Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У липні 2009 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі –Відділення) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, у якій просило визнати за державою Україна право власності на нежитлову будівлю загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові.

У якості відповідача Відділення зазначило Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі –Бюро).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.07.2009 р. до участі у справі у якості другого відповідача було залучено Харківську міську раду (далі –Рада).

Позовні вимоги Відділення, посилаючись, зокрема, на норми Цивільного кодексу України (435-15) , обґрунтовувало тим, що нежитлова будівля загальною площею 231,70 кв. м, розташована по вул. Крупської, 54, у м. Харкові є державною власністю, проте Бюро відмовилось засвідчити право власності на цю будівлю за державою Україна, що свідчить про те, що воно та Рада заперечують відповідне право (обґрунтування наведено з урахуванням заяви Відділення про доповнення підстав позову № 03-6066 від 28.07.2009 р., а. с. 45 –46).

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.10.2009 р. (суддя Бринцев О.В.) позовні вимоги Відділення задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 р. (колегія суддів: Погребняк В.Я., Афанасьєв В.В., Шевель О.В.) рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2009 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, наведених Відділенням у позовній заяві та заяві про доповнення підстав позову.

Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 р. і рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2009 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Відділення. Викладені у касаційній скарзі вимоги Рада обґрунтовує осиланням на ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст. 335 Цивільного кодексу України та на окремі обставини справи.

Бюро скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Ради, у якому зазначає про те, що повністю підтримує відповідну правову позицію Ради.

Відділення скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Ради, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 р. та рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2009 р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги Відділення обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів повно і об'єктивно дослідили усі обставини справи та надали їм правильну оцінку.

Підприємець не скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Ради до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина перша та п. 1 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України (435-15) випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі втрати в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

П. п. "а" –"в" п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі –Положення), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 (z0157-02) , передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: органами місцевого самоврядування, органами приватизації та Державним управлінням справами.

Крім того, згідно п. 5 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

П. 1.3 Положення (z0157-02) встановлено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі – БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

З вказаних норм законодавства України випливає, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюється органами місцевого самоврядування, органами приватизації та Державним управлінням справами, а не БТІ, при цьому на БТІ покладено обов'язок здійснювати лише державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Викладене свідчить, що Бюро є неналежним відповідачем за позовними вимогами Відділення про визнання права власності.

Щодо позовних вимог про визнання права власності, пред'явлених Відділенням до Ради, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що:

– Відділення звернулось до Харківського міського голови з листом № 08-2110 від 13.03.2009 р., у якому просило оформити право власності за державою України на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові, та до Бюро з листом № 08-2155 від 13.03.2009 р., у якому просило виготовити свідоцтво про право власності за державою України на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові.

– листом № 2390737 від 13.04.2009 р. Бюро відмовило Відділенню у засвідченні державної форми власності на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові;

– листом № 1923 від 15.05.2009 р. Бюро запропонувало Відділенню погодити перелік документів, необхідних для оформлення за державою України права власності на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові.

При цьому матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що Рада вчиняла будь-які дії, які б свідчили, що вона оспорює або не визнає право власності держави Україна на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України, виходячи з вже наведених раніше положень ст. ст. 15, 16 та 392 Цивільного кодексу України, вважає, що господарські суди попередніх інстанцій передчасно розглянули та задовольнили позовні вимоги Відділення, оскільки не з'ясували, яким саме чином Рада оспорює або не визнає права власності держави України, уповноваженим органом якої у спірних правовідносинах виступає Відділення, на нежитлову будівлю загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути увагу на те, що у позовній заяві Відділення просило визнати за державою Україна право власності на нежитлову будівлю загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові. Між тим, звертаючись до Бюро та Ради з листами № 08-2155 від 13.03.2009 р. та № 08-2110 від 13.03.2009 р., Відділення просило вирішити питання щодо оформлення (виготовлення) відповідного свідоцтва про право власності держави України на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові.

Господарські суди першої та другої інстанції вказаному будь-якої оцінки не надали, а відтак не можна стверджувати, що вони обґрунтовано визнали право власності за державою Україна на нежитлову будівлю загальною площею 231,70 кв. м, розташовану по вул. Крупської, 54, у м. Харкові.

Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 р. та рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2009 р. підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Згідно зі ст. ст. 125 і 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 р. та рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2009 р. у справі № 61/129-09 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

постанова касаційному оскарженню не підлягає.