Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Державне Науково-виробниче підприємство "Об’єднання Комунар" в особі філії Науково-технічного спеціального конструкторського бюро "Полісвіт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України про розірвання контракту від 27.07.1999 року № 37/4, зобов'язання відповідача прийняти комплекс "Поліскан-3" та стягнення збитків в сумі 34 737,00 грн.

Позивач подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача збитки в сумі 34 737,00 грн., які складаються з вартості експертизи в розмірі 10 734,00 грн. та вартості оренди приміщення в розмірі 24 000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2009 (суддя Хоменко М.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 року (головуючий суддя –Григорович О.М., судді Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) у справі №15/88 господарського суду міста Києва позов Державного Науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" в особі філії Науково-технічного спеціального конструкторського бюро "Полісвіт" задоволено частково. Стягнуто з Державної митної служби України на користь Державного Науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" в особі філії Науково-технічного спеціального конструкторського бюро "Полісвіт" 10 734,00 грн. витрат на проведення експертизи, 107,34 грн. державного мита та 36,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги в частині стягнення витрат на проведення експертизи є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також судами зазначено, що оскільки відповідач господарського зобов’язання перед позивачем за контрактом № 37/4 не порушував і, як наслідок, збитків йому не завдавав, позовні вимоги в частині відшкодування витрат на оренду приміщення та вартості робіт по введенню в експлуатацію та підтримці працездатності комплексу в розмірі 24 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Не погоджуючиcь з постановою, Державна митна служба України звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 224, 614 Господарського кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення касаційної скарги заперечував та просив рішення та постанову у справі залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судами, між Державною митною службою України (Замовник) та ДНВП "Об’єднання Комунар" в особі філії НТСКБ "Полісвіт" (Виконавець) 27.07.1999 року укладено контракт №37/4 "Розроблення рентгеноінтроскопічного комплексу для контролю морських контейнерів та автофургонів", за умовами якого, Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе проведення таких робіт: "Розроблення рентгеноінтроскопічного комплексу для контролю морських контейнерів та автофургонів".

Відповідно до календарного плану виконання робіт до контракту № 37/4 позивач є виконавцем першої та другої черги будівництва спорудження комплексу у м. Іллічівськ Одеської області.

Також судами встановлено, що між ДНВП "Об’єднання Комунар" в особі філії НТСКБ "Полісвіт" (Підприємство), Одеською митницею Державної митної служби України (Митниця) та Одеською обласною службою Укрінвестекспертизи (Експерт) 31.05.2006 року укладено договір № 77, за умовами якого, Підприємство доручило, а Митниця зобов’язалась одержати оформлений екземпляр комплексної державної експертизи проекту рентгеноінтроскопічного комплексу "Поліскан-3" для контролю морських контейнерів і автофургонів в Іллічівському морському торговельному порту.

Згідно пункту 1.2 договору, Митниця доручила, а Експерт зобов’язався провести комплексну державну експертизу проекту рентгеноінтроскопічного комплексу "Поліскан-3" для контролю морських контейнерів і автофургонів в Іллічівськом морському торговельному порту.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що Підприємство зобов’язалось, зокрема, оплатити Експерту результати комплексної державної експертизи проекту в розмірах і строк, передбачених даним договором.

Відповідно до пункту 2.2 договору Митниця зобов’язалась, зокрема, прийняти від Експерта результати комплексної державної експертизи, якщо така експертиза відповідає умовам договору.

Як зазначено судами, Загальна вартість проведення комплексної державної експертизи визначена на основі нормативів, затверджених наказом Держбуду України від 07.05.2002 року № 88 і складає 8 945,00 грн., крім того ПДВ 20% - 1 789,00 грн., всього до сплати 10 734,00 грн. (пункт 3.1 договору).

Пунктом 3.3 договору встановлено, що підприємство бере на себе зобов’язання протягом трьох банківських днів з моменту одержання рахунка від експерта оплатити 30% вартості робіт з даного договору –2 683,50 грн., крім того ПДВ 20% - 536,70 грн., всього 3 220,20 грн.

Судами встановлено, що на виконання пункту 3.4 договору № 77, позивач здійснив оплату комплексної експертизи проекту у сумі 10 734,00 грн.

Також встановлено, що між сторонами договору № 77 складено та підписано акт прийому-передачі попереднього комплексного експертного висновку від 03.08.2006 року № 67 проекту рентгеноінтроскопічного комплексу "Поліскан-3" для контролю морських контейнерів і автофургонів в Іллічівському морському.

Судами зазначено, що згідно із пункту 9.16 Державних будівельних норм (ДБН А.2.2-3-2004), затверджених Наказом Держбуду України від 20.01.2004 № 8 (v0008509-04) , подання проектної документації на погодження, експертизу та затвердження є обов’язком замовника, відповідно до ДБН Д.1.1-1-2000 в главі 12 "Проектні та вишукувальні роботи" зазначено, що до складу проектних та вишукувальних робіт входить кошторисна вартість експертизи проектно-кошторисної документації.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення вартості проведеної експертизи, суди зазначили, що експертиза та її оплата входить до складу заходів при будівництві комплексу через проектні роботи та її оплату здійснює замовник.

У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 (v_422800-96) "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення (v_422800-96) ).

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено позов (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) про стягнення з відповідача збитків у сумі 34737,00 грн., які складають вартість експертизи у сумі 10734,00 грн. та вартість оренди приміщення у сумі 24000,00 грн.

Рішення та постанова оскаржуються в частині задоволення позову про стягнення збитків у розмірі вартості проведеної експертизи.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, серед іншого, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (частина 1 статті 225 Господарського кодексу України).

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідальність у вигляді відшкодування збитків за порушення господарського зобов'язання передбачена Господарським кодексом України (436-15) як універсальний спосіб захисту прав, який дозволяє суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, відшкодувати всі майнові витрати, викликані цим порушенням.

Відповідальність у формі відшкодування збитків забезпечує будь-які господарські зобов'язання, оскільки застосовується у всіх сферах господарських відносин: горизонтальних (у тому числі внутрішньогосподарських відносинах) і вертикальних, договірних і позадоговірних відносинах, у випадку будь-якого господарського правопорушення, якщо інше прямо не передбачено законом.

Відповідно до частини 3 статті 216 Господарського кодексу України потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі. Тобто обов'язок відшкодування збитків прямо випливає з положень закону, тому не потребує додаткового узгодження між сторонами договірних відносин саме право на відшкодування збитків.

У Господарському кодексі України (436-15) акцент зроблений на обов'язку учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Колегія зазначає, що збитки визначаються виходячи не із змісту самого порушення, а з характеру наслідків порушення договірного зобов'язання.

Найбільш поширеним видом збитків є додаткові витрати, понесені стороною.

Однак, зазначені положення чинного законодавства судами до уваги прийняті не були.

Крім того, судом не надано оцінки листу Державної митної служби від 26.12.2006 року, згідно з яким виконавцем функцій замовника з реалізації проекту будівництва приміщення для розміщення комплексу "Поліскан-3" визначено Одеську митницю.

Також не звернуто уваги на лист Державної митної служби від 16.01.2009 року (а.с. 148 т.1), яким відповідач повідомив, що не визнає факт наявності заборгованості перед позивачем, згідно акта звірки, який складений 05.01.2009 року.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, постанова в частині залишення без змін рішення суду в частині часткового задоволення позову та рішення у справі в частині часткового задоволення позову в частині стягнення з Державної митної служби України на користь Державного Науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" в особі філії Науково-технічного спеціального конструкторського бюро "Полісвіт" 10 734,00 грн. витрат на проведення експертизи, 107,34 грн. державного мита та 36,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають скасуванню, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статей 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

В іншій частині рішення та постанова підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державної митної служби України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 року у справі № 15/88 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2009 року у справі №15/88 в частині часткового задоволення позову в частині стягнення з Державної митної служби України на користь Державного Науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" в особі філії Науково-технічного спеціального конструкторського бюро "Полісвіт" 10 734,00 грн. витрат на проведення експертизи, 107,34 грн. державного мита та 36,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 року у справі № 15/88 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2009 року у справі №15/88 залишити без змін.