Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2009 р. у справі №2-22/2594-2009 (суддя Калініченко А.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 р. (судді: Гоголь Ю.М., Лисенко В.А., Волков К.В.), позов задоволено: стягнуто з Лівадійської селищної ради на користь ТОВ "Левада" завдані збитки в сумі 100 000,00 грн., 1 000,00 грн. державного мита, 312,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У касаційній скарзі Лівадійська селищна рада просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 р., рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2009 р. у справі №2-22/2594-2009 та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах ТОВ "Левада" до Лівадійської селищної ради відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 124, ч. 5 ст. 123 Земельного кодексу України, ст.ст. 14, 317, 319, 321, 511, ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України.

Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 03.02.2005 р., укладеного між ТОВ Компанія "Промкерам" та ТОВ "Левада", належать об'єкти нерухомості, а саме: курзал, біокліматична станція, спортивні майданчики.

10.07.2007 р. між позивачем та ТОВ "Трубремонт" було укладено договір про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність), згідно з умовами якого позивач здійснював свій внесок у вигляді права власності на об'єкти нерухомості, що розташовані за адресою: м.Ялта, смт.Лівадія, пров.Батуріна, 12-а, та у вигляді грошових коштів для фінансування робіт із розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під об'єктами нерухомості, а ТОВ "Трубремонт" зобов'язувалося зробити інвестиційний вклад у вигляді будівельних матеріалів та у вигляді грошових коштів для забезпечення реконструкції з розширенням (із збільшенням фізичних розмірів) існуючих об'єктів нерухомості: фінансування робіт з розроблення ескізного проекту реконструкції об'єктів інвестування; фінансування робіт з розроблення проекту реконструкції об'єктів інвестування та його погодження у встановленому законодавством порядку; фінансування підрядних робіт з реконструкції об'єкта інвестування в еколого-просвітницький центр; фінансування інших робіт, необхідних для реконструкції об'єктів нерухомості (п.п. 2.2, 2.3 договору).

Відповідно до п. 2.2.3 договору вклад позивача оцінюється сторонами у розмірі 2 000 000,00 грн.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що позивач зобов'язується до 30.10.2007 р. оформити право користування земельною ділянкою площею 0,6485 га за адресою: смт.Лівадія, вул.Батуріна, 12-а.

Позивач на виконання вимог договору розробив проект відведення в оренду земельної ділянки площею 0,6485 га за адресою: смт.Лівадія, вул.Батуріна, 12-а та подав його відповідачу для затвердження, однак відповідач ухилився від затвердження даного проекту землеустрою та укладення з позивачем договору оренди зазначеної земельної ділянки.

Не погоджуючись із діями відповідача позивач оскаржив їх у судовому порядку і рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2007 р. у справі №2-7/14903-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.02.2008 р., за позовом ТОВ "Левада" до Лівадійської селищної ради про визнання незаконною бездіяльності, скасування рішення та спонукання до виконання певних дій було визнано незаконною бездіяльність відповідача та скасовані рішення відповідача від 25.07.2007 р. №83 та від 14.10.2007 р. №21, якими порушувалися права позивача.

Згідно з п. 9.4 договору про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність) якщо договір припиняється з ініціативи інвестора внаслідок невиконання замовником обов'язків за цим договором, замовник зобов'язаний повернути інвестору внесені ним на момент припинення договору інвестиції, а також сплатити інвестору штраф у розмірі 1 відсоток від суми інвестиції, вказаної в п. 2.2.3 цього договору, протягом двох місяців із моменту втрати чинності даним договором.

На вимогу інвестора (ТОВ "Трубремонт") позивач сплатив ТОВ "Труб ремонт" штраф у розмірі 100 000,00 грн. на підставі п. 9.4 договору.

Вважаючи, що збитки у вигляді сплати штрафу в сумі 100 000,00 грн. контрагенту за договором про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність) було сплачено внаслідок неправомірних дій відповідача (який ухилився від укладення договору оренди земельної ділянки), ТОВ "Левада" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Лівадійської селищної ради про стягнення з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн. збитків на підставі ст.ст. 9, 15, 16, 1173 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позов, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2007 р. у справі №2-7/14903-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.02.2008 р., за позовом ТОВ "Левада" до Лівадійської селищної ради про визнання незаконною бездіяльності, скасування рішення та спонукання до виконання певних дій було визнано незаконною бездіяльність відповідача та скасовані рішення відповідача від 25.07.2007 р. №83 та від 14.10.2007 р. №21, у зв'язку з чим вказані факти згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню; по-друге, позивач не зміг своєчасно виконати зобов'язання за договором про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність) щодо оформлення права оренди на земельну ділянку у зв'язку з неправомірними діями відповідача, який ухилився від затвердження проекту землеустрою і укладання договору оренди з позивачем; по-третє, факт сплати позивачем штрафу за невиконання умов договору про спільну інвестиційну діяльність підтверджено матеріалами справи, у зв'язку з чим у позивача відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України виникає право регресної вимоги до відповідача, внаслідок неправомірних дій якого у позивача виникли збитки.

Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Так, господарськими судами не встановлено обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, не надано оцінки всім наявним у справі доказам і доводам відповідача.

Предметом позову є стягнення збитків у сумі 100 000,00 грн., заподіяних позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача щодо ухилення від затвердження проекту землеустрою та укладання з позивачем договору оренди земельної ділянки, на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Однак, незважаючи на те, що позовні вимоги було обґрунтовано нормами ст. 1173 Цивільного кодексу України з огляду заподіяння позивачу збитків у зв'язку зі сплатою позивачем інвестору за договором про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність) штрафу у зв'язку з неправомірними (на думку позивача) діями відповідача, господарський суд без будь-якого обґрунтування задовольняє позовні вимоги на підставі ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, незважаючи на те, що позивачем регресної вимоги до відповідача не заявлялося.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Право зворотної вимоги (регресу) виникає у разі, якщо шкода, заподіяна винно однією особою, фактично відшкодовується за рахунок іншої. Право зворотної вимоги дає особі, яка відшкодувала шкоду, можливість повернути собі виплачені на відшкодування шкоди кошти, звернувшись з відповідною вимогою про повернення виплаченого до боржника (фактичного заподіювача шкоди).

Крім того, слід взяти до уваги, що обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову про стягнення збитків нормами ст. 1191 Цивільного кодексу України, господарський суд послався на наявність доказів, які підтверджують факт відшкодування позивачем збитків за договором про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність).

Разом із тим, докази відшкодування позивачем шкоди, завданої іншою особою (відповідачем), у матеріалах справи відсутні.

В обґрунтування позовних вимог позивач подав докази добровільної сплати ним штрафу в сумі 100 000,00 грн. за невиконання умов договору про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність) (а.с. 9–11).

Що стосується сплати позивачем штрафу за невиконання умов договору про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність), то слід зазначити, що в обґрунтування наявності підстав для сплати позивачем штрафу в сумі 100 000,00 грн. господарський суд послався на п. 9.4 договору, згідно з яким у разі припинення договору з ініціативи інвестора внаслідок невиконання замовником обов'язків за вказаним договором, замовник (позивач) зобов'язаний сплатити інвестору штраф у розмірі 3% від суми інвестиції, вказаної в п. 2.3.3 договору (100 000,00 грн.).

Разом із тим п. 9.4 договору про дольову участь в інвестуванні будівництва (інвестиційну діяльність) від 10.07.2007 р. за невиконання замовником обов'язків за цим договором передбачена сплата штрафу в розмірі 1% від суми інвестиції, вказаної в п. 2.2.3 цього договору (що становить не 100 000,00 грн., які добровільно сплатив позивач, а 20 000,00 грн. —а.с. 7).

Викладене свідчить, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа —передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Колегія суддів доводить до відома сторін, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 р. №8-рп/2010 (v008p710-10) визначення у ч. 3 ст. 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, а визначення у ч. 2 цієї норми Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Лівадійської селищної ради на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 р. у справі №2-22/2594-2009 задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.11.2009 р. у справі №2-22/2594-2009 скасувати, а справу №2-22/2594-2009 направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.