Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянув касаційну скаргу

За участю представників сторін:

позивача: Махор Д.О., довір. від 18.03.10 №29-22/79

відповідача-1: Недобой О.В., довір. від 23.03.10р. №194/01/01-04

відповідача-2: не з'явились

третьої особи: не з'явились

Постановою ВГС України від 23.06.09 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.09 та рішення господарського суду м. Києва області від 30.10.08, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду м. Києва від 29.09.09 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.10 (колегія суддів у складі Шипка В.В., Борисенко І.В., Євсікова О.О.), позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" до Державного бюджету України 5055,56 грн. збитків та судові витрати. В позові до Міністерства вугільної промисловості України відмовлено.

Рішення і постанова обґрунтовані посиланнями на ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі –Конвенція), ст.ст. 1, 2, 3, 8, 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 22, ч.3 ст. 96, ст. 1166, ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 63, 73, 74 Господарського кодексу України, ч.2 ст. 2, ч.3 ст. 15, ч.5 ст. 24 Закону України "Про оплату праці", ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 237-1 Кодексу законів про працю в Україні та постанову КМУ "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Попередні судові інстанції зазначили, що строк позовної давності, пов’язаний з правом на здійснення судового захисту свого права або інтересу в цивільному законодавстві України встановлений тривалістю у три роки. Строк, передбачений ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини" не обмежує стягувача в часі на звернення до суду з позовом. Тобто, заява про захист цивільного права має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить прийняті судові акти скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували ст. 258 ЦК України, ст. ст. 1, 2- 9 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 1, 4, 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. ст. 173, 237-1 КЗпП України, оскільки предметом позову по даній справі є стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, а тому відсутнє порушення прав працівників у сфері трудових відносин та як наслідок цього відсутній обов'язок власника або уповноваженого ним органу по відшкодуванню моральної шкоди.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.01 на користь Астанкова М.І. з ДП "Шахта "Павлоградська" стягнуто 13678,00 грн. компенсації у зв'язку з професійним захворюванням.

14.11.01 Павлоградським міським відділом ДВС було відкрите виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного рішення. Судове рішення виконувалося поетапно протягом 2001-2004 років і 21.12.04 було виконано в повному обсязі.

За результатами розгляду заяви Астанкова М.І Європейським судом з прав людини від 01.06.06 у справі №5631/03 було прийнято рішення, яким визнано порушення державою Україна п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції та зобов'язано державу Україна сплатити заявникові 800 євро компенсації за нематеріальну шкоду плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника.

При розгляді справи "Астанков проти України" Європейським судом встановлено такі обставини.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.01р. стягнуто з ДП шахта "Павлоградівська" на користь Астанкова М.І. компенсацію у зв'язку з професійним захворюванням у розмірі 13 678,00 грн.

14.11.2001 Павлоградським міським відділом ДВС було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення.

Судове рішення виконувалося Павлоградським міським відділом виконавчої служби протягом 2001-2004 років та було виконано у повному обсязі 21.12.04р.

Скарга заявника до Європейського суду стосувалася несвоєчасного виконання органами державної влади судового рішення від 08.10.01.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 01.06.06 Астанкову М.І. за рахунок коштів державного бюджету було сплачено присуджену суму у національній валюті в розмірі 5066,56 грн., що підтверджено наявним у справі платіжним дорученням №2017 від 25.10.06р.

Оскільки внаслідок виконання рішення Європейського суду у справі №5631/03 державі було заподіяно матеріальні збитки, Міністерство юстиції України як орган представництва України в Європейському суді звернулося до господарського суду з позовом в інтересах держави до Міністерства вугільної промисловості України та ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" як правонаступника Державного ВАТ "Шахта Павлоградська" про стягнення на користь держави Україна з відповідачів солідарно завданих Державному бюджету України збитків у розмірі 5066,56грн. на підставі ст.ст. 3, 8, 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 2, 11, 15–17 Цивільного кодексу України (435-15) .

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимога позивача до відповідача-1 є такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та ст. ст. 63, 73, 74 Господарського кодексу України відповідач-2 є державним комерційним підприємством у формі відкритого акціонерного товариства.

Частиною 5 ст. 74 Господарського кодексу України встановлено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених нормами Господарського кодексу України (436-15) та іншими законами.

Частиною 3 ст. 96 Цивільного кодексу України визначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

З огляду наведеного, нормами чинного законодавства України прямо передбачено, що засновник юридичної особи будь-якої форми власності, так само, як і орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несе відповідальності за зобов’язаннями такої юридичної особи.

Позовні вимоги до відповідача-2 обумовлені тим, що відкрите акціонерне товариство "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" є правонаступником державного відкритого акціонерного товариства "Шахта Павлоградська".

Відповідно до ст. 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання соціальних виплат закріплено у статтях 43 та 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , Кодексом законів про працю України (322-08) , іншими законодавчими та нормативними актами.

Зокрема, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що компенсація це додаткова заробітна плата.

Частиною 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку.

Всі інші платежі підприємство здійснює після виконання зобов’язань щодо оплати праці (у попередній редакції оплата праці провадилася в першочерговому порядку після сплати обов’язкових платежів). У ч. 5 ст. 24 згаданого Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) зазначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 обов’язок сплатити Астанкову М.І. компенсацію у зв’язку з професійним захворюванням було покладено на шахту "Павлоградська".

14.11.2001 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, боржнику надано строк на добровільне виконання рішення суду.

22.11.2001 виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження щодо боржника. Зведене виконавче провадження стосовно стягнення коштів з шахти "Павлоградська" було зупинено у зв’язку з порушенням справи про банкрутство.

26.09.2002 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області припинено провадження у справі про банкрутство шахти "Павлоградська", однак 30.09.2002 ухвалою провадження у справі про визнання боржника банкрутом порушено вдруге.

19.01.2004 винесено постанову про зупинення виконавчого провадження, оскільки існування шахти "Павлоградська" припинено з допущенням правонаступництва в особі ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" на підставі Указу Президента України від 03.03.2003 № 185/2003 (185/2003) "Про заходи щодо роздержавлення відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" та наказу Фонду державного майна України від 18.11.2003 № 351.

02.03.2004 відділом Державної виконавчої служби направлено до суду заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні на ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля".

09.07.2004 винесено постанову про поновлення виконавчого провадження.

21.12.2004 рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 було виконано, стягнуто на користь Астанкова М.І. 13678 грн.

Попередні судові інстанції правильно зазначили, що не може вважатись перешкодою при виплаті заборгованості по заробітній платі наявність справи про банкрутство, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди.

Відповідно до п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Однак, висновок судів про те, що обов’язок виконання судового рішення покладався саме на відповідача-2 протягом усього строку існування заборгованості, а обов’язок органів державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного усунення відповідача від виконання своїх конституційних обов’язків з виплати компенсації у зв’язку професійним захворюванням колегія суддів вважає передчасним з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 11112 ГПК України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час судового розгляду справи.

Колегія суддів повторно наголошує, що скарга заявника до Європейського суду стосувалася несвоєчасного виконання органами державної влади рішення суду від 08.10.01р. Суди попередніх інстанції не звернули увагу на обставини, встановлені в рішенні Європейського суду з прав людини від 01.06.06 у справі "Астанков проти України", а саме, що порушенням ст.1 Першого протоколу до Конвенції "Про захист прав людини" є невживання впродовж більш ніж три роки заходів, необхідних для виконання судового рішення. При цьому заявник звернувся до місцевого відділу ДВС після отримання у 2001 році присудженої йому компенсації.

Суди не звернули увагу, що згідно ст. 86 Закону України "Про державну виконавчу службу" стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. Згідно частини 2 цієї статті збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Судами не з'ясовано в повному обсязі обставин невиконання судового рішення та не залучено для участі у справі відділ ДВС, на виконанні якого знаходилося рішення суду, не встановлено коло осіб, якими не вживались заходи для здійснення виконавчих дій. Не звернуто увагу на те, що юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення з наступними елементами: шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що справа розглянута з порушенням ст.ст.43, 11112 ГПК України (1798-12) , прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, належного відповідача і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 -12 ГПК України (1798-12) , ст.ст. 6, 8, 125, 150 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) , рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 29.09.09 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.10 у справі №42/305-6/498 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва .

постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.