Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями Страхова компанія "К'ЮБІ І-УГПБ Іншуеренс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Сільгосппродукт" про визнання недійсним договору страхування автотранспорту № Р 04694, сертифікат №15394 від 14.10.2004 року; стягнення сплаченої суми страхового відшкодування, з вирахуванням сплаченої відповідачем суми страхової премії, у розмірі 127261,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що при укладанні спірного договору, відповідач не повідомив позивача про наявність обставин, які мають суттєве значення для визначення страхових ризиків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2009 року (суддя Дідиченко М.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 року (судді: Рєпіна Л.О. –головуючий, Алданова С.О., Євграфова Є.П.) у позові відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав суду допустимих доказів в підтвердження того, що спірний договір не відповідає вимогам закону.

Не погоджуючиcь з постановою, Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями Страхова компанія "К'ЮБІ І-УГПБ Іншуеренс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 215, 216, 230, 625, 989, 998 Цивільного кодексу України, статей 21, 28 Закону України "Про страхування".

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судами, 14.10.2004 року між Закритим акціонерним товариством страховою компанією "К'ЮБІІ-УГПБ Іншуеренс", за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднанні страхові послуги", та Закритим акціонерним товариством "Сільгосппродукт" був укладений договір страхування автотранспорту № Р 04694 сертифікат № 15394, відповідно до якого було застраховано автомобіль Мерседес-Бенс СL 500, 2002 року випуску, державний номерний знак АА 2320 МІ, який належить відповідачу на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу КІС № 932098 від 02.10.2004 року.

У відповідності до пункту 9 Договору відповідач зобов'язувався вчасно вносити страхові платежі; надавати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки ступеню ризику; інформувати про всі договори страхування, укладені у відношенні об'єкту страхування; приймати всі заходи по запобіганню і зменшенню збитків внаслідок настання страхового випадку; на вимогу страховика надавати всю інформацію необхідну для розслідування страхових випадків; не пізніше 3-х робочих днів повідомити про настання страхового випадку. Позивач зобов'язувався ознайомити страхувальника з умовами страхування; протягом 7 днів після одержання необхідних документів, вжити заходи щодо оформлення страхового акту; тримати в таємниці відомості про страхувальника за винятком, випадків передбачених законодавством України.

22.11.2004 року між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору, на підставі якої було збільшено декларовану вартість застрахованого автомобіля, яка становить 464 200 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 3 Договору страхова премія становить 27 379 грн. 00 коп. та має бути сплачена не пізніше 22.10.2004 року. Якщо інше не узгоджене сторонами, покриття за цим Договором та будь-якими додатками до нього починається з дня, вказаного як день початку дії Договору (з 14.10.2004 року), але не раніше моменту сплати страхувальником страховику відповідної страхової премії.

Судами встановлено, що відповідач сплатив позивачу премію в сумі 27 379 грн. 00 коп., а після укладання додаткової угоди доплатив страхову премію на суму 5 113 грн. 82 коп.

Пунктом 9.1.2 Договору передбачено, що при укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний надавати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки ступеню ризику та надалі інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Кодексу встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно статті 204 Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 215 Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 21 Закону встановлено, що Страхувальник зобов'язаний: своєчасно вносити страхові платежі; при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору; вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Як зазначено судами, згідно листа Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві № 51/вх 7655 від 03.10.2005 року автомобіль Мерседес-Бенс СL 500, д.н.з. АА 2320 МІ знаходиться під арештом з 30.11.2004 року, тобто після укладання Договору страхування.

Крім того, Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві листом № 10/1970 вх. від 23.03.2007 року повідомило суд, що 02.10.2004 року в МРЕВ № 1 при УДАІ ГУ МВС України за відповідачем було зареєстровано автомобіль Мерседес-Бенс СL 500, 2002 року випуску, у зв'язку з чим було видано свідоцтво про реєстрацію КІС № 932098, ДНЗ АА 2320 МІ. Надані відповідачем для реєстрації автомобіля документи відповідають вимогам правил "Державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів ...", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 (1388-98-п) року.

Згідно статті 29 Закону України "Про страхування" договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно статті 998 Цивільного кодексу України, згідно якої договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Як зазначено судами, позивачем не надано належних доказів, що на момент укладення спірного договору існував судовий вирок або рішення, що набуло законної сили про визнання транспортного засобу марки Мерседес-Бенс СL 500, 2002 року випуску, державний номерний знак АА 2320 МІ, номер кузова WDB 2153751А015021, таким, що підлягає конфіскації, або щодо укладання спірного договору після страхового випадку.

Також судами зазначено, що позивачем не було доведено в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України наявності передбачених статтею 203 та статтею 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання спірного договору страхування недійсним.

Однак, вирішуючи питання щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, судами залишено поза увагою, що згідно уточненої позовної заяви від 27.04.2009 року, позивач зазначав, що спірний договір є таким, що вчинений під впливом помилки. Зокрема, позивач зазначив, що він помилився щодо обставин які мають суттєве значення для спірного договору, а саме, щодо самого об'єкту страхування.

Відповідно до частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Доводам позивача в цій частині судами оцінки надано не було.

Зокрема, судами не звернуто уваги на положення пункту 4 спірного договору, згідно якого об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном.

Документом, що посвідчує право власності страхувальника на майно, яке страхується, є, у даному випадку, Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Крім того, як зазначено судами, між сторонами було укладено додаткову угоду до договору страхування, на підставі якої було збільшено декларовану вартість застрахованого автомобіля.

Однак, зазначена угода в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів.

Враховуючи викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статей 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями Страхової компанії "К'ЮБІ І-УГПБ Іншуеренс" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 року у справі № 13/413 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2009 року у справі № 13/413 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.