Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.12.2009 року (суддя Матюхін В.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2010 року (судді Шевкова Т.А. –головуючий, Діброва Г.І., Стойка О.В.) позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Донецька залізниця" на користь Закритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" 43 060,08 грн. основного боргу; в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі Державне підприємство "Донецька залізниця" просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2010 року повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити ЗАТ "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме ст. 111, 129 Статуту залізниць України, п. 14 Правил пломбування вагонів (z0793-01) .

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін рішення господарського суду Донецької області від 03.12.2009 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2010 року, а касаційну скаргу –без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій за залізничною накладною №46079354 ВАТ "Запоріжкокс" на адресу ЗАТ "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" зі станції Запоріжжя Ліве Придніпровської залізниці у вагоні –цистерні №50210681 відправило бензол, із зазначенням у накладній ваги нетто вантажу –57700 кг, брутто 80250 кг, вага тари перевірена –22550 кг. Відправником вагон –цистерна № 50210681 опломбований 6-ма запірно –пломбувальними пристроями "Варта –Універсал М" (ЗПП) №№В-184685, В-184684, В- 184700, В- 184695, В –184690, В-184698, із зазначенням про це у накладній.

Відповідно до відмітки у залізничній накладній вагон –цистерна №50210681 на станцію призначення Рубіжне Донецької області прибув 21.06.2009 року, за результатами перевірки складено комерційний акт №АЕ 649142/11 від 21.06.2009 року, в якому зазначено невідповідність одного ЗПП.

Згідно зазначеного акту по документу значиться шість ЗПП з них ЗПП №В- 184698 на вагоні відсутній, фактично на вагоні знаходиться ЗПП № Ф184615; вага нетто зважування вантажу 31280 кг (брутто 53830 кг, тари з документу 22550 кг), нестача вантажу складає 26420 кг проти даних залізничної накладної.

Позивач просить стягнути з винної сторони збитки, які виникли у зв’язку з недостачею вантажу у кількості 25266 кг ( з урахуванням норми недостачі 2%) у сумі 43060 грн.,08 коп. ( з урахуванням ПДВ) та 8 926 грн. 88 коп. –залізничного тарифу за перевезення втраченого вантажу.

Згідно ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов’язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його управленій на отримання вантажу особі.

Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч.2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст. 110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Частина 2 статті 23 даного закону та ст. 113 Статуту залізниць України передбачає, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Статтею 26 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчується актами.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення у даній справі, дійшли висновку, що залізницею не надано документів, які б свідчили про відсутність доступу до вантажу під час перевезення, а також свідчили про те, що недостача виникла з незалежних від перевізника причин.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з переконливістю висновків судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій не враховано вимоги, викладені у Розділі 5 "Інструкції про порядок розповсюдження, обліку, зберігання та звітності при використанні запірно –пломбувальних пристроїв, що застосовуються на залізничному транспорті для пломбування вагонів і контейнерів", де зазначено, що Укрзалізниця здійснює номерний облік ЗПП, у номерному обліку ЗПП вказуються:тип ЗПП, номер ЗПП, повне найменування пункту реалізації, адреса пункту реалізації, номер замовлення, повне найменування замовника, адреса замовника, прізвище замовника (представника), який отримав ЗПП, дата отримання ЗПП замовником (представником), номер довіреності на отримання ЗПП, дата видачі довіреності, прізвище приватної особи, яка отримала ЗПП, найменування відправника і станції відправлення, номер вагона, на якому встановлений ЗПП, номер контейнера, на якому встановлений ЗПП,текст на пломбі –шайбі (станція, вантажовідправник), контольні знаки, належність ЗПП (відправника чи залізниці), перелік невикористаних ЗПП, дійсний /недійсний ЗПП. Причина недійсності ЗПП.

Тобто, зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного спору, судами попередніх інстанцій всупереч вимог ст. 43 ГПК України не надано належної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти докази.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки акту експертизи Луганської регіональної торгово –промислової палати № 490/2 від 24.06.2009 року та акту №7 приймання продукції по кількості від 24.06.2009 року щодо можливості (чи не можливості) доступу до вантажу.

З огляду на наведене касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 1115 ГПК України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору та їх подальшого врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими судом першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, п.3 ч.1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2010 року та рішення господарського суду Донецького області від 03.12.2009 року у справі №21/225 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.