Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нортіма" (позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Фонду державного майна України (відповідач-1) та Державного казначейства України (відповідач-2) про стягнення з Фонду державного майна України 405 391 980,82 грн., в тому числі конкурсна гарантія в розмірі 400 000 000,00 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 695 890,41 грн., три відсотки річних в розмірі 2 695 890,41 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2009 р. у справі № 32/688 (суддя Хрипун О.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фонду державного майна України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нортіма" 400 000 000,00 грн. конкурсної гарантії, 2 695 890,41 грн. нарахувань 3% річних, 25 354,65 грн. державного мита та 234,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 р. (головуючий –Моторний О.А., судді –Кошіль В.В., Шапран В.В.) апеляційне подання Генеральної прокуратури України, а також апеляційні скарги Фонду державного майна України та Державного казначейства України залишені без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2009 р. у справі № 32/688 –без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Фонд державного майна України звернувся з касаційною каргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Свою касаційну скаргу відповідач-1 обґрунтовує неправильним застосуванням судом до спірних відносин норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, зокрема необґрунтованістю висновку суду про застосування до спірних правовідносин норм Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) , оскільки у відносинах з питань приватизації державного майна ФДМУ не є органом державної влади, наділений господарською компетенцією, а тому не є учасником господарських відносин. Також в касаційній скарзі зазначено про те, що Фонд державного майна України відразу приступив до повернення гарантійного внеску і здійснив всі необхідні та залежні від нього дії, тому його вина у неповерненні грошової суми недоведена. При цьому, відповідач-1 зазначає про те, що кошти знаходяться на депозитному рахунку без права ФДМУ користування цими коштами, тобто останній не міг отримати жодної фінансової вигоди від утримання конкурсної гарантії. Крім того, відповідач-1 посилається на те, що у нього взагалі не виникло обов’язку повернення конкурсної гарантії, а тому судами попередніх інстанцій неправильно встановлено факт прострочення виконання зобов’язання.

Також із касаційною скаргою звернулося Державне казначейство України з вимогами скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В касаційній скарзі Державне казначейство України зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про стягнення з ФДМУ 3% річних як компенсацію за користування утримуваними грошовими коштами, оскільки Фонд державного майна України не має права користуватися коштами, які знаходяться на депозитному рахунку в Державному казначействі України.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нортіма" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненнями до неї, в яких просить скасувати частково рішення Господарського суду м. Києва від 25.12.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 р. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача-1 проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 695 890,41 грн. за період з 03.10.2009 р. по 23.12.2009 р. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судові рішення попередніх інстанцій прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме положень статей 536, 1214 ЦК України.

У відзиві на касаційні скарги відповідачів позивач повністю заперечує підстави скасування рішення та постанови та просить суд касаційної інстанції касаційні скарги залишити без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу позивача відповідач 1 повністю заперечує підстави скасування рішення та постанови та просить суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишити без задоволення.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 26.04.2010р. по 29.04.2010р.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги Фонду державного майна України та Державного казначейства України не підлягають задоволенню, а касаційна скарга ТОВ "Нортіма" підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2009 р. Фондом державного майна України оголошено конкурс з продажу пакета акцій Відкритого акціонерного товариства "Одеський припортовий завод". Інформаційне повідомлення про проведення конкурсу з продажу пакета акцій Відкритого акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" було опубліковано в додатку до держаного інформаційного бюлетеня про приватизацію "Відомості приватизації" № 27 (569) від 15.07.2009р. Відповідно до пункту 7 інформаційного повідомлення для участі у конкурсі потенційний покупець повинен сплатити 400 000 000,00 грн. конкурсної гарантії на розрахунковий рахунок № 37316021000058, одержувач коштів –Фонд державного майна України, в ОПЕРУ ДКУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 00032945. Призначення платежу: як конкурсна гарантія для участі у конкурсі з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод".

Відповідно до п. 6 інформаційного повідомлення конкурс проводиться відповідно до Положення "Про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 31.08.2004р. № 1800 (z1634-04) , розпорядженням Антимонопольного комітету України від 31.08.2004р. № 330-р (za634-04) , рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.2004р. № 489 (zb634-04) , зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.12.2004р. за № 1634/10233, зі змінами та доповненнями.

21.09.2009 р. ТОВ "Нортіма" платіжним дорученням № 1462 від 18.09.2009 р. перерахувало на рахунок Фонду державного майна України конкурсну гарантію у розмірі 400 000 000,00 грн. для участі у конкурсі.

29.09.2009 р. проведено конкурс з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод", за результатами якого конкурсна комісія вирішила не визнавати переможцем конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод" –ТОВ "Нортіма", яке запропонувало найвищу ціну за пакет акцій, а саме 5 000 000 000,00 грн. та погодилось підписати з Фондом державного майна України договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод" на умовах погодженого та наданого Фондом державного майна України остаточного проекту договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод" за конкурсом.

Наказом Фонду державного майна України від 29.09.2009 р. № 1532 "Про підсумки конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод" затверджено протокол № 2 від 29.09.2009 р. засідання конкурсної комісії з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод", пунктом 2 якого зобов’язано Департамент фінансової роботи повернути конкурсну гарантію учасникам конкурсу, в тому числі ТОВ "Нортіма" у сумі 400 000 000,00 грн., перераховану платіжним дорученням від 18.09.2009р. № 1462.

30.09.2009 р. Фонд державного майна України передав Державному казначейству України платіжне доручення № 12 від 29.09.2009р. про перерахування позивачу конкурсної гарантії у сумі 400 000 000,00 грн. В призначенні платежу зазначено, повернення конкурсної гарантії відповідно до наказу ФДМУ № 1532 від 29.09.2009р.

Однак, Державним казначейством України платіжне доручення повернуто Фонду державного майна України для доопрацювання, з посиланням у супровідному листі від 01.10.2009 р. № 12-04/1684-16478 на те, що у призначенні платежу не зазначено документ, який визначає настання відповідних умов і є підставою для повернення коштів учасникам конкурсу. У вказаному листі міститься послання на Інструкцію з обліку коштів, розрахунків та інших активів бюджетних установ, затверджену наказом Державного казначейства України від 26.12.2003 р. № 242 (z0106-04) та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 23.01.2004р. за № 106/8705 (z0106-04) , згідно з якою за балансовим рахунком 3731 бюджетні установи відкривають депозитні рахунки, де обліковуються кошти, які отримали бюджетні установи в тимчасове зберігання згідно з законодавством без права користування цими коштами, і з настанням відповідних умов належать поверненню або перерахуванню за призначенням.

06.10.2009 р. Фонд державного майна України вдруге направив для виконання Державному казначейству України платіжне доручення № 12 від 05.10.2009 р., при цьому в призначенні платежу зазначив підставу та настання відповідних умов, а саме: повернення конкурсної гарантії згідно з наказом ФДМУ від 29.09.2009 р. № 1532, протоколу № 2 від 29.09.2009 р., Положення від 31.08.2004 р. № 1800 (z1634-04) , публікації у газеті "Відомості приватизації" від 15.07.2009р. № 27 (569), платіжного доручення № 1462 від 18.09.2009 р. Крім того, Державному казначейству України разом із зазначеним платіжним дорученням були надані копії перелічених документів супровідним листом ФДМУ від 05.10.2009р. № 10-14-14488.

Проте, Державне казначейство України листом від 20.10.2009р. № 12-04/1817-17782 знову повернуло без виконання платіжне доручення № 12 від 05.10.2009р., посилаючись на те, що у графі "Призначення платежу" міститься понад 160 символів.

В подальшому, Фондом державного майна України неодноразово направлялись до Державного казначейства України платіжні доручення від 28.10.2009 р., 30.11.2009 р., 04.12.2009 р. 04.12.2009 р., 25.12.2009 р., 18.01.2010 р. Однак, вказані платіжні доручення знову повертались без виконання.

Спір у даній справі виник у зв’язку із неповерненням вчасно позивачу конкурсної гарантії та утриманням її відповідачами без належної правової підстави.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 р. приватизація державного майна –це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону (2163-12) , з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Згідно з частиною 1 статті 326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Відповідно до частини 2 статті 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади; управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Згідно з частиною 3 статті 145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Таким чином, приватизація державного майна передбачає перехід права власності на майно, що перебуває у державній власності, у приватну власність.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно з частиною 2 статті 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону "Про приватизацію державного майна" законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" законодавство про управління об'єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України (436-15) , Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності.

З огляду на зазначене, з урахуванням того, що відносини щодо приватизації державного майна є майновими відносинами (майновими відносинами у сфері господарювання), які передбачають перехід права власності на майно, що перебуває у державній власності, у приватну власність (набуття покупцем права власності на майно, що приватизується, та припинення права державної власності на це майно), судова колегія вважає, що до відносин, які виникають у ході приватизації державного майна в частині, не врегульованій окремими законами, судами попередніх інстанцій правомірно застосовані положення ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) .

Згідно зі статтею 6 Закону "Про приватизацію державного майна" суб'єктами приватизації є: державні органи приватизації; покупці (їх представники); посередники.

Відповідно до частин 1-2 статті 7 цього Закону державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України" (4107-17) , цього Закону (4107-17) , інших законів України з питань приватизації. Фонд державного майна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону "Про приватизацію державного майна" державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації; виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно з законодавством; продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств; створюють комісії з приватизації; затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації; розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України; укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу; укладають договори на проведення незалежної оцінки майна в процесі його приватизації; укладають у випадках, передбачених законодавством, угоди щодо проведення екологічного аудиту об'єктів приватизації; виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності; беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання; здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном; контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна; здійснюють продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. Державні органи приватизації здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом (2163-12) , іншими законами України з питань приватизації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності –здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом (185-16) , повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пункту 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2558-XII (2558-12) , Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Згідно з пунктами 4, 5 Тимчасового положення основними завданнями Фонду державного майна України є, зокрема, здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності, здійснення повноважень власника щодо частки акцій акціонерних товариств, які не були реалізовані у процесі приватизації, продаж майна, що перебуває у загальнодержавній власності у процесі його приватизації.

Виходячи із змісту положень Законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , Тимчасового положення про Фонд державного майна України, відповідач (Фонд державного майна України) як державний орган приватизації в ході приватизації одночасно виступає і як суб’єкт владних повноважень, який реалізує державну політику у сфері приватизації, і як власник державного майна, що приватизується (здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними).

З огляду на зазначене, судова колегія не погоджується з доводами відповідача-1 з приводу того, що у відносинах з питань приватизації державного майна ФДМУ не є органом державної влади, наділеним господарською компетенцією, а тому не є учасником господарських відносин.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про приватизацію державного майна" продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом та на фондових біржах здійснюється у порядку, що затверджується Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Наказом Фонду державного майна України від 31.08.2004р. № 1800 (z1634-04) , розпорядженням Антимонопольного комітету України від 31.08.2004р. № 330-р (za634-04) , рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.11.2004р. № 489 (zb634-04) затверджено Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств.

Відповідно до абз. 6 п. 1.3 Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств, конкурсна гарантія учасника – внесок у вигляді грошових коштів у розмірі 10 відсотків початкової вартості пакета акцій, визначений згідно з умовами відповідного конкурсу.

Пунктом 7.6 Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств передбачено, що протягом 10 календарних днів після укладення договору купівлі-продажу орган приватизації інформує учасників конкурсу про підсумки конкурсу, повертає конкурсні гарантії усіх учасників конкурсу, крім переможця конкурсу, готує й опубліковує в додатку до "Державного інформаційного бюлетеня про приватизацію" –газеті "Відомості приватизації" інформаційне повідомлення про підсумки конкурсу, а також інформує Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку та Антимонопольний комітет України про підсумки конкурсу.

Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств не регулює питання повернення конкурсної гарантії у випадку, коли за результатами проведеного конкурсу (за підсумками конкурсу) не визначено переможця конкурсу. Проте, вказаним Положенням визначені випадки, коли конкурсна гарантія учаснику конкурсу не повертається.

Зокрема, конкурсна гарантія не повертається учаснику конкурсу: 1) якщо учасник конкурсу відкликає свою конкурсну пропозицію та підтвердні документи після останнього дня строку приймання документів (абзац 4 пункту 5.16. Положення); 2) якщо переможець конкурсу не отримає дозволу Антимонопольного комітету України на придбання пакета акцій протягом 50 днів з моменту укладення договору купівлі-продажу (абзац 4 пункту 7.4. Положення); 3) у разі відмови переможця конкурсу підписати запропонований органом приватизації договір купівлі-продажу на умовах, визначених в інформаційному повідомленні про проведення конкурсу, та/або в разі відмови включити до договору купівлі-продажу зобов’язання, зазначені цим потенційним покупцем у конкурсній пропозиції (пункт 7.7. Положення).

Таким чином, оскільки спірні правовідносини не підпадають під жоден із зазначених випадків, колегія суддів відхиляє посилання відповідача-1 на те, що у нього не виникло зобов’язання щодо повернення позивачу конкурсної гарантії через ненастання обставин, передбачених п. 7.6 Положення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно з абз. 1 п.п 2.1 п. 2 наказу Фонду державного майна України від 29.09.2009р. № 1532 Департаменту фінансової роботи (О.Дьякову) наказано повернути ТОВ "Нортіма" конкурсну гарантію у сумі 400 000 000,00 (чотириста мільйонів) гривень, перераховану платіжним дорученням від 18.09.2009 № 1462.

В силу зазначених правових приписів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача-1 виникло зобов’язання щодо повернення ТОВ "Нортіма" конкурсної гарантії у сумі 400 000 000,00 грн. на підставі ч. 4 ст. 11, ч. 1 ст. 1212 ЦК України та наказу Фонду державного майна України від 29.09.2009р. № 1532 "Про підсумки конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод".

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи дані норми чинного законодавства, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 400 000 000,00 грн. неповернутої конкурсної гарантії.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положення ст. 530 ЦК України передбачають, що актами цивільного законодавства може бути встановлено строк виконання зобов’язань.

Так, у відповідності до п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Таким чином, господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки наказ Фонду державного майна України № 1532 був виданий 29.09.2009 р. та в цей же день були оформлені відповідні платіжні доручення, то останнім днем перерахування коштів був 02.10.2009р., а починаючи з 03.10.2009р. має місце прострочення виконання зобов’язання з повернення конкурсної гарантії.

У відповідності до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що судами правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України з Фонду державного майна України на користь позивача 3% річних від несвоєчасно повернутої конкурсної гарантії у сумі 2 695 890,41 грн.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження відповідача-1 щодо відсутності у нього вини, як обов’язкової умови відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Системний аналіз зазначених вище норм законодавства свідчить про те, що застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ними грошового зобов’язання. Тобто, відповідальність за порушення грошового зобов'язання наступає незалежно від наявності вини. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегією суддів також відхиляється посилання відповідача-1 на те, що прострочення виконання зобов’язання сталося з вини відповідача-2, який покликаний здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунків відповідача-1.

Так, згідно зі ст. 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов’язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Таким чином, невиконання відповідачем-2, який здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків відповідача-1, платіжних доручень відповідача-1 щодо перерахування на користь позивача грошових коштів, є згідно ст. 617 ЦК України порушенням зобов’язань контрагентом відповідача-1, за яке перед позивачем на підставі ст. 618 ЦК України несе відповідальність відповідач-1.

Отже, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача-1 конкурсної гарантії в сумі 400 000 000,00 грн. та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 2 695 890,41 господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що вимога позивача про стягнення 3% річних за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.ст. 536, 1214 ЦК України не підлягає задоволенню з огляду на відсутність договору про повернення конкурсної гарантії. При цьому суд керується наступним.

Як уже зазначалося вище, попередніми судовими інстанціями встановлено, що після затвердження результатів проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Одеський припортовий завод", відповідач-1 повинен був повернути конкурсну гарантію у сумі 400 000 000,00 грн. позивачу, оскільки зберігав їх без належної правової підстави.

Чинне законодавство не обмежує виникнення грошових зобов’язань виключно договірними відносинами. Зокрема, зобов’язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів позадоговірних зобов’язань, які регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) .

У відповідності до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно з ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, оскільки інший розмір процентів за збереження грошових коштів без належної правової підстави сторони не встановлювали, то він підлягає стягненню у розмірі, встановленому законом, а саме: ч. 2 ст. 625 ЦК України, яку і слід застосовувати в даному випадку.

З огляду на зазначене, судова колегія приходить до висновку, що касаційна скарга позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами на підставі ст.ст. 536, 1214 ЦК України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення в цій частині про задоволення позову та стягнення з відповідача-1 на користь позивача 2 695 890,41 грн.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційні скарги Фонду державного майна України та Державного казначейства України залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нортіма" задовольнити.

Скасувати рішення господарського суду м. Києва від 25.12.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2010р. у справі № 32/688 в частині відмови у позові про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 695 890,41 грн. та постановити нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945, р/р 37316021000058 в ОПЕРУ ДКУ, м. Київ, МФО 820172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нортіма" (01054, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, вул. 29-а, код ЄДРПОУ 32576409, п/р 26000050000365 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 305299) проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 695 890,41 грн. (два мільйони шістсот дев’яносто п’ять тисяч вісімсот дев’яносто гривень 41 коп.).

В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 25.12.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2010р. у справі № 32/688 залишити без змін.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.