Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

ДП"Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до господарського суду з позовом до Южноукраїнської міської Ради та Спільного українсько-англійського підприємства "Західна нафтова група" у формі ТОВ про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.06.07р., укладеного між відповідачами.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.08.2009 р. (суддя: Філінюк І.Г.) позов задоволено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2009 р. (судді: Величко Т.А., Бойко Л.І., Жукова А.М.) вказане рішення господарського суду скасовано, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Предметом позовних вимог є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.06.2007 р., укладеного між відповідачами.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги з огляду на те, що СП "Західна нафтова група" самовільно захопила ділянку площею 1 га в районі бувшого поста ДАІ в межах м. Южноукраїнськ, що входить до земель ДП НАЕК "Енергоатом" ВП ЮУ АЕС та тим, що Южноукраїнською міською Радою при укладені договору оренди було порушено ЗК України (2768-14) та інші нормативні акти, що регулюють земельні відносини в державі. Фактом підтвердження даного порушення суд визнав лист Головного управління Держкомзему у Миколаївській області № 1190-400-714 від 11.11.2008 р.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд зазначив, що спірний договір оренди укладено відповідно до рішення Южноукраїнської міської Ради №330 від 30.05.07р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки спільному Українсько-Англійському підприємству "Західна нафтова група" у формі ТОВ в довгострокову оренду для комерційного використання під розміщення та обслуговування Автозаправної станції в районі бувшого поста ДАЇ в м. Южноукраїнську. Вказане рішення є чинним, а тому господарський суд прийшов до висновку, що твердження позивача про перевищення повноважень міської Ради при розпорядженні землями державної власності є безпідставним.

Разом з тим, погодитись з висновками господарських судів попередніх інстанцій не можна, з огляду на наступне.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не з’ясували у повній мірі правову природу спірних правовідносин, а звідси не з’ясували норми матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, і, як наслідок, не було встановлено дійсних прав та обов’язків сторін щодо предмету спору.

Апеляційний господарський суд не перевірив доводів позивача про те, що надана Спільному українсько-англійському підприємству "Західна нафтова група" у формі ТОВ в оренду земельна ділянка частково розташована на землях, наданих у постійне користування позивача.

Господарські суди не звернули увагу на те, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду у відповідності до вимог статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності, у певних випадках, дотримання порядку її вилучення. З огляду на це, судам потрібно встановлювати наявність повноважень у відповідної ради у вирішенні питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й підставність укладення спірного договору.

Крім того, у спорах про визнання договорів оренди землі недійсними судам належить ретельно з'ясовувати наявність відповідних повноважень у осіб, якими підписується договір, зокрема виходячи з вимог ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, судам необхідно надавати правову оцінку питанню чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Як передбачено ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а тому за умови, якщо судами буде встановлено факт передачі в оренду земельної ділянки, на якій знаходиться майно (нерухомість), що належить іншій особі на праві власності, суди мають правові підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, господарські суди, вирішуючи даний спір не звернули увагу на те, що у матеріалах справи відсутній акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), який є невід’ємною частиною спірного договору оренди та має важливе значення для вирішення спору по суті.

Суди попередніх інстанцій також не перевірили обставини на які посилається позивач, а саме щодо відсутності у орендодавця повноважень на передачу в оренду спірної земельної ділянки, оскільки вона на думку позивача є державною власністю, а питання передачі в оренду та вилучення земельних ділянок державної власності не входить до компетенції органів місцевого самоврядування.

Наведені обставини господарські суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили, що свідчить про порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності.

Крім того, згідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, рішення та постанову у даній справі не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 р. (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 107, 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ДП "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" задовольнити частково. Рішення господарського суду Миколаївської області від 26.08.2009 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.12.2009 р. у справі № 9/10/09 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.