02/2624 Про визнання недійсним кредитного договору - 25.03.2010 Прийняття

рішенням господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 товариству з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"відмовлено у позові до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"в особі Черкаської обласної дирекції, треті особи 1. Волощенко Олександр Юрійович, 2. Сидорчук Віталій Станіславович про визнання недійсним кредитного договору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"звернулося до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій Скаржник просить суд скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 та прийняти нове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийнятий місцевим господарським судом оскаржуваний судовий акт є незаконним та необґрунтованим, оскільки місцевим господарським судом не прийнято до уваги приписи Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) щодо визначення валюти кредитного договору в іноземній валюті та відсутності у банку індивідуальної ліцензії на здійснення операцій в іноземній валюті.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2010 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси", згідно із ст.ст. 50- 53, 86, 93, 98 Господарського процесуального кодексу України, прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 18 лютого 2010 року.

Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2010 року здійснено заміну у складі колегії суддів.

В судовому засіданні 18 лютого 2010 року представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"на рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 задовольнити, рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 18 лютого 2010 року заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі в обґрунтування її подання, з підстав, викладених у відзиві, просив суд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"на рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 залишити без задоволення, рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 залишити без змін.

Представниками третіх осіб в судовому засіданні 18 лютого 2010 року надано суду усні пояснення по суті апеляційної скарги. Представники третіх осіб в судовому засіданні 18 лютого 2010 року підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"на рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 задовольнити, рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні 18 лютого 2010 року, яке відбулось за участю представників обох сторін та третіх осіб, оголошено перерву до 11 березня 2010 року.

Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09 березня 2010 року здійснено заміну у складі колегії суддів.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 березня 2010 року розгляд справи № 02/2624 в апеляційному провадженні відкладено, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, на 25 березня 2010 року, у зв’язку з неявкою в судове засідання повноважних представників позивача та третіх осіб або третіх осіб особисто.

В судовому засіданні 25 березня 2010 року представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"на рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 задовольнити, рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 25 березня 2010 року заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі в обґрунтування її подання, з підстав, викладених у відзиві, просив суд апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси" на рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 залишити без задоволення, рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 залишити без змін.

Представники третіх осіб або терті особи особисто в судове засідання 25 березня 2010 року не з’явились, треті особи про причини власної неявки або неявки представників в судове засідання суд не повідомили.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи № 02/2624, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення та представників учасників апеляційного провадження, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"та скасування рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що 07 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ в особі Черкаської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі-кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"(далі-позичальник) укладено кредитний договір № 010/05-02/061-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів.

Відповідно до укладеного договору, кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 826000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту до 20 травня 2009 року, сплатити проценти за користування кредитом на основі процентної ставки в розмірі 13 відсотків річних та комісії в узгоджених розмірах. В пункті 6.7 Кредитного договору вказано, що всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватись в валюті, що відповідає валюті кредиту. За даним договором валютою кредиту є іноземна валюта –долари США.

Частинами 1, 3 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності). Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III, уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Позивач оскаржує вказаний кредитний договір, просить визнати його недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті. При цьому позивач посилається, зокрема, на ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", відповідно до яких зобов'язання мають бути визначені і підлягають оплаті у грошовій одиниці України - гривні. Національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 198 ГК України).

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) . Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93р. №15-93 (15-93) (далі -Декрет).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 345 Господарського кодексу України встановлено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Згідно зі ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч. 1 та у пунктах 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Волевиявлення сторін на укладання оспорюваного кредитного договору було вільним. Банк для надання кредиту мав вільні кошти в іноземній валюті та банківську ліцензію № 10 від 11 жовтня 2006 року і дозвіл № 10-4 на право здійснення операцій визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в т.ч. на залучення та розміщення іноземної валюти), позичальник надав всі необхідні для отримання кредиту документи, з яких випливає, що позивач просив надати йому кредит саме в іноземній валюті.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Отже, банк повинен здійснювати контроль за законністю операцій по використанню іноземної валюти позичальником при розрахунках з нерезидентами.

Згідно ч. 2 п. "а" ст. б Декрету № 15-93 (15-93) від 19 лютого 1993 року уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного Банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано Відкритому акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" банківську ліцензію № 10 від 11 жовтня 2006 року та дозвіл № 10-4 від 11 жовтня 2006 р. на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Посилання позивача на пункт Г частини 4 статті 5 Декрету, колегія суддів вважає безпідставними.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню п. В ч. 4 ст. 5 Декрету. Відповідно до вказаного пункту ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує, зокрема, здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства.

Крім того, право на звернення до суду у разі недотримання вимог законодавства щодо обов’язковості отримання ліцензії для здійснення певного виду діяльності належить спеціально уповноваженим органам. Позивач до зазначених органів не відноситься.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи із змісту ст.ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України ст. 345 Господарського кодексу України слід визнати, що сторонами по справі було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

Відсутність у договорі умови про відповідальність банку щодо видачі кредиту не є істотною і відсутність у договорі цієї умови не може служити підставою для визнання кредитного договору недійсним.

У якості підстави для визнання договору недійсним позивач посилається також на те, що в порушення вимог діючого законодавства спірний кредитний договір не скріплено печатками сторін.

При розгляді справи встановлено, що на примірнику договору, якій є у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" підпис сторони - позичальника скріплена печаткою ТОВ "Автомир-Черкаси".

Від імені кредитодавця договір підписаний особами, що мають нотаріально посвідчені довіреності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", якими їм надане право на підписання від імені юридичної особи такого договору. Представництвом за ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Відповідно до ч. 1 ст. 239, ч. 3 ст. 244 названого Кодексу, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє; довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню. Такі норми викладені у ч. 2 ст. 245, ст. 246 Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги те, що за ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то відсутність печатки у договорі, підписаного представником, що має на це повноваження, та при відсутності даних про те, що особа від імені якої такий представник діє не схвалює такий правочин, підстави вважати, що зміст правочину суперечить закону відсутні.

Отже, дослідивши матеріали справи колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом всебічно і повно з'ясовано та перевірено обставини справи, об'єктивно оцінено докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення справи по суті, перевірено належними засобами доказування доводи сторін, з'ясовано їх дійсні права та обов'язки, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Черкаси"на рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624 підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року у справі № 02/2624– залишенню без змін.

Враховуючи наведене вище та керуючись ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 203, 207, 215, 237, 239, 244, 245, 246, 524, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, ст. 192, 198, 345 Господарського кодексу України, Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , ст.ст. 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -