Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді М.В.Кузьменка,

судді І.М.Васищака,

судді В.М.Палій,

розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_1

на рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2009р. та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р.

у справі №24/3

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал"

про стягнення 365 524,58 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Урбанська Т.В. –довіреність у справі,

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" і просив суд стягнути з останнього 297 055,68 грн. боргу, 68468,90 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором від 30.05.2002р. про надання юридичних послуг щодо оплати у повному обсязі наданих позивачем послуг.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що послуги позивача виявилися безрезультатними для відповідача, оскільки останній не отримав позитивного економічного ефекту від результату розгляду справи господарського суду Львівської області №4/2018-39/144, а тому згідно п.4.2. договору від 30.05.2002р. позивач не вправі вимагати собі будь-якої винагороди. Одночасно відповідач зазначає про порушення позивачем ст. 232 ГК України щодо нарахування пені та просить суд застосувати до вимог про її стягнення скорочений строк позовної давності.

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.03.2009р. (суддя Хабіб М.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р. (головуючий, суддя Кузь В.Л., судді Юркевич М.В., Городечна М.І.), у задоволенні позову відмовлено.

Суди не погодились із визначеною сторонами в акті здавання-приймання наданих послуг від 17.07.2006р. сумою винагороди позивачу за надані ним послуги, оскільки, за висновком судів, визначений у вказаному акті розмір економічного ефекту для відповідача у сумі 17 901 856,04 грн. є неправомірним.

Щодо ж до вимог про стягнення пені, то суди встановили, що її нарахування за період з 28.01.2008р. по 28.01.2009р. суперечить ч.6 ст. 232 ГК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір про надання юридичних послуг від 30.05.2002р. за умовами якого, позивач (виконавець) зобов'язується надати замовнику (відповідачу) консультаційні та юридичні послуги з приводу захисту інтересів відповідача в судовому порядку щодо позовних вимог ВАТ "Львівобленерго" на суму 63 338 500,74 грн., викладених у позовній заяві №53-1671 від 20.05.2002р. до господарського суду Львівської області (пункт 1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що послуги надаються відповідачу шляхом усного та письмового консультування з юридичних питань; складання проекту відзиву на позовну заяву, за необхідністю –інших документів, передбачених Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) ; надання консультаційних послуг з приводу захисту інтересів відповідача в підприємствах, установах, організаціях та господарському суді; особистої участі та представництва відповідача в підприємствах, установах, організаціях та господарському суді.

Відповідно до п.2.2 договору, закінчення робіт з консультування визначається моментом отримання відповідачем (замовником) позитивного економічного ефекту або прийняття рішення судовим органом повністю або частково на користь відповідача. З настанням вказаних обставин позивач вважається таким, що повністю виконав свої обов'язки перед відповідачем.

Пунктами 4.1., 5.1. договору встановлено, що за послуги відповідач сплачує позивачу винагороду у розмірі:

за надання консультаційних послуг –фіксована сума у розмірі 15 000,0 грн. шляхом передплати протягом 10 днів з моменту підписання договору;

додатково 3% від суми, за якою для відповідача отриманий позитивний економічний ефект або прийняття рішення судовим органом на користь відповідача повністю або частково, протягом 30 днів з моменту отримання відповідачем позитивного економічного ефекту або прийняття рішення судовим органом на користь відповідача повністю або частково.

21.11.2002р. сторонами укладено додаткову угоду, якою договір від 30.05.2002р. доповнено пунктом 3.2. такого змісту: "замовник зобов'язується надати виконавцю для виконання робіт, обумовлених даним договором, цифрову фотокамеру з метою копіювання матеріалів справи господарського суду Львівської області №4/2018-39/144 в порядку, передбаченому ч.2 ст. 22 ГПК України."

02.07.2004р. сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, відповідно до якої пункт 1.1. договору виклали у такій редакції: "в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в судовому порядку по справі господарського суду Львівської області №4/2018-39/144".

Цією ж додатковою угодою №2 сторони доповнили договір від 30.05.2002р. пунктом 7.4. такого змісту: "Цей договір діє з моменту укладення протягом п'яти років".

Даний договір, з урахуванням укладених додаткових угод, за своєю правовою природою є договором про надання послуг, і є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним .

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правовідносини з надання послуг, що виникли між сторонами, врегульовані як цивільним законодавством, а саме спеціальними нормами глави 63 ЦК України (435-15) "Послуги. Загальні положення", глави 68 ЦК України (435-15) "Доручення", бо договір доручення належить до різновиду договорів про надання послуг, так і укладеним сторонами договором.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом наведеної статті, при наданні послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели .

В силу ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором .

Відповідно до ст. 1002 ЦК України, повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 4 ст. 1007 ЦК України встановлено, що довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як свідчить зміст укладеного між сторонами договору, метою вчинення відповідачем певних дій (надання послуг) є отримання відповідачем позитивного економічного ефекту або прийняття господарським судом Львівської області у справі №4/2018-39/144 рішення повністю або частково на користь відповідача.

Так, ухвалою господарського суду Львівської області від 11.07.2006р. у справі №4/2018-39/144 затверджено мирову угоду, укладену 11 липня 2006р. між Львівським міським комунальним підприємством "Львівводоканал" та Відкритим акціонерним товариством "Львівобленерго", та припинено провадження у справі.

Відповідно до затвердженої судом мирової угоди, ЛМКП "Львівводоканал" та ВАТ "Львівобленерго" дійшли згоди про те, що сума основного боргу ЛМКП "Львівводоканал" перед ВАТ "Львівобленерго" у справі №4/2018-39/144 становить 45 201 538,42 грн. Від решти позовних вимог ВАТ "Львівобленерго" відмовляється. ЛМКП "Львівводоканал" відмовляється від зустрічних вимог у даній справі. Заборгованість у сумі 45 201 538,42 грн. сплачується ЛМКЕ "Львівводоканал" на умовах відстрочки строком на десять років та розстрочки на десять років з щорічною оплатою цієї заборгованості рівними частинами, починаючи з дня закінчення відстрочки.

17 липня 2006 року між позивачем та відповідачем складено та підписано акт здавання-приймання наданих послуг до договору про надання юридичних послуг від 30.05.2002р., де зазначено, що сторони склали цей акт про те, що послуги згідно з зазначеним договором надано у повному обсязі.

Вказаним актом сторони визнали, що за надані послуги відповідач сплачує позивачу винагороду у розмірі 537 055,68 грн. відповідно до п.4.1.2 договору з врахуванням мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 11.07.2006р. у справі №4/2018-39/144. Економічний ефект від наданих позивачем послуг склав для відповідача 17 901 856,04 грн. як різниця між сумою позовних вимог по вищезазначеній справі в 63 103 394,46 грн. та сумою 45 201 538,42 грн., яка підлягає до сплати відповідачем на економічно вигідних для відповідача умовах внаслідок укладання мирової угоди . У відповідача немає претензій до якості наданих позивачем послуг.

На підставі акту від 17.07.2006р. відповідач сплатив позивачу за надані послуги за період з 26.07.2006р. по 04.08.2006р. загальну суму 240 000,0 грн. При цьому, у графі призначення платежу відповідач вказував, що грошові кошти перераховуються за юридично-консультаційні послуги згідно акту від 17.07.2006р. (а.с.12-16).

Наведене свідчить про те, що відповідач визнав належне виконання позивачем свого зобов'язання щодо надання послуг, які призвели до отримання відповідачем позитивного економічного ефекту, та погодив суму винагороди, яка підлягає сплаті позивачу відповідно до п.4.1.2 договору, а саме 3% від 17 901 856,04 грн. Отже, між сторонами не існує спору відносно виконання позивачем свого зобов'язання за договором про надання послуг.

Дійшовши висновку про те, що визначений у складеному та підписаному сторонами акті від 17.07.2006р. розмір економічного ефекту для відповідача у сумі 17 901 856,04 грн. є неправомірним, суди двох інстанцій безпідставно вдалися до переоцінки результату наданих позивачем послуг, оскільки відповідач, підписуючи акт, визнав, що послуги за договором від 30.05.2002р. надані позивачем у повному обсязі, претензій щодо їх якості немає, економічний ефект від наданих послуг складає 17 901 856,04 грн., а сума винагороди - 537 055,68 грн.

Про відсутність між сторонами спору щодо виконання позивачем умов договору від 30.05.2002р. свідчать також дії відповідача, спрямовані на сплату частини належної позивачу суми винагороди - 240 000,0 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Як вірно зазначено судами, зобов'язання щодо виплати винагороди мало бути виконано відповідачем не пізніше 12.08.2006р.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором (ст. 610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов’язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов'язання.

Отже, при пред’явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов’язання, він звільняється від обов’язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов’язання лежить на боржникові.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При цьому, згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів факт порушення відповідачем зобов'язання щодо виплати у повному обсязі належної позивачу винагороди, а відповідач не спростував цього факту належними доказами. Посилання відповідача на помилковість підписання ним акту від 17.07.2006р. здавання-приймання юридичних послуг, не є підставою для звільнення його від відповідальності за даним позовом, оскільки вказаний акт не було визнано тим, що не мав або втратив юридичну силу, а одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Окрім того, сплативши позивачу на підставі названого акту частину винагороди, відповідач підтвердив існування обставин, засвідчених цим актом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, з яким помилково погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позову щодо стягнення 297 055,68 грн. боргу, не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає нормам матеріального права.

Що ж до вимог про стягнення пені у сумі 68468,90 грн., то колегія суддів погоджується з висновком судів про їх безпідставність з огляду на таке.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Оскільки зобов'язання щодо виплати винагороди мало бути виконано відповідачем не пізніше 12.08.2006р., то нарахування позивачем пені за період з 28.01.2008р. по 28.01.2009р. суперечить ч.6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи наведене, ухвалені у справі рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 297 055,68 грн. боргу, а також постанова про залишення рішення в цій частині без змін, підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2009р. у справі №24/3 про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 297 055,68 грн. боргу та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р. про залишення рішення в цій частині без змін, скасувати.

3. Позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення з Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" 297 055,68 грн. боргу задовольнити.

4. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" 297 055,68 грн. боргу, 2970,62 грн. державного мита, сплаченого з позовної заяви, 95,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2970,62 грн. державного мита, сплаченого з апеляційної та касаційної скарг.

5. Доручити господарському суду Львівської області видати наказ на виконання пункту 4 цієї постанови.

6. В іншій частині рішення та постанову у справі №24/3 залишити в силі.