Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-німецького підприємства "Станім" про визнання недійсним рішення та державного акта на право постійного користування.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.06.2009 року по справі № 18/35 (суддя Гриняк Б. П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 року по справі № 18/35 (головуючий суддя Кравчук Н. М., судді Гнатюк Г. М., Мирутенко О. Л.), відмовлено в задоволенні позовних вимог ДТГО "Львівська залізниця" до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та ТОВ СП "Станім" про визнання недійсним п. 25 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 129 від 24.03.1998 року та державного акту на право постійного користування землею № 15/04-000223 від 08.04.1998 року.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Державне територіально-галузеве об'єднання звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 71, 79, 80 ЦК УРСР, ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надіслав до Вищого господарського суду України заяву про розгляд справи без участі без його повноважного представника.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2010 року розгляд справи відкладено до 06.03.2010 року.

Скаржником були надані письмові додаткові пояснення до касаційної скарги.

Відводів складу суду не заявлено.

Представники першого відповідача в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників першого відповідача.

За згодою прокурора, представників позивача та другого відповідача в судовому засіданні 16.03.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального.

Пунктом 25 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 24.03.1998 року затверджено проект відведення земельної ділянки по вул. Промисловій, 18 а, надано земельну ділянку площею 0,25 га ТОВ СП "Станім" в постійне користування для розміщення і експлуатації виробничих приміщень і споруд та вирішено видати державний акт на право постійного користування даною земельною ділянкою.

Вважаючи, що вищезгадана земельна ділянка є землею залізничного транспорту, ДТГО "Львівська залізниця" заявлено вимогу про визнання недійсним п. 25 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 129 від 24.03.1998 року та Державного акту на право постійного користування землею № 15/04-000223 від 08.04.1998 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішеннями виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих № 647 від 28.09.1947 року, № 279/4 від 07.08.1953 року, № 7/1 від 17.01.1955 року та № 109/2 від 22.03.1948 року земельну ділянку по вул. Промисловій, на якій розташовано будинок № 18 відведено Львівській залізниці. Крім того, на спірній земельній ділянці знаходиться виробнича база Відокремленого підрозділу "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 4 "ДТГО "Львівська залізниця", три із десяти будівель виробничої бази, а саме: гараж, прохідна і трансформаторна підстанція знаходяться на частині земельної ділянки, на яку згідно оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, СП "Станім" видано Державний акт на право постійного користування землею.

Згідно ст. 22 ЗК УРСР від 08.07.1970 року (чинного на момент прийняття вищенаведеного рішення) приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Статтею 22 ЗК України (чинного до 01.01.2002 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки, судами встановлено, що документи, які засвідчують право користування спірною земельною ділянкою позивачем не надано, позовні вимоги про визнання недійсним пункту 25 оскаржуваного рішення є необґрунтованими.

Крім того, заявник касаційної скарги стверджує, що він є правонаступником Будівельномонтажного тресту Львівської залізниці, якому спірним рішенням і відводилася спірна земельна ділянка. Позивач став правонаступником тресту в грудні 1999 року внаслідок реорганізації останнього шляхом приєднання до Львівської залізниці.

Позивачем не надано судам першої та апеляційної інстанцій доказів про передачу йому як правонаступнику документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою правопопередником.

Доводи касаційній скарги щодо наявності порушення прав позивача при прийнятті спірного пункту рішення виконкому, колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що ст. 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, -

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 року по справі № 18/35 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.