Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники :

Ухвалою від 22.02.10 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційна скарга Міськради № 29/246-2408 від 23.12.09 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 11.03.10. Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111 -4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 11.03.10 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У визначений в ухвалі час у судове засідання 11.03.10 представники Товариства та Управління не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 11.03.10 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, за участі представника Міськради.

У зв'язку з перебуванням судді Данилової Т.Б. у відпустці, розпорядженням від 10.03.10 заступника Голови Вищого господарського суду України для касаційного перегляду справ, призначених до розгляду у судовому засіданні на 11.03.10 колегією суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Жаботина Г.В., Ходаківська І.П., яка переглядає справу по суті.

Про вказані обставини представника сторони повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.

За згодою представника Міськради, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111 -5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.03.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 20.08.09 господарського суду міста Києва (суддя Пукшин Л.Г.) позовні вимоги Товариства задоволено повністю.

Визначено вважати укладеним з моменту набрання даним рішенням законної сили договір між Товариством та Міськрадою про купівлю-продаж земельної ділянки площею 0,1529 га, кадастровий номер –8 000 000 000 : 85 : 289 : 0029, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Фрунзе, 60 (літ.Ю) та має цільове призначення –"для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі", в редакції, підписаній Товариством, та визначеній в цьому рішенні суду.

Управління зобов'язано зареєструвати вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки з усіма додатками.

З Міськради на користь Товариства стягнуто 42,50 грн. державного мита та 156,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 25.11.09 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Корсака В.А., суддів –Авдеєва П.В., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу Міськради залишено без задоволення, а рішення від 20.08.09 господарського суду міста Києва –без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що рішенням Міськради від 28.09.06 було визначено продати Товариству спірну земельну ділянку, всупереч чому відповідачем у встановлений ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України строк не було надано заперечень та протоколу розбіжностей щодо істотних умов, запропонованих Товариством у екземплярі договору, направленого супровідним листом від 03.03.09

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Міськрада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 20.08.09 господарського суду міста Києва та постанову від 25.11.09 Київського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних в вимог Товариству відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесені оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 140 Конституції України, ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. 20, ч. 2 ст. 180, ч. 8 ст. 181, ст. 184 Господарського кодексу України, ст.ст. 42, 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 1, п.п. 3.1, 3.4 Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 09.01.03 № 2 (z0396-03) .

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів та вимог, викладених у такій скарзі, заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Міськради залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга Міськради підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 04.02.05 між Товариством та Міськрадою згідно рішення Міськради від 24.06.04 № 339/1549 (ra0339023-04) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі –Договір від 04.02.05), на виконання якого Міськрада передала, а Товариство згідно акту приймання-передачі від 11.02.05 прийняло в строкове оплатне користування об’єкт оренди, розташований за адресою: вул.Фрунзе, 60 (літера "Ю)", в Подільському районі міста Києва.

Судами встановлено, що згідно з умовами Договору від 04.02.05 Товариству в оренду була передана земельна ділянка площею –1 529 м2, кадастровий номер – 8000000000:85:289:0029, цільове призначення –для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі. При цьому, встановлено, що такий Договір зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 11.02.05 за № 85-6-00177, а земельну ділянку відведено в натурі, що підтверджується актом визначення меж земельної ділянки в натурі.

Вирішуючи спір попередні судові інстанції зазначили, що Управління, дійшовши висновку щодо можливості подальшого оформлення продажу земельної ділянки, уклало з Товариством угоду № 241 від 17.02.04, згідно з якою Товариство взяло на себе зобов'язання сплатити аванс за земельну ділянку в розмірі 268 325,58 грн., в Управління –організувати проведення експертної грошової оцінки, та скласти технічну документацію з продажу земельної ділянки в максимально короткий термін.

Судами встановлено, що при укладенні угоди № 241 сторонами було погоджено предмет договору купівлі-продажу, а саме –земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Фрунзе, 60 (літ. Ю) в Подільському районі міста Києва, площею 0,15 гектари.

Наданими сторонами доказами у справі підтверджено, що на виконання умов угоди від 17.02.04 Товариство сплатило Управлінню 268 325,58 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Міськради від 28.09.06 № 52/109 (ra-052023-06) строк дії Договору оренди від 04.02.05 було поновлено на 1 рік (для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на вул.Фрунзе, 60 літ."Ю"). Також, цим Рішенням погоджено звіт про експертну грошову оцінку вказаної земельної ділянки затверджено вартість земельної ділянки у розмірі 2 662 405,84 грн. на підставі експертної грошової оцінки, та визначено продати таку ділянку Товариству для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі.

Водночас, встановлено, що п. 6 Рішення Міськради від 28.09.06 № 52/109 (ra-052023-06) Управлінню було доручено забезпечити оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1529 га для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на вул.Фрунзе, 60 (літ. Ю) у Подільському районі м.Києва за ціною та на умовах, визначених цим Рішенням.

У зв'язку з наведеним місцевий та апеляційний суди прийшли до висновку про те, що предмет та ціну спірного договору сторонами погоджено.

Матеріалами справи підтверджено, що 05.11.08 між Товариством та Міськрадою укладено договір про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 04.02.05, на один рік. При цьому, місцевий та апеляційний суди взяли до уваги, що у п. 8.3 Договору від 05.11.08 сторони передбачили за Товариством переважне право купівлі земельної ділянки відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про оренду землі".

Судові інстанції взяли до уваги, що наданими доказами у справі підтверджено, що Товариством було направлено на адресу Управління за супровідним листом від 03.03. 09 № 01-31 два екземпляри Договору купівлі-продажу земельної ділянки для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі по вул.Фрунзе, 60 (літ. "Ю") у Подільському районі м.Києва, які підписані уповноваженою особою Товариства та скріплені його печаткою.

Попередні судові інстанції дійшли до висновку про те, що оскільки у встановлений ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України строк Міськрадою не було надано заперечень щодо запропонованої Товариством редакції договору купівлі-продажу земельної ділянки, та не складено протоколу розбіжностей до такого Договору, то така бездіяльність Міськради та Управління щодо розгляду питання про продаж Товариству земельної ділянки свідчить про порушення права Товариства на отримання у власність земельної ділянки в порядку, встановленому чинним законодавством України.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про те, що лист Управління від 13.04.09 № 09-355/10768, направлений у відповідь на лист від 03.03.09 № 01-31 (яким було звернуто увагу Товариства на закінчення терміну дії звіту про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки та запропоновано виконати роботи з поновлення такого звіту), не є належним та допустимим доказом у спірних правовідносинах, оскільки всупереч вимог ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України за своїм змістом не містить відповідних заперечень до конкретних пунктів проекту договору та протоколу розбіжностей до запропонованої Товариством редакції договору купівлі-продажу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що в силу приписів ст. 14 Конституції України, право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України Київській міській раді належить право розпорядження землями територіальної громади міста Києва.

Як встановлено в ч. 1 ст. 116, ст. 128 Земельного кодексу України право власності на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, набувається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону (280/97-ВР) питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні у порядку, передбаченому ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міський голова укладає договори від імені територіальної громади та на підставі відповідних рішень Київської міської ради.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що за змістом до ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Згідно ст. 132 Земельного Кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування,

площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання

земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

є) договірну ціну;

є) зобов'язання сторін.

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що вирішуючи спір у даній справі попередні судові інстанції не надали належної правової оцінки доводам Міськради про недосягнення між сторонами на даний час згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема, ціни об'єкту, з огляду на те, що термін чинності звіту про експертну оцінку спірної земельної ділянки, який був виготовлений у 2006 році, минув.

При цьому, суд касаційної інстанції наголошує, що відповідно до п. 3.4 Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 09.01.03 № 2 (z0396-03) (який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.05.03 за № 396/7717 (z0396-03) ) термін чинності звіту про оцінку земельної ділянки становить один рік з дати оцінки.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами не встановлено чи відповідає примус до укладення договору за рішенням суду за відсутності досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу землі, вимогам ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України щодо обов'язковості укладення такого договору через пряму вказівку закону, та способам захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, встановленим ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 Господарського кодексу України та ст. 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору, при цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що як вбачається з правового аналізу матеріалів справи, Товариство обґрунтовує свої вимоги саме ухиленням Міськради від укладення договору, отже, Товариство мало довести, а суд –встановити обставини, які свідчать про таке ухилення саме зі сторони Міськради, а не Управління.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що попередніми судовими інстанціями при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу Київської міської ради № 29/246-2408 від 23.12.09 задовольнити частково.

Рішення від 20.08.09 господарського суду міста Києва та постанову від 25.11.09 Київського апеляційного господарського суду у справі № 40/220 господарського суду міста Києва скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.