Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва і інтересах держави в особі Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м. Києві ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український сувенір" про стягнення 336 261,33 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2009 року по справі № 36/256 (головуючий суддя Шевченко Е. О., судді Трофименко Т. Ю., Ковтун С. А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2009 року по справі № 36/256 (головуючий суддя Острович С. Е., судді Скрипка І. М., Шипко В. В.), позовні вимоги задоволено частково: вирішено стягнуто з ТОВ "Український сувенір" на користь Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради 99 152,78 грн. суми неустойки, 991,53 грн. державного мита, 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український сувенір" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 1, ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", ст. 215 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 4 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відводів складу суду не заявлено.

Представники позивача в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників позивача.

За згодою прокурора і представника відповідача в судовому засіданні 16.02.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та присутнього представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 27.12.2001 року Київською міською радою прийнято рішення № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва", відповідно до якого в комунальну власність територіальної громади Шевченківського району м. Києва було передано, в тому числі, жилий будинок по вул. Пушкінська, 33-А, загальною площею 1 658,40 кв. м, площею нежилих приміщень 758,10 кв. м.

21.01.2008 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі Наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 21.01.2008 року № 46-В видано Свідоцтво про право власності серія САВ № 552824 від 21.01.2008 року, яке посвідчує, що нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 20а) загальною площею 195,0 кв. м, які розташовані в м. Києві по вул. Пушкінська, 33 (літера А) належать територіальній громаді Шевченківського району міста Києва. Вказане Свідоцтво зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 01.04.2008 року за реєстровим номером 173-п.

Колегія відхиляє доводи касатора про те, що власником приміщення площею 195,00 кв. м по вул. Пушкінська, 33-А в м. Києві є власники квартир даного будинку, а не позивач, оскільки судами встановлено, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 року не визнано недійсним та є чинним і свідчить про те, що власником нежитлового приміщення площею 195,0 кв. м по вул. Пушкінській, 33 (літера А), є позивач.

24.04.2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 1596/2 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець (позивач) на підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради № 109 від 24.03.2006 року зобов’язався передати, а орендар (відповідач) прийняти у тимчасове платне користування (оренду) нежиле приміщення (будівлю, споруду) загальною площею 195,0 кв. м., а саме підвал з орендованою площею 195 кв. м, згідно по поверхового плану приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 33, літ. А.

Згідно з п. 1.2, п. 1.3 договору мета оренди: S2-170.6 кв. м під заклад торгівлі непродовольчою групою товарів: продаж товарів народних майстрів та вітчизняних виробників; S2-24.4 кв. м - під склад. Об’єкт оренди передається відповідачеві згідно з актом прийому-передачі, що є невід’ємною частиною.

24.04.2006 року позивач передав, а відповідач прийняв об’єкт оренди згідно акта передачі-прийому нежитлового приміщення.

Пунктом 2.1 договору визначено, що за користування об’єктом оренди відповідач сплачує позивачеві орендну плату, розмір якої за перший місяць складає 3 579,85 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць.

У відповідності до п. 8.2 договору строк дії договору встановлений з 24.04.2006 року по 01.04.2007 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Позивач листом № 7/9-092-010/58 від 02.04.2007 року попередив відповідача про закінчення 01.04.2007 року строку договору оренди № 1596/2 від 24.04.2006 року. Цим же листом позивач вимагав від відповідача звільнити в 10-денний строк орендоване приміщення від власного майна та повернути приміщення позивачеві по акту приймання-передачі.

В пункті 3.2.18 договору оренди зазначено, що при повернення об’єкту оренди за актом встановленого зразка не пізніше, ніж за 10 робочих днів з дня надіслання письмового повідомлення про повернення, відповідач зобов’язаний передати об’єкт оренди, обладнання, інвентар та інше майно у тому стані, у якому воно було передане за актом в оренду, з урахуванням нормального зносу.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з п. 7.8 договору орендар, який не виконує свої зобов’язання щодо повернення об’єкту оренди за встановленим даним договором порядком, - сплачує на користь орендодавця неустойку в розмірі подвійної плати за користування об’єктом оренди за весь час прострочення.

Частина 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Судами встановлено, що відповідач в строк, встановлений договором та законом, не звільнив приміщення, тому на підставі ч. 1 ст. 230 ГК України та п. 7.8 договору з 13.04.2007 року йому нарахована неустойка.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка в розмірі 99 152,78 грн. за період з квітня 2007 року по березень 2008 року (із розрахунку 49 576, 39 грн. (плата за фактичне користування) х 2 = 99 152, 78 грн.).

Відповідно до протоколу № 3 засідання комісії з проведення конкурсу на право оренди комунального майна територіальної громади Шевченківського району м. Києва від 27.04.2007 року, за результатами розгляду пропозицій учасників конкурсу, комісія вирішила визнати ТОВ "4 Сайд Ук" переможцем конкурсу на право оренди комунального майна територіальної громади Шевченківського району м. Києва, а саме: нежитлове приміщення підвального поверху площею 195,0 кв. м (мета оренди - заклади торгівлі по реалізації товарів непродовольчої групи, склад) за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 33-А, оскільки пропозиції ТОВ "4 Сайд Ук" щодо розміру орендної ставки найбільш повно відповідають умовам і критеріям конкурсу та забезпечать найкращий ефект для соціально-економічного розвитку інфраструктури територіальної громади району.

24.05.2007 року між позивачем та ТОВ "4 Сайд Ук" укладеного договір оренди нежилих приміщень № 241/2, згідно якого ТОВ "4 Сайд Ук" надано в строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 195,0 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 33-а зі сплатою орендарем орендної плати 25 030,94 за перший місяць оренди, та за кожний наступний місяць оренди з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць.

Позивач вказує на те, що оскільки відповідач не звільнив приміщення в передбачені договором № 1596/2 від 24.04.2006 року та законом строки, бюджет Шевченківського району м. Києва недоотримав кошти з травня 2007 року по березень 2008 року у розмірі 237 108,55 грн., так як різниця між орендною платою, яку сплачував відповідач і яку б сплачував переможець конкурсу ТОВ "4 Сайд Ук" становить 21 459,09 грн. на місяць.

Пунктом 7.8 договору сторони встановили, що в разі невиконання орендарем зобов’язання по поверненню приміщення, на нього покладається цивільно-правова відповідальність у формі неустойки.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що сторони, передбачивши можливість неповернення приміщення відповідачем, зафіксували договором, що за це порушення відповідач несе відповідальність саме у вигляді неустойки, а не збитків, з огляду на що, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми збитків у вигляді втраченої вигоди є безпідставними.

Доводи заявника про недійсність спірного договору колегія відхиляє, оскільки договір у встановленому законодавством порядку недійсним не визнавався, договір виконувався сторонами і на його підставі між сторонами виникли спірні правовідносини.

Решта доводів касаційної скарги, колегією суддів відхиляються, оскільки вони повністю дублюють зміст апеляційної скарги, і як наслідок ґрунтуються на переоцінці встановлених судами обставин, що відповідно до статті 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційного подання їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

На підставі ст. 1211 ГПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги виконання судового рішення підлягає поновленню.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український сувенір" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2009 року по справі № 36/256 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2009 року по справі № 36/256 Господарського суду міста Києва.