826/6189/17 Про визнання протиправними та скасування рішення про визначення коду товару, картки відмови, зобов`язання здійснити митне оформлення товару - 25.06.2019 Прийняття

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сокар Енерджі Україна" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Енергетичної митниці ДФС України (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про визначення коду товару від 27 грудня 2016 року № КТ-903000000-0143-2016; визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03 лютого 2017 року № 903070000/2017/00002; зобов`язати Енергетичну митницю ДФС здійснити митне оформлення товару, задекларованого за додатковою декларацією від 27 грудня 2016 року №903070000/2016/006250 (ІМ-40 типу ДТ) до тимчасової декларацій, за кодом товару - 2710194300 згідно УКТЗЕД.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно не прийняв до уваги надані декларантом позивача з метою класифікації товару (палива дизельного) згідно з УКТ ЗЕД документи. Зокрема, відомості заводу - виробника товару про помилку у паспорті якості від 15 грудня 2016 року №119922, виправлений паспорт якості та сертифікат якості лабораторії ІП "СЖС Україна" від 26 грудня 2016 року, які підтверджують фракційний склад товару, що дозволяє віднести його до важких дистилятів та класифікувати за кодом УКТ ЗЕД 2710194300. За наявної можливості провести митну експертизу з метою встановлення характеристик, визначальних для класифікації товару згідно УКТ ЗЕД, відповідач не зробив цього, поклавши в основу такої класифікації складений з помилкою паспорт якості заводу - виробника товару. Зважаючи на це позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення про визначення коду товару та похідну від нього картку відмови в прийнятті, митному оформленні випуску чи пропуску товару, зобов`язати здійснити його митне оформлення за певним кодом УКТ ЗЕД.

Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові рішення мотивовані достатністю у митного органу підстав для визначення іншого коду УКТ ЗЕД, ніж задекларований митним брокером позивача. Зокрема, первинно наданий разом з попередньою митною декларацією від 20 грудня 2016 року №903070000/2016/026128 паспорт якості заводу-виробника від 15 грудня 2016 року №119922 містив інформацію про характеристики товару, з урахуванням яких він підлягає віднесенню до коду УКТ ЗЕД 2710 19 2900 (середні дистиляти).

Наданий в подальшому сертифікат якості лабораторії ІП "СЖС Україна" від 26 грудня 2016 року № 1630-0008, який містить іншу інформацію, ніж вказаний паспорт якості, судами до уваги не прийнятий у зв`язку з порушеннями встановленої частиною 1 статті 357 МК України процедури відібрання та доставки проб до лабораторії. Посилання позивача на лист заводу-виробника про помилковість даних паспорту якості від 15 грудня 2016 року №119922 та надання паспорту якості з виправленими даними суди залишили без оцінки.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовані положення частин 1-3 статті 69 Митного кодексу України. Цими нормами передбачені дії митного органу у разі неможливості однозначно перевірити правильність класифікації товару на підставі задекларованих відомостей - повідомлення декларанта про необхідність надання додаткових документів, проведення перевірки наданих документів, проведення експертних досліджень у разі потреби в спеціальних знаннях чи спеціальному обладнанні.

Також позивач вказує на ненадання судами належної оцінки доказам у справі, безпідставне відхилення його доводів, що є порушенням статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, заявник касаційної скарги посилається на недодержання судами вимог статті 102 того самого Кодексу внаслідок непризначення судової експертизи з власної ініціативи для з`ясування обставин справи, які вимагають спеціальних знань. Водночас позивач стверджує про відсутність необхідності призначення судової експертизи за наявності висновку дослідження, проведеного лабораторією ІП "СЖС Україна".

Відповідач не скористався правом надання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 грудня 2016 року митним брокером позивача подано до Енергетичної митниці ДФС тимчасову митну декларацію №903070000/2016/006138 в режимі ІМ-40 ТН. Товаром, який згідно з нею переміщується через митний кордон, є паливо дизельне Арктик клас 2. Фракційний склад палива характеризується тим, що 65% його об`єму переганяється при температурі 250 С. Ця характеристика підтверджувалася доданим до митної декларації паспотом якості заводу-виробника АТ "ОРЛЕН Летува" від 15 грудня 2016 року №119922.

Водночас, до тимчасової митної декларації був доданий лист АТ "ОРЛЕН Летува" №D12 (12.11-9)-0826 від 20 грудня 2016 року, у якому зазначено про помилку у паспорті якості №119922 від 15 грудня 2016 року у частині об`єму дистиляту, який переганяється при температурі 250С - замість 65% правильним слід вважати 64%. У додатках до листа зазначений виправлений паспорт якості №119922 від 15 грудня 2016 року, згідно з яким 64% об`єму відповідного дизельного пального переганяється при температурі 250 С. Копія цього паспорту якості також додавалась до тимчасової митної декларації від 20 грудня 2016 року №903070000/2016/006138.

Згідно із додатковими примітками до групи 27 "Палива мінеральні; нафта і продукти її перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні" розділу V Пояснень до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, які затверджені наказом ДФС України від 09 червня 2015 року №401, нафтопродукти, 65 об.% або більше яких переганяється при температурі 250 С, належать до "середніх дистилятів", та відносяться до товарних категорій 2710 19 11 - 2710 19 29.

Нафтопродукти, менш як 65 об.% яких переганяється при температурі 250 С відносяться до "важких дистилятів", товарних категорій 2710 19 31 - 2710 19 99 та 2710 20 11 - 2710 20 90.

Таким чином характеристика фракційного складу товару, а саме його частини, яка переганяється при температурі 250 С, є визначальною при класифікації за кодами УКТ ЗЕД: 65 % належить до середніх дистилятів, а 64,5% та нижче - до важких дистилятів.

Заявлений до митного оформлення 20 грудня 2016 року товар митним брокером позивача було віднесено до важких дистилятів та класифіковано за кодом УКТ ЗЕД - 2710194300.

Судами попередніх інстанцій встановлено подання позивачем саме тимчасової митної декларації, яка у відповідності до частини першої статті 260 Митного кодексу України подається якщо декларант не володіє точними відомостями про характеристики товарів, які необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку.

Під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, у частині першій статті 258 Митного кодексу України розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим.

Позивач пояснює подання тимчасової декларації відсутністю точних даних про фракційний склад дизельного палива у зв`язку з суперечливими відомостями паспортів якості заводу-виробника.

За приписами статті 261 Митного кодексу України у разі подання тимчасової митної декларації декларант повинен протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Таким чином, у визначений Митним кодексом України (4495-17) строк декларант має з`ясувати точні відомості про товари, достатні для заповнення декларації у звичайному порядку.

З цією метою представником позивача в присутності представника відповідача 20 грудня 2016 року були відібрані проби нафтопродуктів, про що складений акт №1.

Судами встановлено, що за результатами випробувань лабораторія ІП "СЖС Україна" видала сертифікат якості №1630-0008/16-00765.003 від 26 грудня 2016 року. У ньому зазначено, що за температури 250 С випаровується не більше 64,5 % об`єму проби. Тобто мають місце розбіжності між даними заводу-виробника та лабораторії ІП "СЖС Україна".

Цей сертифікат разом з іншими документами був доданий до додаткової декларації типу ІМ40ДТ №903070000/2016/006250, яка подавалася декларантом позивача 27 грудня 2016 року. У цій декларації зазначена характеристика фракційного складу дизельного пального - 64,5% об`єму переганяється за температури 250 С. Код товару за УКТ ЗЕД визначений 2710194300 (важкі дистиляти).

Відповідач не погодився з такою класифікацією товару та прийняв рішення про визначення коду товару від 27 грудня 2016 року №КТ-903000000-0143-2016.

У цьому рішенні зазначено, що з урахуванням паспорту якості виробника №119922 від 15 грудня 2016 року, який був наданий при відправленні товару, характеристика товару відрізняється від зазначеної декларантом у графі 31 декларації. Митний орган виходив з характеристики фракційного складу товару, згідно з якою при 250 С відганяється 65 об.%, що відповідає визначеному ним коду УКТ ЗЕД 2710192900 (середній дистилят).

Відповідно до частини 7 статті 69 Митного кодексу України рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов`язковими. У зв`язку з невідповідністю даних графи 33 (код товару) митної декларації та зазначеного вище рішення про визначення коду товару відповідач видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №903070000/2017/00002 від 03 лютого 2017 року.

За приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалені у цій справі судові рішення не відповідають даним вимогам.

Так, суд першої інстанції навів норми, які регулюють порядок відбирання проб товару, призначення та проведення митних експертиз, але при цьому не навів обґрунтування підстав неприйняття до уваги сертифікату якості №1630-0008/16-00765.003 від 26 грудня 2016 року, виданого ІП "СЖС Україна".

Суд апеляційної інстанції до встановлених обставин застосував норми частини 1 статті 357 Митного кодексу України. Зокрема, ним зазначено, що в їх порушення при відбиранні проб товару не було повністю дотримано процедуру відбору, а саме не проставлено пломбу посадовою особою відповідача на експериментальних зразках, а проби доставлено в лабораторію представником декларанта.

Таке не можна вважати правильним застосуванням норм матеріального права виходячи з наступного.

Відповідно до статті 327 Митного кодексу України у разі потреби для участі у здійсненні митного контролю можуть залучатися спеціалісти та експерти.

Наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року № 650 (z1085-12) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 липня 2012 року за №1085/21397 (z1085-12) ) затверджений Порядок роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу та митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Згідно з пунктом 9 цього Порядку якщо для вирішення питання класифікації товару виникає потреба в спеціальних знаннях з різних галузей науки, техніки, мистецтвознавства тощо або у використанні спеціального обладнання і техніки, то митний орган може звернутися до спеціалізованого митного органу з питань експертного забезпечення або до іншої експертної установи (організації).

Залучення спеціалізованого митного органу з питань експертного забезпечення або іншої експертної установи (організації) здійснюється у разі виникнення необхідності ідентифікації або лабораторної перевірки характеристик товарів, визначальних для їх класифікації.

З наведеного слідує, що для визначення характеристик товарів з метою їх класифікації за кодами УКТ ЗЕД залученню підлягають експерти (експертні установи) та спеціалісти.

У зв`язку з суперечливими даними паспортів якості заводу-виробника, відповідач під час митного контролю мав обґрунтовані та законні підстави для призначення митної експертизи, однак не скористався такою можливістю.

До принципів здійснення державної митної справи, що передбачені статтею 8 Митного кодексу України належать: законність та презумпція невинуватості; визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання незалежно від форми власності; додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб.

З метою захисту інтересів суб`єктів господарювання законом передбачена можливість залучення експертів та спеціалістів без ініціативи з боку митного органу.

Так, відповідно до частини 5 статті 327 Митного кодексу України у разі необхідності за власним бажанням залучення спеціалістів та експертів може здійснювати декларант (власник товару та/або транспортного засобу).

Органи доходів і зборів згідно з частиною 8 статті 356 Митного кодексу України повинні бути ознайомлені з результатами проведених досліджень (аналізів, експертиз) проб (зразків) товарів, взятих декларантами або уповноваженими ними особами, не пізніше наступного робочого дня після їх отримання, а також отримати примірники результатів таких досліджень (аналізів, експертиз).

Згідно з правовим висновком, висловленим Касаційним адміністративним судом у складі Верховного суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №808/4428/15 (адміністративне провадження №К/9901/10029/18) та від 20 травня 2019 року у справі №816/5085/14 (касаційне провадження №К/9901/5401/18) експертні установи, призначені декларантом не можуть мати інші права та завдання, ніж експертні установи, призначені органом доходів і зборів. Отже, завданням митної експертизи (незалежно від того, якою установою вона проводиться) є з`ясування обставин, що мають значення для визначення коду товару, але вона не може підміняти власне правозастосування, тобто прийняття рішення про визначення коду товарів за УКТ ЗЕД.

У разі залучення експертів та спеціалістів з ініціативи декларанта за приписами частини 6 статті 356 Митного кодексу України взяття проб (зразків) товарів, що перебувають під митним контролем, декларантами або уповноваженими ними особами здійснюється спільно з посадовими особами відповідного органу доходів і зборів.

Кодекс не містить окремих правил операцій з такими пробами.

Водночас, вимоги частини 1 статті 357 Митного кодексу України щодо доставки проб посадовою особою органу доходів і зборів не розповсюджуються на дослідження, які проводяться з ініціативи декларанта. Таке підтверджується вказівкою у цій нормі на експертні установи, куди доставляються проби. Їх перелік відповідає тим, що можуть залучатися саме з ініціативи митного органу.

Що стосується посилання суду апеляційної інстанції на непроставлення пломб посадовою особою відповідача слід зазначити, що судами взагалі не встановлювалися обставини опломбування проб, відібраних згідно з актом №1 від 20 грудня 2016 року. Норми матеріального права, які б встановлювали вимоги щодо опломбування проб, що відбираються не з ініціативи органу доходів і зборів судами не наведені.

Поза увагою судів залишилися підстави залучення позивачем лабораторії ІП "СЖС Україна", її статус та компетенція у спірних правовідносинах. Адже форма фіксації результатів проведених досліджень експертами та спеціалістами відрізняється.

Частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням допущення вказаних вище порушень як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, справа направляється до суду першої інстанції зі скасуванням усіх судових рішень у справі.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального та матеріального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.