39/71 Про стягнення заборгованості за договором поставки продукції - 21.01.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вертикаль Плюс" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Обжора" і просило суд стягнути з останнього 119 517,66 грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором №142 від 04.05.2007р. (купівлі-продажу на умовах оплати з відстрочкою платежу) щодо оплати товару, отриманого згідно належним чином оформлених та підписаних уповноваженими представниками покупця накладних.

Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилається на те, що із змісту наданих позивачем видаткових накладних не вбачається, що вони були складені в рамках дії договору, тому посилання позивача на порушення відповідачем умов саме договору, є безпідставним.

До ухвалення судом рішення по суті заявлених вимог, позивач зменшив розмір позовних вимог у зв'язку з частковим погашенням відповідачем боргу, і просить суд стягнути з останнього 93 908,66 грн. заборгованості (а.с.125).

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.07.2009р. (суддя Морщагіна Н.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2009р. (головуючий, суддя Діброва Г.І., судді Стойка О.В., Шевкова Т.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Вказані рішення та постанова мотивовані відсутністю підстав вважати, що поставка товару згідно наданих позивачем накладних відбулася в межах договору купівлі-продажу №142 від 04.05.2007р.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

В силу ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Проте, прийняті у даній справі рішення та постанова цим вимогам не відповідають.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов’язку.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов’язання, яке виникло в силу договору №142 від 04.05.2007р. (купівля-продаж на умовах оплати з відстрочкою платежу), сплатити вартість переданого згідно видаткових накладних товару, а підставою позову –невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо оплати отриманого товару.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При цьому, згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При вирішення спору по суті заявлених вимог, судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладено договір №142 від 04.05.2007р. за умовами якого, продавець (позивач) поставляє та передає у власність покупця (відповідача), а покупець приймає та оплачує товар на умовах і в порядку, визначеними даним договором, згідно замовлення на поставку та товаросупроводжувальної документації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

При цьому, у пункті 2.2.2 договору, з врахуванням підписаного сторонами протоколу розбіжностей до договору, передбачено, що замовлення на поставку товару є обов'язковим для продавця і може надаватися продавцю, зокрема, в усній формі.

Пунктом 2.5.1. договору встановлено, що право власності переходить від продавця до покупця з моменту, коли сторони підписали товарну накладну, яка підтверджує, що товари були прийняті покупцем.

Відповідно до пунктів 5.3., 5.5., 5.6 договору, покупець зобов'язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого продавцем товару, не пізніше 32-ох банківських днів з моменту передачі такої партії товару ; покупець має право не здійснювати оплату за товари, якщо накладні або податкові накладні не відповідають вимогам, які передбачені законодавством України, даним договором, або містять помилки, розходження, доки помилки та виправлення не будуть усунуті. Накладні без номеру замовлення на поставку до оплати покупцем прийматися не будуть. Якщо продавець не надасть належним чином оформлені товарні та податкові накладні своєчасно, покупець має право затримати розрахунок за товар на відповідний період затримки надання продавцем документів.

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не приймав до оплати видаткові накладні з посиланням на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства або договору.

Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позову через недоведеність позивачем факту того, що визначений у видаткових накладних товар передався відповідачу на виконання саме договору №142 від 04.05.2007р., суди двох інстанцій не повно вивчили і дослідили надані позивачем докази з огляду на їх відповідність до правил оцінки письмових доказів,

Так, за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити : назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Відхиляючи видаткові накладні, надані позивачем в якості доказу отримання відповідачем товару на виконання умов саме договору №142 від 04.50.2007р., суди двох інстанцій не зазначили яким нормативно-правовим актом вимагається зазначати у видатковій накладній підставу для здійснення господарської операції, дані про документ, що засвідчує особу –одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємств, враховуючи, що всі ці дані зазначені безпосередньо у договорі, на виконання якого, як стверджує позивач, ним й була здійснена поставка товару відповідачу.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання вказаного товару, та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався. Безпідставно не враховано судами й надані позивачем докази часткової оплати відповідачем боргу згідно платіжних доручень із призначенням платежу згідно договору №142 від 04.05.2007р. (а.с.126-132).

Окрім того, при здійсненні операції на одержання матеріальних цінностей має складатися довіреність, форма якої затверджена наказом Мінфіну України від 16.05.1996р. №99 (z0293-96) "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей".

Згідно ст. 38 ГПК України, суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Проте, вирішуючи даний спір по суті вимог, суди двох інстанцій не витребували у позивача довіреностей на отримання відповідачем товару, визначеного у видаткових накладних, враховуючи що відповідно до п.13 названої Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Враховуючи наведене, висновок судів двох інстанцій про те, що надані позивачем первинні документи не можуть бути належними доказами виконання ним своїх договірних зобов’язань за договором купівлі-продажу, є таким, що зроблений не у відповідності з нормами процесуального права, а саме з порушенням правил оцінки письмових доказів, зокрема щодо їх належності та допустимості.

Вказані порушення судами двох інстанцій норм процесуального права призвели до неповного з’ясування обставин справи, що мають істотне значення для справи, у зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.

За таких обставин, ухвалені у справі рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертикаль Плюс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Донецької області від 07.07.2009р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2009р. у справі №39/71 скасувати.