Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Приватне підприємство "Бліц-Трейд" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Блиставиця" про стягнення заборгованості за поставлені згідно договору № 03/01/08 від 03.01.08р. нафтопродукти на суму 3 836 070,99 грн., 115 082,13 грн. штрафу та 424 278,06 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.08.09р. у справі № 9/161-09 позовні вимоги Приватного підприємства "Бліц-Трейд" задоволені частково, стягнуто з ТОВ "Блиставиця" на користь позивача 2 765 845,62 грн. вартості поставлених нафтопродуктів та 305 483,27 грн. пені, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що згідно доданих до матеріалів справи видаткових накладних позивачем поставлено матеріальних цінностей на загальну суму 2 765 845,62 грн., яку відповідач не оплатив.

За прострочку оплати прийнятих нафтопродуктів з відповідача стягнута пеня в розмірі 305 483,27 грн. Щодо стягнення з відповідача штрафу місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, посилаючись на те, що в силу статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.09р. змінено рішення Господарського суду Київської області від 11.08.09р. у справі № 9/161-09, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Блиставиця" на користь ПП "Бліц-Трейд" 2 518 172,87 грн. боргу, на відповідача частково покладені судові витрати.

В постанові апеляційної інстанції вказується на те, що в накладних на поставку нафтопродуктів в 2008 році відсутнє посилання на номер договору, а тому правовідносини, які мали місце за період з 03.01.08р. по 31.12.08р. по передачі відповідачеві нафтопродуктів за видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей мають позадоговірний характер.

В накладних на поставку товарів в 2009 році як підставу відпуску матеріальних цінностей зазначено договір № ДГ-0000003 від 26.02.03р., позивач не надав суду цей договір, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача вартості поставлених нафтопродуктів за період з 28.01.09р. по 31.05.09р. на суму 247 672,75 грн.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями позивач і відповідач звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких позивач просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.09р., змінити рішення Господарського суду Київської області від 11.08.09р. у справі № 9/161-09 щодо незадоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "Блиставиця" штрафу 115 082,13 грн. відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.08.09р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.09р. у справі № 9/161-09, справу передати на новий розгляд.

Позивач в касаційній скарзі вказує на те, що правовідносини між позивачем і відповідачем виникли на підставі договору № 03/01/08 від 03.01.08р., а тому строки виникнення зобов'язань та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань регулюються даним договором, а тому згідно зі статтями 525, 526, 527 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином.

Відповідач в касаційній скарзі вказує на те, що судом першої інстанції прийнято рішення по справі без представника відповідача, що згідно пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою підставою для скасування рішення, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи та підтвердження факту підписання видаткових накладних на поставку нафтопродуктів представником відповідача Піньковським В.А., оскільки у ТОВ "Блиставиця" відсутні документи, які передбачали оприбуткування пального, податкові накладні, книги реєстрації довіреностей, апеляційний господарський суд зробив висновок про позадоговірні поставки нафтопродуктів відповідачеві, але не послався на норми матеріального права при стягненні вартості поставлених позивачем нафтопродуктів.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, за договором № 03/01/08 від 03.01.08р. Приватне підприємство "Бліц-Трейд" зобов’язалося протягом строку дії даного договору за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Блиставиця" продавати бензовозними партіями нафтопродукти марок: бензин А-76/80, бензин А-92, бензин А-95, дизельне пальне.

Відповідно до пункту 3.4 Договору оплата кожної прийнятої партії нафтопродуктів здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця протягом 15 календарних днів від дня прийняття Покупцем партії нафтопродуктів, зафіксованого у видатковій накладній.

Згідно з пунктом 7.2 Договору термін його дії визначено до 31.12.08р., а в пункті 7.3 цього договору вказується на те, що сторони мають право за взаємною згодою змінити умови цього договору, всі доповнення і зміни до договору мають бути складені письмово, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін.

До матеріалів справи додані видаткові накладні, копії яких звірені судом з оригіналами, про поставку відповідачеві на підставі виданих ним довіреностей протягом 2008 року нафтопродуктів на загальну суму 2 518 172,87 грн.

В 2009 році відповідач прийняв від позивача нафтопродукти за видатковими накладними № 0022/255 від 28.01.09р., № 0029/255 від 31.01.09р., № 0043/255 від 19.02.09р., № 0060/255 від 28.02.09р., № 0096/255 від 31.03.09р., № 0041/597 від 31.03.09р., № 11 від 02.04.09р., № 12 від 03.04.09р., № 0114/255 від 30.04.09р., № 0115/255 від 16.04.09р., № 0074/597 від 29.05.09р., № 0143/255 від 31.05.09р. на загальну суму 247 672,75 грн. (т.1, а.с. 127-141).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а в силу частини 1 статті 11 цього Кодексу цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що поставка нафтопродуктів позивачем в 2008 році здійснювалася відповідачеві згідно з договором купівлі-продажу № 03/01/08 від 03.01.08р.

У встановленому законом порядку цей договір не розірвано, не визнано недійсним, а тому суд апеляційної інстанції необґрунтовано вказав на те, що мала місце позадоговірна поставка нафтопродуктів з огляду на те, що у видаткових накладних немає посилання на номер договору, за яким поставлені позивачем нафтопродукти відповідачеві.

Крім того, довіреностями № 1 від 02.01.09р., № 2 від 02.01.09р., № 3 від 02.03.09р., № 4 від 01.04.09р., № 5 від 01.05.09р. за підписом керівника та головного бухгалтера ТОВ "Блиставиця", скріпленими його печатками, відповідач запропонував продовжити договірні відносини по поставці нафтопродуктів в 2009році, позивач підтвердив свою згоду рахунками- фактурами та видатковими накладними, підписаними посадовими особами позивача, підписи скріплені печатками.

Така поведінка сторін в силу статті 11 Цивільного кодексу України породжує права та обов’язки учасників даного спору. Відповідно до пункту 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Стаття 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає майно (товар) і зобов’язується оплатити за нього певну грошову суму.

Обов’язок відповідача оплатити отримані від позивача нафтопродукти закріплений пунктом 3.4 договору № 03/01/08 від 03.01.08р., а пункт 1.5 договору передбачає, що нафтопродукти вважаються переданими продавцем та прийняті покупцем з моменту підписання видаткової накладної, яка є невід’ємною частиною цього договору.

З огляду на це безпідставними є доводи відповідача про недоведеність факту поставки йому нафтопродуктів у зв’язку з відсутністю у відповідача книги реєстрації довіреностей, не оприбуткуванням відповідачем матеріальних цінностей.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття.

Крім того, згідно пункту 5.2 договору у випадку затримки оплати отриманих нафтопродуктів, покупець, за кожен день прострочення оплати зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Доказів оплати отриманих нафтопродуктів відповідач не надав, позивач відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України нарахував пеню за затримку оплати товарів в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму 424 278,06 грн. Судом першої інстанції зроблено коригування розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача з врахуванням суми боргу та строку позовної давності.

З відповідача стягнута пеня на суму 305 483,27грн.

Задовольняючи позовні вимоги Приватного підприємства "Бліц-Трейд" щодо стягнення основного боргу на суму 2 765 845,62 грн. та пені в розмірі 305 483, 27 грн. суд першої інстанції обґрунтовано застосував норми матеріального права, зокрема, статті 509, 525, 526, 549, 610, 611 Цивільного кодексу України, статті 179, 216, 230, 232 Господарського кодексу України, а тому безпідставними є доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, щодо необхідності направлення справи на новий розгляд.

Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені матеріали справи і зроблені відповідні висновки з посиланням на норми матеріального і процесуального права, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо пред’явлення до стягнення суми 115 082,13 грн. штрафу касаційна інстанція не погоджується з підставою зазначеною в рішенні місцевого господарського суду, оскільки висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення є помилковим.

Стаття 61 Конституції України розміщена в розділі 2 Конституції (254к/96-ВР) , в якому закріплені права, свободи та обов’язки людини і громадянина, а тому ця стаття не може регулювати взаємовідносини юридичних осіб.

Частина 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пункт 3.2 Договору № 03/01/08 від 03.01.08р. передбачає нарахування штрафу у розмірі 3% від суми боргу у разі прострочення порядку оплати прийнятих нафтопродуктів, визначеного у пункті 3.3 цього договору.

Пункт 3.3 Договору зазначає, що порядок поставки кожної партії нафтопродуктів, місце поставки, узгоджується сторонами окремо.

Тобто пункт 3.3 договору не містить інформації про розрахунки за поставлені нафтопродукти, із чого слідує, що підстави для стягнення штрафу у розмірі 3% договором не визначені.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, не заслуговують на увагу з огляду на наступне:

- щодо несвоєчасного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції спростовується матеріалами справи, оскільки ухвала Господарського суду Київської області від 27.07.09р. про призначення до розгляду справи № 9/161-09 згідно штампу канцелярії суду направлена відповідачеві на юридичну і фактичну адресу. Крім того, згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у першій інстанції, представники відповідача були присутні в судових засіданнях апеляційного господарського суду;

- відсутність у відповідача документів про оприбуткування нафтопродуктів, поставлених позивачем за договором № 03/01/08, не являється вказівкою на те, що позивачем не поставлявся товар за цим договором. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і не відображення їх в бухгалтерському обліку відповідача не тягне за собою припинення господарських зобов'язань.

- в частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", якою визначено основні реквізити первинних бухгалтерських документів, відсутня вказівка на зазначення номеру і дати договору в накладній на відпуск матеріальних цінностей, яка в силу статті 1 цього Закону є первинним бухгалтерським документом, що фіксує факт здійснення господарської операції;

- відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідачем не доведено, що отримані ним нафтопродукти за іншим договором, ніж укладеним між сторонами за № 03/01/08 від 03.01.08р., або передані йому товари на інших умовах, ніж купівлі-продажу. Довіреність на одержання матеріальних цінностей є документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей, відповідачем не доведено, що Піньковському В.А. не видавалися довіреності на отримання пального від позивача, а тому до сфери дослідження суду не входить обов'язок встановлення факту перебування у трудових відносинах з відповідачем особи, яка одержувала для нього матеріальні цінності.

Стаття 111-7 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції невірно застосовані норми матеріального права, а тому постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.09р. підлягає скасуванню в частині відмови у стягнення пені та 247 672,75 грн. основного боргу.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом першої інстанції в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків.

Відповідно до пункту 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Блиставиця", Приватного підприємства "Бліц-Трейд" задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.2009 у справі № 9/161-09 скасувати в частині відмови в позові щодо стягнення суми 247 672,75 грн. основного боргу та 305 483,27 грн. пені.

В іншій частині постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.11.09р. у справі № 9/161-09 залишити без змін.

Рішення Господарського суду Київської області від 11.08.09р. у справі № 9/161-09 залишити без змін.