2/237 Про визнання права власності на нерухоме майно та спонукання до виконання певних дій - 20.01.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Подільської районної у місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 30 липня 2009 року у справі № 2/237 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ", м. Київ, до: 1) Малого приватного підприємства "Біозахист", м. Київ; 2) Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна", м. Київ, про визнання права власності та спонукання до виконання певних дій,

за участю представників сторін:

скаржника – Кравцов А.В. (дов. № 1667 від 30.12.09);

позивача – не з’явився;

відповідача-1 – не з’явився;

відповідача-2 – не з’явився,

У липні 2009 року позивач –ТОВ "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" пред’явив у господарському суді позов до відповідачів –Малого приватного підприємства "Біозахист" та до КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна" про визнання права власності та спонукання до виконання певних дій.

Вказував, що 28.03.02 між ним та відповідачем було укладено договір оренди об’єкта нерухомості, згідно якого він (орендодавець) зобов'язався передати орендарю (відповідачу) у тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 57 кв.м., яке розташоване під № 28-30 по вул. Верхній Вал в м. Києві, а орендар –сплатити орендну плату, визначену договором.

Зазначав, що наприкінці 2002 року відповідачем без його згоди було зроблено реконструкцію об’єкта оренди, внаслідок чого його площа збільшилась до 94,2 кв.м.

Посилаючись на ту обставину, що відповідач вимагає сплатити вартість понесених ним витрат на реконструкцію або, на підставі ч. 4 ст. 778 ЦК України останній вважатиме себе співвласником вказаного нежитлового приміщення, позивач просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення загальною площею 94,2 кв.м., яке розташоване під № 28-30 по вул. Верхній Вал в м. Києві та зобов’язати КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна" зареєструвати за ним право власності на вказане майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 липня 2009 року (суддя Домнічева І.О.) позов задоволено.

Постановлено визнати за ТОВ "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" право власності на нежитлове приміщення загальною площею 94,2 кв.м., яке розташоване під № 28-30 по вул. Верхній Вал в м. Києві та зобов’язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна" зареєструвати за позивачем право власності на вказане майно.

Рішення мотивоване посиланнями на ту обставину, що відповідач-1 не визнає право власності на реконструйований об’єкт за позивачем, а відповідач-2 відмовляє позивачу в здійсненні державної реєстрації за ним права власності на вказаний об’єкт, що у відповідності до приписів ст. 392 ЦК України є підставою до визнання за ним права власності на спірне майно.

У касаційній скарзі Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 27- 41, 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, просить скасувати рішення місцевого суду та постановити нове рішення про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) " рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

В силу ст. 107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідач-1 самовільно здійснив реконструкцію орендованого ним нерухомого майна та не визнає право власності на реконструйоване ним майно за позивачем, що у відповідності до приписів ст. 392 ЦК України є підставою до визнання за позивачем права власності на вказане майно.

Проте вказаних висновків суд дійшов без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що є порушенням вимог ст. 43 ГПК України.

Відповідно до ст. 84, ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад (ст. 12 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 123 Земельного кодексу України).

Одночасно слід зазначити, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

В порушення викладеного, розглядаючи даний спір та приймаючи рішення, місцевий суд не встановив правовий статус земельної ділянки на якій розміщене нерухоме майно, на яке судом визнано право власності за позивачем, та прийняв рішення, що стосується прав і обов’язків Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, яку не було залучено до участі у справі у відповідному процесуальному статусі, що є наслідком порушення норм процесуального права.

Крім того, розглядаючи даний спір та приймаючи рішення, місцевий суд не звернув уваги та не дав належної правової оцінки тій обставині, що відповідачем-2 є КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна", хоч згідно з пунктом 1.3 "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" бюро технічної інвентаризації лише проводить державну реєстрацію об’єктів нерухомого майна і не може бути відповідачем за позовами про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна.

При цьому, місцевий суд, також не врахував, що відповідно до пункту 6.1 вказаного Тимчасового положення оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності проводиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Дана норма кореспондується з приписами ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно якої облік та реєстрація об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності належить до повноважень міських рад.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України (1798-12) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

За вказаних обставин, рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду, суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити правовий статус земельної ділянки на якій розміщене нерухоме майно, з’ясувати суб’єктний склад сторін та залучити у певному процесуальному статусі осіб, на права та обов’язки яких може вплинути прийняте рішення; з метою забезпечення можливості реалізації процесуальних прав усіх учасників процесу, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи усі документи, які стосуються предмету даного спору, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.