Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні представники сторін не з'явилися,

ухвалою господарського суду Луганської області від 21.04.2009 року порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства "Дон-Агростандарт 2008" (далі – боржника) за заявою приватного підприємства "Луганська торгово-комерційна фірма "Техпоставка" (далі –ініціюючий кредитор) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закону).

Постановою господарського суду Луганської області від 05.05.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника у сумі 6 138 грн. 14 коп., зобов’язано ліквідатора повідомити про визнання боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів, подати до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс (том 1 а.с. 56-58).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 03.09.2009 року звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника затверджено, боржника ліквідовано, провадження у справі припинено (том 1 а.с. 110-113).

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 19.10.2009 року ухвалу господарського суду Луганської області від 03.09.2009 року у справі № 12/31б залишено без змін (том 1 а.с. 174-179).

Не погоджуючись з винесеною постановою, ДПІ в Жовтневому районі міста Луганська (далі –Кредитор) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 19.10.2009 року та ухвалу господарського суду Луганської області від 03.09.2009 року у справі № 12/31б, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 25, 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 3 -1, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4 -1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та чинного цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 2, 5 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин –підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута.

Згідно з статтею 25 Закону з дня свого призначення ліквідатор виконує повноваження керівника боржника банкрута, аналізує фінансове становище банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством, вживає заходів спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до частини 7 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у випадку передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

Відтак, обов'язком ліквідатора є належне виконанням ним усіх повноважень в ході ліквідаційної процедури, зокрема, встановлення майна та майнових прав (обтяжень) боржника, його потенційних кредиторів шляхом надіслання запитів до державних реєстрів майнових прав та обтяжень (заборон відчуження), надіслання повідомлень до державних органів, які контролюють сплату загальнообов'язкових податків та зборів, витребування в органах державної виконавчої служби виконавчих проваджень, порушених кредиторами боржника та повідомлення зазначених кредиторів про перебування боржника в ліквідаційній процедурі та права кредиторів згідно з частиною 5 статті 52 подати свої грошові вимоги. Наслідком належного виконання ліквідатором зазначених обов’язків буде встановлення заставних, конкурсних кредиторів боржника.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено обов’язковий перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури та за участі кредиторів (комітету кредиторів).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Луганської області від 05.05.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру в порядку статті 52 Закону (том 1 а.с. 56-58).

Ухвалою суду від 03.09.2009 року звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника було затверджено (том 1 а.с. 110-113).

Затверджуючи звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс суд не дав оцінки тому, що ліквідатором не було зроблено запитів до державних органів, які реєструють обтяження (заборону відчуження) рухомого та нерухомого майна, внаслідок чого не було виявлено заставних кредиторів боржника, та не було витребувано інформації з органів державної виконавчої служби про наявність виконавчих проваджень по стягненнях з боржника.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, встановленню правового статусу боржника, як юридичної особи, встановленню відсутності керівних органів боржника за адресою їх місцезнаходження у випадку ведення спрощеної процедури банкрутства, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів та необхідність його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 (v0011700-76) ).

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає прийняту у справі постанову Луганського апеляційного господарського суду від 19.10.2009 року та ухвалу господарського суду Луганської області від 03.09.2009 року такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права та належними до скасування, а справу слід направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що обставини законності (незаконності) порушення провадження у справі про банкрутство з особливостями, передбаченими статтею 52 Закону можуть бути оцінені судом при прийнятті першого судового акта в процедурі банкрутства, яким, зазвичай, є постанова про визнання боржника банкрутом. Відтак, касаційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом суду першої інстанції дозволяє касаційному суду прийняти судовий акт про законність (незаконність) порушення провадження у справі та дійти висновку про можливість припинення провадження у справі.

Разом з тим, ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу є актом суду, який не тільки встановлює обставини відсутності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, дає оцінку повноті дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, вона підсумовує хід процедури банкрутства та припиняє провадження у справі про банкрутство. Відтак, у підсумковому засіданні суду необхідно дати оцінку в цілому здійсненій процедурі банкрутства, а у випадку, якщо судом першої інстанції не досліджувались обставини обґрунтованості порушення провадження у справі про банкрутство при введенні ліквідаційної процедури –дати їм оцінку в судовому засіданні при затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Пунктом 5 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" передбачено, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон (755-15) також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частинами 12 –14 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств" (1720-17) які набрали чинності 16.12.2009 року, у разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки. У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. Державний реєстратор залишає реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу без розгляду, про що повідомляє заявника у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, та у порядку, встановленому частиною сьомою цієї статті. У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей. Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за зазначеною адресою, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обґрунтовуючи відсутність боржника за місцезнаходженням, ініціюючий кредитор надав до матеріалів справи акт від 20.10.2008 року про відсутність боржника за місцезнаходженням: 91480, Луганська обл., місто Щастя, кв. Енергетиків, 12/17 (том 1 а.с. 11). Разом з тим, відповідно до витягу з ЄДРПОУ №3432327 від 29.04.2009 року адреса місцезнаходження боржника є: 91480, Луганська обл., місто Щастя, кв. Енергетиків, 12/17 (том 1 а.с. 50), на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги.

Отже, суду першої інстанції необхідно дати оцінку належності доказів, які визначають відсутність боржника за адресою місцезнаходження .

Окрім того, частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов’язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

За змістом статті 52 Закону законодавець не виключає обов'язку доведення безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора при порушенні справи з врахуванням особливостей зазначеної норми.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу згідно відповіді №0107 від 01.07.2008 року на претензію від 26.06.2008 року № 26, та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (том 1 а.с. 19-20).

Зазначеним обставинами порушення провадження у справі за визнаною претензією та за відсутності визначених спеціальним законом доказів безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора судами оцінка не давалась, що необхідно зробити при новому судовому розгляді справи.

При новому розгляді справи суду належить звернути увагу на те, що про позитивний обов'язок законодавця на предмет заповнення прогалин у статті 40 Закону для належного застосування судами норм законодавства про банкрутство та про можливість припинення незаконно порушеного провадження у справі про банкрутство з інших підстав, окрім тих, які передбачено статтею 40 Закону наголошується в частині 5 Рішення Конституційного суду України №5-рп/2007 від 20.06.2007року (v005p710-07) у справі №1-14/2007 за конституційним зверненням ВАТ "Кіровоградобленерго" про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Також відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику у справах про банкрутство" від 18.12.2009року (v0015700-09) (пункт 36) зазначено: " Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких існує законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення)."

При новому розгляді справи суду першої інстанції належить врахувати зазначене та з врахуванням обставин справи прийняти рішення про можливість завершення провадження у справі про банкрутство із затвердженням звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу чи припинити провадження у справі, як таке, що було порушено необґрунтовано.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111 -5, 111 -7, 111 -9, 111 -11 ГПК України Вищий господарський суд України –

1. Касаційну скаргу ДПІ в Жовтневому районі міста Луганська задовольнити.

2. Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 19.10.2009 року та ухвалу господарського суду Луганської області від 03.09.2009 року скасувати, справу № 12/31б направити на новий судовий розгляд на стадії ліквідаційної процедури до господарського суду Луганської області.