Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяв участь представник:

У провадженні господарського суду Черкаської області знаходиться справа №10/1474 про банкрутство ВАТ "Веселий Хутір".

Постановою господарського суду Черкаської області від 13.09.2007 р. визнано боржника банкрутом, відкрито стосовно нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора банкрута.

12.05.2009 р. до господарського суду Черкаської області надійшла заява Регіонального відділення Фонду державного майна України у Черкаській області (далі - ФДМУ) про зобов'язання Веселохутірську сільську раду прийняти до комунальної власності територіальної громади села об'єкти житлового фонду та комунальної інфраструктури, що не увійшли до статутного фонду банкрута, але знаходяться на його балансі.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 28.05.2009 р. вказану заяву задоволено частково, зобов'язано Веселохутірську сільську раду прийняти частину об'єктів в кількості 29 одиниць до комунальної власності територіальної громади села у порядку, встановленому чинним законодавством.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (судді: Тарасенко К.В. –головуючий, Шкурдова Л.М., Шевченко В.Ю.) ухвалу від 28.05.2009 р. скасовано, в задоволенні заяви ФДМУ відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ФДМУ звернувся до Вищого господарського суду України з касаційної скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу від 28.05.2009 р.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема п. 2 ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та п. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство). Скаржник посилається на те, що згідно ст. 26 Закону про банкрутство в разі визнання боржника банкрутом об'єкти житлового фонду та комунальної інфраструктури, що знаходяться у останнього, в обов'язковому порядку повинні бути передані в комунальну власність без жодних додаткових умов.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанції, спірне майно, яке складається з об'єктів житлового фонду та комунальної інфраструктури, було передано банкруту Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Черкаській області на підставі договору зберігання від 16.03.2007 р. №1.

Зобов'язуючи Веселохутірську сільську раду прийняти до комунальної власності зазначене нерухоме майно, суд першої інстанції керувався приписами ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство.

Скасовуючи ухвалу від 28.05.2009 р., суд апеляційної інстанції послався на відсутність належним чином оформленої документації на майно, що унеможливлює його передачу в комунальну власність відповідної територіальної громади.

Однак такі висновки апеляційного господарського суду не можна визнати законними та обґрунтованими у зв'язку з наступним.

Як вбачається, ліквідаційна процедура у даній справі відкрита 13.09.2007 р.

Частина 1 статті 26 Закону про банкрутство передбачає, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Отже, стаття 26 Закону про банкрутство, який є спеціальним Законом (2343-12) , що регулює правовідносини в процедурі банкрутства, передбачає обов'язкову передачу у разі банкрутства підприємства об'єктів житлового фонду та комунальної інфраструктури, що були виявлені в ході ліквідаційної процедури, до комунальної власності відповідних територіальних громад. При цьому така передача відбувається без жодних додаткових умов .

З урахуванням імперативних приписів ст. 26 Закону про банкрутство, відсутність документації на згадані об'єкти не може бути перешкодою для їх передачі в комунальну власність. Питання щодо передачі документів повинно вирішуватись у загальному порядку поза межами провадження у даній справі.

Слід також зазначити, що ліквідаційна процедура у справі про банкрутство обмежена строком у 18 місяців (ч. 2 ст. 22 Закону про банкрутство). Наявність на балансі банкрута майнових активів, які не підлягають включенню до ліквідаційної маси, перешкоджає завершенню ліквідаційної процедури.

Більше того, знаходження такого майна у ліквідатора потребує додаткових витрат на його утримання, що призводить до зменшення ліквідаційної маси, за рахунок якої відбувається погашення вимог кредиторів.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а ухвала суду першої інстанції –залишенню в силі, як законна та обґрунтована.

На підставі наведеного та керуючись ст. 22, 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України в Черкаській області задовольнити.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 06.10.2009 р. у справі №10/1474 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Черкаської області від 28.05.2009 р. у справі №10/1474 залишити в силі.