Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача: не з'явились

- відповідача: Румянцев О.С. дов. №14-05/269 від 21.09.2009 року

- 3-ті особи: не з'явились

У листопаді 2005р. приватне підприємство "Генеральний будівельний менеджмент" (далі –ПП "Генеральний будівельний менеджмент", позивач, скаржник) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської обласної спілки споживчих товариств "Облспоживспілка" (відповідач, Одеська облспоживспілка) про визнання договору купівлі-продажу дочірнього підприємства "Будсервіс" від 02.12.2004р., укладеного між позивачем та відповідачем, дійсним з посиланням на частину 2 статті 220 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ).

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.06.2009р. (суддя Мазур Д.Т.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2009р. (колегія суддів у складі головуючого Мишкіної М.А., суддів Журавльова О.О. та Таценко Н.Б.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими актами, приватне підприємство "Генеральний будівельний менеджмент" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненнями до неї, в якій просить їх скасувати як такі, що винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права і направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує підстави скасування рішення та постанови і просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Позивач та 3-ті особи не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги і доповнення до неї та проаналізувавши, на підставі встановлених в ній фактичних обставин, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 2 грудня 2004 року між позивачем та відповідачем у справі укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу юридичної особи ДП "Будсервіс" Одеської облспоживспілки (далі –договір), згідно з п.1.1 якого продавець (відповідач) зобов’язувався передати у власність покупця (позивача) юридичну особу ДП "Будсервіс" у розмірі 100% її статутного капіталу та відомчий житловий фонд облспоживспілки.

Відповідно до п. 2 даного договору покупець набуває право власності на ДП "Будсервіс" з моменту повного виконання зобов’язань за цим договором по оплаті вартості підприємства та підписання акта приймання-передачі. При цьому, встановлено, що договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню протягом року з моменту його підписання сторонами.

В зв'язку з тим, що зазначена вимога п.2 договору щодо нотаріального посвідчення договору сторонами не виконана з підстав ухилення відповідачем від вчинення цієї дії, приватне підприємство "Генеральний будівельний менеджмент" звернулось з позовом до суду про визнання договору дійсним з посиланням на ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Втім, приписи наведеної норми дають суду право визнати за зверненням заінтересованої сторони нікчемний договір дійсним лише за умови доведеності настання одночасно трьох юридичних фактів: 1. сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору; 2. відбулось повне або часткове виконання договору; 3. одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення договору.

Судами ж попередніх судових інстанцій встановлено, що зміст та форма спірного договору купівлі-продажу дочірнього підприємства "Будсервіс" від 2 грудня 2004 року, укладеного між сторонами у справі не відповідають вимогам закону, позивачем не надано доказів належного виконання умов п. 3.2 спірного договору в частині безготівкового перерахування коштів з рахунку позивача на рахунок відповідача.

Крім цього, як встановили суди, позивачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не доведено належними засобами доказування, ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору (листування, пропозиції, що надходили від ПП "Генеральний будівельний менеджмент" з’явитися до нотаріальної контори тощо).

За таких обставин, враховуючи відсутність умов, за яких договір може бути визнаний дійсним в порядку ч. 2 ст. 220 ЦК України, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив в задоволенні позову.

При цьому, судами було враховано, що згідно рішення господарського суду Одеської області від 15.06.2007р. у справі №9/69-07-1394, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2008р., окрім іншого, визнано недійсним п. 1.1 договору купівлі-продажу від 02.12.2004р., укладеного між Одеською обласною спілкою споживчих товариств та ПП "генеральний будівельний менеджмент", в частині включення обов'язку продавця передати у власність покупцю відомчий житлорвий фонд Одеської облспоживспілки, відповідно до свідоцтва про право власності та реєстраційних посвідчень.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки господарських судів нижчестоящих інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки лише за наявності зазначених вище умов суд може визнати договір дійсним і у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Разом з цим, правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки (лист Верховного суду України від 24.11.2008р. "Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (n0003700-08) ).

Отже, оскільки спірний договір купівлі-продажу юридичної особи ДП "Будсервіс" Одеської облспоживспілки від 02.12.2004р. у відповідності до умов ст. 657 ЦК України підлягає не тільки нотаріальному посвідчення, а й державній реєстрації, ст. 220 ЦК України не поширюється на нього.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових актах.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони є необґрунтованими та не спростовують викладеного.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Генеральний будівельний менеджмент" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 р. у справі № 33-22-23/321-05-10190 залишити без змін.