Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У квітні 2008 р. ВАТ "Мода-Сервіс" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Приватсервіс" про визнання недійсним з моменту укладення договору міни № 1 від 15.02.1996 р., укладеного між ВАТ "Мода-Сервіс" та ЗАТ "Приватсервіс", за яким ВАТ "Мода-Сервіс" передало у власність ЗАТ "Приватсервіс" нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. К.Маркса, 68, яке складається з двох будівель: будівля А-4 основна з підвалом, загальною площею 850,7 кв.м., будівля Б-3 основна з підвалом, загальною площею 578,9 кв.м., а ЗАТ "Приватсервіс" передало у власність ВАТ "Мода-Сервіс" будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Cєрова, 5, Літ. А-2 загальною площею 831,8 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений головою правління ВАТ "Мода-Сервіс" з перевищенням повноважень та не схвалений вищим органом товариства.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2008 р. позов задоволено.

ТОВ "Приватпромсервіс" оскаржило рішення суду першої інстанції в касаційному порядку посилаючись в скарзі на те, що дане рішення стосується його майнових прав та охоронюваних законом інтересів, проте суд не залучив його до участі у справі.

ТОВ "Приватпромсервіс" стверджувало, що визнаючи недійсним з моменту укладення спірний договір міни суд не врахував, що власниками нерухомого майна, яке було предметом даного договору, на момент розгляду справи вже є не сторони даного договору, а інші особи, в тому числі і оскаржувач, а тому застосування реституції при виконанні оскаржуваного рішення порушить їх права як власників.

Постановою Вищого господарського суд України від 09.12.2008 р. прийняте у справі рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд господарському суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2009 р. ТОВ "Приватпромсервіс" залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2009 р. (суддя Ліпинський О.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2009 р. (судді: Павловський П.П., Швець В.В., Чус О.В.), позов задоволено:

- визнано недійсним з моменту укладення договір міни № 1 від 15.02.1996 р., укладений між ВАТ "Мода-Сервіс" та ЗАТ "Приватсервіс"

- застосовано реституцію шляхом відшкодування сторонами договору міни вартості майна отриманого за недійсним правочином у грошах та стягнено з ЗАТ "Приватсервіс" на користь ВАТ "Мода-Сервіс" 33 291,16 грн. вартості майна, отриманого за недійсним договором, а з ВАТ "Мода-Сервіс" на користь ЗАТ "Приватсервіс" 13 584,87 грн. вартості майна, отриманого за недійсним договором.

Не погоджуючись з постановою, ТОВ "Приватпромсервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, в позові відмовити, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.10.2009 р. касаційну скаргу ТОВ "Приватпромсервіс" прийнято до касаційного провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.11.2009 р. розгляд справи відкладено на 10.12.2009 р.

10.12.2006 р. ТОВ "Приватпромсервіс" заявлено клопотання про відкладення розгляду справи та зупинення розгляду справи. Клопотання мотивовані тим, що 09.12.2009 р. ним до Верховного Суду України подано касаційну скаргу на ухвалу Вищого господарського суду України від 20.11.2009 р. про відкриття провадження у справі, а також тим, що на сьогоднішній день є документи, які суттєво можуть вплинути на розгляд даної справи та яких не було у ТОВ "Приватпромсервіс" при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанції, але надати дані документи суду воно може лише після 12.12.2009 р.

В силу ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Згідно ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Відповідно ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

У судовому засіданні колегія суддів касаційної інстанції, порадившись на місці, відмовила у задоволенні вказаних клопотань, у зв'язку з відсутністю підстав, визначених процесуальним правом, для відкладення чи зупинення розгляду касаційної скарги та з огляду на те, що Вищим господарським судом України ухвала від 20.11.2009 р. не виносилась.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 15.02.1996 р. між ВАТ "Мода-Сервіс" в особі голови правління Продан Л.В. та ЗАТ "Приватсервіс" в особі директора Донець Н.Г. був укладений договір міни № 1 (надалі –Договір), відповідно до умов якого ВАТ "Мода-Сервіс" зобов'язалось передати у власність ЗАТ "Приватсервіс" об'єкти нерухомого майна, які знаходяться в місті Дніпропетровську, проспект К.Маркса, буд. 68, а ЗАТ "Приватсервіс" зобов'язалося прийняти у власність вказане майно, яке складається з двох будівель: перша - будівля А-4 основна з підвалом, загальною площею 850,7 кв.м, друга –будівля Б-3 основна з підвалом, загальною площею 578,9 кв.м., а в свою чергу ЗАТ "Приватсервіс" зобов'язалось передати у власність ВАТ "Мода-Сервіс" об'єкт нерухомого майна, який знаходиться в місті Дніпропетровськ, вул. Серова, буд. 5, а ВАТ "Мода-Сервіс" зобов'язалося прийняти у власність вказане майно, яке складається з будівлі А-2 загальною площею 831,8 кв.м.

Відповідно до п.1.3. Договору вартість будівель, які знаходяться в м. Дніпропетровськ, просп. К.Маркса, буд. 68 становить 3 329 116 000 крб. (33 291,16 грн.); вартість будівлі, яка знаходиться в м. Дніпропетровськ, вул. Серова, буд. 5 становить 1 358 487 000,00 крб. (13 584,87 грн.).

Відповідно до ст. 25 ЦК УРСР юридична особа діє на підставі статуту (положення).

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваний договір міни укладено головою правління ВАТ "Мода-Сервіс" з перевищенням його повноважень, оскільки згідно Статуту ВАТ "Мода-Сервіс" прийняття рішення про відчуження нерухомого майна товариства належить до компетенції колегіального виконавчого органу товариства –правління, та виходять за межі компетенції одноособового виконавчого органу товариства –голови правління.

Також, в рішеннях судів попередніх інстанцій встановлено, що подальшого схвалення органами управління ВАТ "Мода-Сервіс" спірного договору, укладеного головою правління, не відбулося.

Згідно з ч. 1 ст. 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що спірний договір міни було укладено від імені ВАТ "Мода-Сервіс" не уповноваженою особою, що відповідно до ст. ст. 48, 63 ЦК УРСР є підставою для визнання такого договору недійсним.

Згідно до ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

При новому розгляді справи врахувавши, згідно ст. 11112 ГПК України (1798-12) , вказівки що містились в постанові Вищого господарського суд України від 09.12.2008 р., та положення ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, а також встановивши, що об'єкти нерухомого майна, які були предметом спірного договору міни, на час розгляду справи вибули з володіння сторін, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правомірно вирішив питання повернення сторін у первісний стан шляхом відшкодування ними вартості майна отриманого за недійсним правочином у грошах.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , до позовів про визнання правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 01.01.2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

За правилами ст. 71 ЦК УРСР до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності - три роки.

Згідно ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Аналогічне положення міститься і у ст. 267 чинного ЦК України (435-15) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.06.2006 р. загальними зборами акціонерів ВАТ "Мода-Сервіс" прийнято рішення про припинення ВАТ "Мода-Сервіс" шляхом його ліквідації. На ліквідаційну комісію покладено обов'язок здійснити всі необхідні дії, що передбачені законодавством. Згідно Протоколу ліквідаційної комісії ВАТ "Мода-Сервіс" від 28.02.2007 р. після проведення інвентаризації цивільно-господарських договорів, укладених у період з 1994 року по 2005 рік, ліквідаційною комісією виявлено низьку договорів, які не відповідають чинному законодавству та Статуту, в тому числі і спірний договір міни.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що органам управління товариства про укладення спірного договору міни стало відомо під час проведення інвентаризації договорів в лютому 2007 року, а тому підставно визнали поважними причини пропущення строку позовної давності, а порушене право таким, що підлягає захисту.

Крім того, в касаційній скарзі ТОВ "Приватпромсервіс" жодним чином не обґрунтувало, як оскаржувані ним судові акти, якими визнано недійсним договір міни, укладений між іншими особами та застосовано реституцію шляхом відшкодування сторонами один одному вартості переданого за цим договором нерухомого майна, порушують його права чи стосуються його інтересів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга (подання) залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу ТОВ "Приватпромсервіс" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.03.2009 р. у справі № 39/11-09(18/27-09(27/141-08) залишити без змін.