Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в засіданні взяли участь представники:

У грудні 2007 року ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Полтавське регіональне відділення" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Теспо-Центр" про стягнення 382650,00 грн. поточної заборгованості за кредитом; 81024,87 грн. простроченої заборгованості за кредитом; 18546,99 грн. заборгованості за простроченими процентами; 6343,86 грн. заборгованості за нарахованими процентами; 720,00 грн. заборгованості за простроченою комісійною винагородою, 7481,01 грн. пені, нарахованої за прострочення сплати кредиту та процентів, а всього 496766,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про невідновлювальну кредитну лінію №К-1-2007 від 10.01.2007 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.03.2009 року позов задоволено. Стягнуто на користь позивача 496766,73 грн. заборгованості та 5085,67 грн. судових витрат.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.08.2009 року рішення місцевого господарського суду від 12.03.2009 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Судові рішення мотивовані обґрунтованістю і доведеністю позовних вимог, які задоволені судом.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "Теспо-Центр" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.08.2009 року та рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.01.2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та кредит"(банк) та ТОВ "Теспо-Центр" (позичальник) було укладено договір про невідновлювану кредитну лінію № К-1-2007, відповідно до умов якого, банк відкриває позичальнику невідновлювану кредитну лінію на загальну суму 600000,00 грн., а позичальник зобов’язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно графіку погашення кредитної лінії (Додаток № 1 до договору) з кінцевим строком повернення до 10.01.2012 року і сплатити за користування кредитними коштами відсотки у розмірі 19 % річних, а з 19.05.2008 року - 24 % річних (згідно додаткової угоди до кредитного договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, на виконання умов договору надав відповідачу грошові кошти у розмірі 600000,00 грн. у безготівковій формі, що підтверджено меморіальним ордером №1436259 від 10.01.2007 року та листом відповідача від 10.01.2007 року (а.с.10,11).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, у разі якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась.

Відповідно до п. 6.1 договору, банк має право вимагати дострокового повернення виданих кредитних коштів і сплати всіх процентів за весь період користування кредитом до настання строку, вказаного у п. 2.4 цього Договору, а позичальник зобов’язаний повернути отримані кредитні кошти і сплатити усі проценти протягом 1 дня з моменту отримання вимоги банку у випадку, якщо позичальник протягом дії договору порушував будь-які умови договору, у тому числі мав місце факт прострочення сплати процентів з користуванням кредитними коштами.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що внаслідок порушення відповідачем дисципліни платежів та не погашення заборгованості за графіком погашення кредитної лінії, позивач 06.11.2008 року звернувся до відповідача з претензією № 06-09/2146, про дострокове повернення кредитних коштів та сплату процентів.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи вищевикладене, приписи ст.ст. 525, 526 ЦК України, судова колегія погоджується з висновками попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в розмірі 463674,87.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Попередніми судами було встановлено, що розмір відсоткової ставки сторонами визначено п. 3.1 договору в розмірі 19% річних, а з 19.05.2008 року згідно п. 2 додаткової угоди від 19.05.2008 року –24% річних.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про стягнення з відповідача нарахованих 24890,85 грн. відсотків за користування кредитом.

Відповідно до п.7.1 договору, за прострочку повернення кредитних коштів та/або сплати відсотків, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення відповідачем строків платежів, передбачених п.2.4, п.2.5, п.3.4, п.3.6, п.4.5, п.6.1, 8.3 договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених даним договором.

Оскільки, відповідач порушував графік погашення кредитної лінії, строків сплати відсотків та комісійної винагороди (п.2.5 договору), судова колегія погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про стягнення з відповідача 7481,01 грн. пені., яка нарахована, відповідно до розрахунку позовних вимог (а.с.145), виходячи із подвійної ставки НБУ, яка діяла протягом спірного періоду, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України і заявлена в межах спеціального строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Щодо доводів, викладених в касаційній скарзі, то вони є необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а відповідно і не спростовують висновків суду покладених в основу судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.08.2009 року та рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2009 року у справі №17/20 залишити без змін.