1640/2837/18 Про визнання протиправною бездіяльність Головного управління ДФС області - 25.06.2019 Прийняття

16 серпня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску, як особи, що має статус пенсіонера за віком та отримує довічну пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" (2262-12) та займається незалежною професійною діяльністю (адвокат);

- зобов`язати відповідача звільнити позивача від сплати єдиного соціального внеску, як особи, що має статус пенсіонера за віком та отримує довічну пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" (2262-12) та займається незалежною професійною діяльністю (адвокат);

- зобов`язати відповідача повернути позивачу помилково сплачену суму єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, за І квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, перерахувавши її на рахунок № НОМЕР_2 в установі Ощадбанку: ТВБВ № 10016/0200 м. Кременчука філії - Полтавське облуправління; МФО: 331467; код ЄДРПОУ: 09331508, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що з травня 2001 року набув право на довічну пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", а тому в силу положень частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" звільнений від обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Враховуючи вищевикладене позивач переконаний, що сплачені ним за 2017 рік, за І квартал 2018 року та за ІІ квартал 2018 року страхові внески є сплаченими помилково та підлягають поверненню.

02 жовтня 2018 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з правомірності дій податкового органу щодо відмови у звільненні позивача від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, висновуючись на аналізі положень статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", вказавши про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Крім того суд апеляційної інстанції здійснив аналіз норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058), Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) (далі - Закон № 1788) та дійшов висновку про те, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року №2262-XII (2262-12) , не є пенсіонерами за віком у розумінні Закону № 2464 і зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах.

У квітні 2019 року позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (частини 1 статті 6, частин 3, 4, 5, 6 статті 7, пунктів 3, 6 частини 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України), неврахування судової практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", від 16 вересня 1996 року у справі "Гайгузу проти Австріх", безпідставне ігнорування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №805/2195/18, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

15 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі цього ж суду від 24 квітня 2019 року, витребувано справу № 1640/2837/18 з суду першої інстанції.

28 травня 2019 року справа № 1640/2837/18 надійшла на адресу Верховного Суду.

30 травня 2019 року від податкового органу на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, доводи якого повторюють висновки судів попередніх інстанцій, викладених у рішеннях в цій справі, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) (а.с. 17).

З 2002 року позивач здійснює незалежну професійну діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 02 серпня 2002 року № 349 (а.с. 16), у зв`язку з чим перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ як платник податків.

24 березня 2018 року позивач звернувся до контролюючого органу із заявою-скаргою про надання роз`яснень щодо наявності у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску (а.с. 19).

Листом від 11 квітня 2018 року № 5218/0/99-99-13-02-01-14 відповідач повідомив позивача про наявність в останнього обов`язку зі сплати єдиного внеску, оскільки положення частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не поширюється на осіб, які не є пенсіонерами за віком (а.с. 20-21).

23 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцької ОДПІ із заявою, в якій вимагав надати відповідь щодо наявності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за період січень-листопад 2017 року, а також просив роз`яснити порядок застосування контролюючим органом санкцій у разі відмови сплати ОСОБА_1 зазначеного внеску (а.с. 22).

08 травня 2018 року відповідачем на вищевказане звернення надано відповідь у формі листа № 2204/0/16-31-13-02-21, в якому контролюючий орган роз`яснив позивачу порядок нарахування та сплати єдиного внеску, а також механізм застосування до платників штрафних (фінансових) санкцій за несплату (несвоєчасну сплату) або неперерахування (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (а.с. 23-25).

Вважаючи суми єдиного внеску за 2017 рік, І та ІІ квартали 2018 року сплаченими за наявності підстав для звільнення від їх сплати, тобто за відсутності у позивача такого обов`язку, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Спірним питанням в цій справі є наявність/відсутність пільги у позивача щодо сплати за себе єдиного внеску у період 2017 рік, І та ІІ квартали 2018 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ), платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За змістом частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI в редакції, що дії з 1 січня 2017 року, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII (2148-19) перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI викладено в такій редакції: особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Аналіз цієї норми в редакціях, що діяли в спірний у цій справі період, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а з врахуванням змін, внесених Законом № 2148-VIII (2148-19) , також члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, та за наявності двох обов`язкових умов: 1 - є пенсіонерами за віком або інвалідами, після законодавчих змін - отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", 2 - отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач не відповідає критеріям, встановленим частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, зокрема він не є фізичною особою-підприємцем, а також членом фермерського господарства.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанції, позивач здійснює незалежну професійну діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Враховуючи положення пункту 5 частини першої статті 4 Закону 2464-VI, позивач, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську діяльність, є платником єдиного внеску, для якого цим Законом встановлений певний порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

За положеннями норм Законів, які регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення (Закон № 1058, Закон № 1788, Закон №2262-XII (2262-12) ), до видів державних пенсій віднесено пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії в разі втрати годувальника, пенсії за вислугу років.

Позивач не є пенсіонером за віком/або інвалідом, а отримує пенсію за вислугу років згідно Закону № 2262-XII (2262-12) , на час виникнення спірних правовідносин не досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а відтак на нього не розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску, встановлена частиною четвертою статті 4 Закону 2464-VI.

Посилання позивача в касаційній скарзі на окремі висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Міллер проти Австрії" від 16 грудня 1974 року "обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином", та у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року "якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності", Суд не приймає з огляду на те, що при застосуванні практики Європейського суду з прав людини необхідно враховувати фактичні обставини, які досліджувались Європейським судом в межах конкретної справи, а також особливості законодавства певної держави - сторони Конвенції. Стислі витяги з рішень Європейського суду не свідчать про тотожність правовідносин та однаковість правового регулювання подібних відносин різних держав.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 805/2195/18, які обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, з тих підстав, що предметом розгляду зазначеної справи є правовідносини між фізичною особою-підприємцем та органом Державної фіскальної служби щодо наявності у підприємця обов`язку зі сплати єдиного внеску за умови виходу останнього на пенсію за віком до настання пенсійного віку (на пільгових умовах на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"), в той час як позивач провадить незалежну професійну діяльність та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону № 2262. Тобто, обставини справ не є тотожними.

Посилання скаржника щодо ненадання оцінки доводам, викладеним у позові, є безпідставним, оскільки хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, пункт 29).

Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій надано оцінку кожному окремому специфічному доводу позивача, який має значення для правильного вирішення адміністративної справи.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.