Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. – головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційно-технічний центр "Будреконструкція", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2009

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011

зі справи № 39/78

за позовом відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі його філії "Утел" (далі –Товариство), м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційно-технічний центр "Будреконструкція" (далі –Центр),

дочірнього підприємства "БАЛУ" (далі –Підприємство), м. Київ,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі –Департамент), м. Київ,

про визнання фіктивним правочину,

за участю представників:

Товариства – Морозова О.О.,

Центру – Довганя К.Б., Стадного Ю.В.,

Підприємства – не з’явився,

Департаменту – не з’явився,

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням подальших уточнень позовних вимог) про визнання недійсним авторського договору про передачу (відчуження) майнових прав від 15.10.2007 (далі –Авторський договір), укладеного відповідачами.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 216, 234, 430, 628, 1112 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) мотивовано тим, що Центром і Підприємством Авторський договір укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а лише з метою одержання додаткової винагороди від позивача, за замовленням якого Центром відповідний твір вже було створено раніше.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2009 (суддя Гумега О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 (колегія суддів у складі: Кондес Л.О. –головуючий суддя, судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), позов задоволено.

Прийняті судові рішення з посиланням на приписи статей 15, 16, 203, 204, 215, 234, 418, 427, 430, 433, 435, 437, 626, 628, 1112 ЦК України, статей 8, 11, 15, 31 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" мотивовано відсутністю у Центра необхідності з придбання 15.10.2007 у Підприємства майнових авторських прав на твір "Дизайн проект інтер’єру, демонстраційно-виставкового обладнання та меблів мережі салонів мобільного зв’язку" (далі –Твір 2) з огляду на створення ним 02.10.2007 за замовленням Товариства на виконання договору підряду від 21.06.2007 № 3-5/829-3 твору "Реконструкція приміщень філії "Утел" ВАТ "Укртелеком", розташованих за адресою: вул. Московська, 23 у м. Києві" (далі –Твір 1), майнові авторські права на який належать Товариству і Центру спільно.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та додаткових письмових поясненнях до неї Центр просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників Товариства та Центру, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Відповідно до статті 435 ЦК України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства); суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Статтею 427 ЦК України встановлено, що майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі; умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу (435-15) та іншого закону.

Згідно з статтею 433 ЦК України об'єктами авторського права є твори, зокрема, твори живопису, архітектури, скульптури та графіки.

Частиною другою статті 430 ЦК України передбачено, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами частин першої та другої статті 1112 ЦК України за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк; договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.

У прийнятті оскаржуваних судових рішень попередні судові інстанції виходили з відсутності у Центра потреби в придбанні 15.10.2007 у Підприємства майнових авторських прав на твір, оскільки 02.10.2007 відповідний дизайн-проект ним вже було виконано самостійно за замовленням Товариства.

При цьому суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, встановив, що Твори 1 і 2 є різними, що підтверджується висновком судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності від 14.02.2011 № 629.

Водночас як місцевому, так і апеляційному господарському суду належало врахувати те, що:

- авторське право виникає з моменту створення твору (стаття 437 ЦК України);

- за наявності спору момент створення твору підлягає доведенню за загальними правилами доказування;

- висновок про наявність твору за станом на певний час має свідчити про фактичне існування відповідного об’єкта права інтелектуальної власності на цей момент у певній (усталеній) формі, що придатна до дослідження;

- істотними умовами договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності є способи та умови використання цього об’єкта замовником (частина друга статті 1112 ЦК України);

- автор (творець) може правомірно створити декілька творів, використання яких буде здійснюватись самостійно.

Проте ні місцевий, ані апеляційний господарські суди:

- не з’ясували фактичних обставин досягнення Товариством і Центром згоди з усіх істотних умов договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності (зокрема, стосовно способу та умов використання цього об’єкта замовником);

- не дослідили змісту узгоджених сторонами способу та умов використання Товариством Твору 1;

- не встановили ким та коли створено Твір 1; про яке "погодження" йдеться в листі Центра від 02.10.2007 № 1/10 (т. 1, а.с. 50); коли Твір 1 передано позивачеві; коли вперше Твір 1 з’явився у наявній на даний час формі;

- не з’ясували, яким чином існування та використання Твору 2 впливає на права Товариства стосовно Твору 1.

Крім того, висновки судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності від 14.02.2011 № 629 стосовно послідовності створення Творів 1 і 2 (мотивовані посиланням на лист Центра від 02.10.2007 № 1/10) підлягали оцінці господарським судом з дотриманням приписів статей 42, 43 ГПК України, з урахуванням того, що зазначені обставини в даному випадку є питанням права, а не питанням факту.

Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційно-технічний центр "Будреконструкція" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 зі справи № 39/78 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.