К/9991/16462/12-С Про зобов'язання виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки - 20.06.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року у справі №К/9991/16462/12-С (2а-8720/11/2670) за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України (правонаступником якого є Український науково-дослідний інститут цивільного захисту) про зобов`язання виплатити компенсацію,

У червні 2011 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України (далі - відповідач) про зобов`язання виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 12 липня 2011 року задовольнив позов, зобов`язав відповідача виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2012 року скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2011 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Не погодившись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу про скасування постановленого апеляційним судом рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 квітня 2016 року відхилив касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишив постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року без змін.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що спеціальним законодавством, яке регулює правовідносини з проходження служби в органах цивільного захисту, де позивач проходив службу, не передбачено виплату грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

19 липня 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року за правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ; у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Верховний Суд України ухвалою від 8 вересня 2016 року відкрив провадження у цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України (2747-15) викладено в новій редакції.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) (у редакції Закону № 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Заява зареєстрована у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду 22 січня 2018 року.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2018 року у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 523/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А. Г.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС України мотивом перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є зокрема, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. У заяві позивач просить переглянути ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 рок у справі 2а-8720/11/2670 посилаючись на наявність підстав, встановлених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, а саме неоднакове застосування до спірних правовідносин норм Закону України "Про правові засади цивільного захисту" від 24 червня 2004 року №1859-IV (1859-15) (далі - Закон №1859-IV (1859-15) ) та положень постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №1294 від 07.11.2007 (1294-2007-п) у частині виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2015 року (№ К/800/8304/15), яка, на думку позивача, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції вищезазначеної норми матеріального права, так як у вказаній ухвалі, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що на час виникнення спірних правовідносин питання щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустку не врегульоване спеціальним законодавством, а тому підлягає застосуванню трудове законодавство, зокрема, норми Кодексу законів про працю України (322-08) та Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР) .Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд виходить із такого.

ОСОБА_1 капітан служби цивільного захисту, проходив службу в органах цивільного захисту на посаді співробітника відділу випробувань речовин і матеріалів науково-дослідного центру № 3 УНДІ пожежної безпеки МНС України за контрактом з 15 травня 2008 року по 15 травня 2011року.

Наказом №34 о/с від 13 травня 2011року позивач був звільнений зі служби в запас Збройних Сил України за підпунктом 1 пункту 99 (після закінчення строку контракту) Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (чинного на час виникнення спірних правовідносин) від 21 липня 2005 року №629.Порядок проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту визначені Законом України "Про правові засади цивільного захисту`від 24 червня 2004 року № 1859-IV (далі - Закон №1859-IV (1859-15) ).

Порядок надання відпусток особам рядового і начальницького складу цивільного захисту, в тому числі невикористаної її частини, врегульовано Положенням про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №629 (629-2005-п) (далі - Положення) та відповідно, Інструкцією про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, затвердженою наказом МНС України від 10.06.2008 №447.Отже з викладеного слідує, що спірні правовідносини урегульовані спеціальним законодавством, чинним на час звільнення позивача зі служби, яким не передбачено (не визначено) такої компенсації.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином, суд першої інстанції помилково поширив на спірні правовідносин норми Кодексу законів про працю України (322-08) та Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР) , оминаючи норми законодавства, які є спеціальними для такої категорії осіб.

Крім того, за змістом статті 42 Закону №1859-IV на особовий склад органів і підрозділів цивільного захисту поширюється Дисциплінарний статут, який затверджується законом, а трудові відносини працівників регулюються законодавством про працю.

Застосування до спірних правовідносин законодавства про працю є необґрунтованим, оскільки позивач до працівників органів і підрозділів цивільного захисту не належав, а проходив службу на посаді співробітника відділу випробувань речовин і матеріалів науково-дослідного центру № 3 УНДІ пожежної безпеки МНС України у спеціальному званні капітана служби цивільного захисту і, за правилами статті 42 Закону №1859-IV та Положення, відносився до осіб начальницького складу (середній начальницький склад) органів цивільного захисту.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України не підтвердження обставин, які стали підставою для перегляду справи, або якщо норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно, у задоволенні заяви про перегляд судового рішення належить відмовити.

В розумінні наведеної норми, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, правильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 241 - 244, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII (2136-19) , пунктом 1 частини першої Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, Суд