Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.12.2010 (суддя Шатерніков М.І.) в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 (судді: Сіверін В.І., Білоконь Н.Д., Терещенко О.І.) рішення скасовано, позов задоволено - на підставі ст.ст. 526, 629, 632 ЦК України та ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стягнуто з відповідача на користь позивача 68268,75 грн. додаткової винагороди (комісії) за договором фінансового лізингу транспортних засобів від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ.

ТОВ "Експрес" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, первісне рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 632, 651 ЦК України, ст. 188 ГК України, ст.ст. 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст.ст. 34, 43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що такий вид лізингового платежу, як додаткова винагорода, не передбачений ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та договором фінансового лізингу, а також вказує на оцінку апеляційним судом направлених позивачем рахунків-фактур як неналежних доказів. Крім того, на думку заявника, судом постанова підлягає скасуванню як така, що прийнята стосовно прав та обов'язків поручителя (гр-на ОСОБА_1) та без його залучення до участі у справі, оскільки за договором поруки від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДП1 вказана особа зобов'язалася перед позивачем відповідати за повне виконання товариством своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу транспортних засобів від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 ст. 632 ЦК України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

Згідно п.3.3.3.5 додатку №1 до договору фінансового лізингу транспортних засобів від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ у випадку зміни лізингового платежу згідно з п.3.3.3, лізингоотримувач зобов'язаний у складі наступного лізингового платежу, крім поточного лізингового платежу, передбаченого додатком №3 "Графік сплати лізингових платежів", додатково сплатити суму винагороди (комісії) на підставі рахунку-фактури, який підлягає оплаті протягом трьох днів з дати виставлення.

Таким чином, обов'язок оплати відповідачем додаткової винагороди (комісії) у складі наступного лізингового платежу передбачена умовами п.п.3.3.3,3.3.3.5 додатку №1 до договору фінансового лізингу транспортних засобів від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ, зокрема, у разі зміни курсу гривні по відношенню до долара США, встановленого постановою НБУ.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов договору фінансового лізингу транспортних засобів від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ, додатків №1 і №3 до нього, наявних у справі рахунків-фактур та інших доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано факт існування заборгованості останнього в сумі 68268,75 грн. додаткової винагороди (комісії), яка підлягає оплаті у разі зміни курсу гривні по відношенню до долара США, встановленого постановою НБУ.

Твердження заявника про невизначеність його обов'язку по сплаті додаткової винагороди у складі наступного скоригованого лізингового платежу спростовуються змістом п.п.3.3.3,3.3.3.5 додатку №1 до договору фінансового лізингу.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наявні ж доводи заявника щодо невизначеності додаткової винагороди (комісії) нормою ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та безпідставної односторонньої зміни лізингодавцем розміру лізингових платежів всупереч вимог ч.3 ст. 632 ЦК України зводяться по суті до передчасних посилань на часткову недійсність договору фінансового лізингу від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ, укладеного між сторонами.

Касаційна інстанція враховує той факт, що договір фінансового лізингу від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ як в цілому так і в частині п.п.3.3.3,3.3.3.5 додатку №1 до договору ніким не оспорювався та не визнавався недійсним у встановленому порядку з підстав його невідповідності нормам чинного цивільного законодавства.

Таким чином, порушені з цього приводу питання виходять за межі позовних вимог та можуть бути лише предметом іншого позовного провадження.

Інші наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на оцінку апеляційним судом неналежних доказів (рахунків-фактур), однак, згідно імперативних приписів ч.2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти докази.

Що стосується тверджень заявника про необхідність скасування постанови як такої, що прийнята без залучення до участі у справі та стосовно прав і обов'язків поручителя (гр-на ОСОБА_1 - директора ТОВ "Експрес"), який за договором поруки від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДП1 зобов'язався перед позивачем відповідати за повне виконання товариством своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу транспортних засобів від 04.09.2008 №ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ, то касаційна інстанція не приймає їх до уваги з огляду на наступне.

Дійсно, відповідно до ч.ч.1,2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Водночас, ч.1 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, по-перше, чинне цивільне законодавство встановлює можливість залучення до участі у справі боржника у разі пред'явлення позову до поручителя, а, не навпаки, як помилково вважає заявник.

По-друге, заявлення позовних вимог щодо виконання солідарного обов'язку від усіх боржників (основного боржника та поручителя) або ж окремо від основного боржника (відповідача) є правом кредитора, а в даному випадку позивач скористався таким правом, правомірно пред'явивши позов лише до боржника (ТОВ "Експрес"), що виключає необхідність залучення до участі у справі поручителя (гр-на ОСОБА_1) в якості співвідповідача чи третьої особи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117-11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2011 у справі №66/311-10 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Експрес" - без задоволення.