640/8323/16-а Про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - 20.06.2019 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Харкова від 7 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року у справі №640/8323/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Харкові про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Київського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління патрульної служби у м. Харкові (далі - Управління, відповідач), в якому просив: скасувати постанову інспектора роти №2 батальйону №1 УПП у м. Харкові Трубчанінова А.Ю. у справі про адміністративне правопорушення серія ПС3 №070466 від 23 травня 2016 року і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, у зв`язку з відсутністю у його діях складу такого порушення; стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.Постановою Київського районного суду м. Харкова від 7 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року, позов задоволено частково. Скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення серія ПС3 №070466 від 23 травня 2016 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі -КупАП) у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн, провадження в справі закрито, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення, відповідачем порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, а твердження позивача не спростовані. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, суди зробили висновки, що витрати позивача на правову допомогу не підтверджені належним чином документально.

Не погодившись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу про скасування постанови Київського районного суду м. Харкова від 7 жовтня 2016 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року і стягнення відповідних витрат на його користь. Зазначив про безпідставність висновків судів, щодо неналежного підтвердження повноважень адвоката, зауважив про долучення ним всіх необхідних документальних підтверджень витрат на правову допомогу. Також вказав, що не закріплення в угоді про надання правової допомоги розміру гонорару та порядок його внесення, не є підставою для відмови в стягненні правової допомоги.

Крім того, позивач подав заяву про заміну сторони в порядку правонаступництва, відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України. Просить замінити Управління патрульної поліції у м. Харкові на Департамент патрульної поліції Національної поліції України

Проаналізувавши заяву, колегія суддів вважає, що у задоволенні заяви про заміну сторони по справі слід відмовити, так як не надано необхідних документів.

Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 26 грудня 2016 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційну скаргу позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В.(суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 524/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою інспектора роти №2 батальйону №1 УПП у м. Харкові Трубчанінова А.Ю. серія ПС3 №070466 від 23.05.2016 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.

В постанові вказано, що 23 травня 2016 року о 22-40 год. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ 21011 номерний знак НОМЕР_1 в м. Харкові по вул. Шевченка, 238 здійснив зупинку на пішохідному переході, чим порушив вимоги Правил 15.9 г) ПДР (1306-2001-п) України, та скоїв адміністративне правопорушення передбачене частиною першою статті 122 КУпАП.

Вважаючи прийняту інспектором патрульної служби постанову незаконною, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Однією з позовних вимог ОСОБА_1, зокрема, було стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 гривень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 341 КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи наведені позивачем в касаційній скарзі стосуються винятково вимоги щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом ( частина третя статті 90 КАС України).

Положеннями частини третьої статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до пунктів 1, 2, 6 частини першої та частини другої статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, належать: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За приписами частини першої статті 26 Закону № 5076 документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 1 жовтня 1999 року (далі - Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення (обчислення) мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Вказані норми кореспондуються з частиною другою статті 30 Закон № 5076, при цьому, частиною третьою вказаної статті також визначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, оформлених у встановленому порядку, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (Постанова ВП ВС від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Отже, враховуючи викладене, допустимими і належними є лише ті документи на підтвердження оплати витрат на правову допомогу, які відповідають встановленим вимогам.

З матеріалів справи слідує, що позивачем, в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу, до суду надано: договір "Про надання правової допомоги" від 24 травня 2016 року, укладений між адвокатом Трубчаніновим С.О. і ОСОБА_1, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанцію від 24 травня 2016 року до прибуткового касового ордеру №3 на суму 5000,00 грн, яка прийнята від ОСОБА_1 за договором, акт виконаних робіт за договором від 24 травня 2016 року.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що в договорі про надання правової допомоги не визначений порядок внесення гонорару.

Також, акт виконаних робіт не містить повного розрахунку погодинної вартості правової допомоги в переліку наданих юридичних послуг (виготовлення копій необхідних документів, роздруківка квитанцій, та ін.), який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

При цьому, надання витягу з Єдиного реєстру адвокатів України (інформація, якого, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України), не є обов`язковою умовою для підтвердження повноважень адвоката, і, як наслідок, обґрунтування витрат на правову допомогу.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що первісно до позову позивачем були надані договір від 24 травня 2016 року та акт виконаних робіт без підпису ОСОБА_1, а тому вказані документи обґрунтовано не були прийняті судом до уваги.

Отже посилання позивача в касаційній скарзі на те, що в суді першої інстанції ним було долучено виправлений (підписаний) договір і акт виконаних робіт, Суд не приймає до уваги, оскільки в силу вимог статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши судові рішення, Суд приходить до висновку, що доводи, які наводяться позивачем в касаційній скарзі не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень в частині що переглядається судом касаційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій оцінивши надані ОСОБА_1 документи, їх належність та допустимість обґрунтовано дійшли висновку, що відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволені позовних вимог про відшкодування таких витрат.

Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків оскаржуваних рішень.

Судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, в частині, що переглядалась судом касаційної інстанції, було повно встановлено обставин справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог, в оскаржуваній до суду касаційної інстанції частині, є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документального підтвердження судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Харкова від 7 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року у справі №640/8323/16-а - без змін.