Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-будівельна компанія "Валган" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.07.2009р.

у справі №18/77-09 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"ВіЕйБі Лізинг"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю

"Торгово-будівельна компанія "Валган"

про стягнення 51 194,48грн.

за участю представників:

ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" - не з’явилися;

ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Валган" - не з’явилися

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-будівельна компанія "Валган" 51 194,48грн., у т.ч. 36 015,18грн. основної заборгованості, 889,91грн. пені, 111,15грн. річних, 1178,24грн. збитків від інфляції, 13000грн. штрафу.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу від 29.08.2007р. №070829-44/ФЛ-Ю-А в частині:

- сплати лізингових платежів в установлений договором строк;

- надання інформації про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення звіту у встановленій формі за період з 1 кварталу 2008р. по 4 квартал 2008р. (а.с.2-5).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду першої інстанції з ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Валган" на користь ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" стягнуто 51 194,48грн., у т.ч. 36 015,18грн. основної заборгованості, 889,91грн. пені, 111,15грн. річних, 1 178,24грн. збитків від інфляції, 13 000грн. штрафу (а.с.42-44).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач порушив умови договору в частині внесення лізингових платежів в установлений договором строк за період з грудня 2008р. по лютий 2009р.;

- договором встановлена відповідальність за порушення зобов’язань щодо сплати лізингових платежів у вигляді пені, яка підлягає нарахуванню відповідачу;

- як особа, що порушила грошове зобов’язання, відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів, що встановлено ст. 625 ЦК України;

-відповідач порушив умови договору в частині надання звіту про стан та місцезнаходження майна, що тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу, встановленого п.11.2.3 договору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.07.2009р рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009р. залишено без змін (а.с.82-83).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Валган" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (а.с.89-91).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

29.08.2007р. між сторонами у справі –ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" та ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Валган" укладено договір №070829-44/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу.

За умовами зазначеного договору, ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" взяло на себе зобов’язання передати у строкове платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу, передбачене додатком №2, майно –вантажний автобетонозмішувач КРАЗ 65053 ДСО 7м3 - 2007р. для використання у підприємницькій діяльності, а відповідач –ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Валган" –сплачувати періодичні лізингові платежі відповідно до встановленого графіку (додаток №2 до договору).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судами, предмет лізингу передано відповідачу за актом прийому-передачі 26.09.2007р.

Предметом спору у даній справі є обов’язок відповідача сплатити лізингові платежі, нараховані за період з грудня 2008р. по лютий 2009р. та застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору за не виконання відповідних зобов’язань в установлений договором строк, а також застосування до відповідача відповідальності за порушення зобов’язання в частині надання звіту про стан та місцезнаходження майна.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору передбачено, що відповідач виплачує позивачу лізингові платежів відповідно до графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору, які включають платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно з врахуванням корегування, вказаного в наведених пунктах договору.

Отже, сторонами за взаємною згодою у договорі передбачено корегування винагороди за отримане у лізинг майно та встановлений порядок здійснення такого корегування (п.3.4.1). За таких обставин, є необґрунтованими посилання скаржника у поданій касаційній скарзі на одностороннє підвищення позивачем лізингових платежів та необхідність укладення додаткової угоди на зміну лізингових платежів, враховуючи, що відповідний порядок визначений умовами договору за взаємною згодою сторін.

Строк оплати кожного лізингового платежу визначений графіком сплати лізингових платежів (додатку №1 до договору, який є його невід’ємною частиною).

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не сплатив в установлений графіком строк лізингові платежів за період з грудня 2008р. по лютий 2009р., допустивши заборгованість у розмірі 36 015,18грн., чим порушив умови договору.

За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 36 015,18грн. основної заборгованості.

Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Так, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів та збитків від інфляції.

Також касаційна інстанція погоджується з висновками судів щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення пені за порушення зобов’язання з оплати лізингових платежів в установлений договором (графіком) строк та штрафу за порушення зобов’язання з щоквартального інформування позивача про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення позивачу звіту у формі, встановленій сторонами у додатку №3 до договору.

Так, в силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення зобов’язання з своєчасної сплати лізингових платежів у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (п.11.2.1 договору).

Отже, враховуючи встановлення факту порушення відповідачем зобов’язань в частині сплати лізингових платежів, є вірним висновок судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині пені.

Крім того, п.8.2.1 договору передбачений обов’язок відповідача щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі, встановленій сторонами (додаток №3 до договору).

Відповідач, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, під час розгляду справи у суді першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, не спростував шляхом надання належних та допустимих доказів тверджень позивача щодо не виконання вказаного зобов’язання.

Сторонами у договорі за взаємною згодою встановлена відповідальність за порушення зобов’язання, визначеного п.8.2.1 договору, у вигляді штрафу у розмірі 1% загальної вартості майна на момент укладення договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог в частині стягнення штрафу у визначеному договором розмірі за порушення відповідачем зобов’язання з направлення звіту, визначеного п.8.2.1 договору та додатком №3 до договору.

Не можуть бути взяті до уваги посилання скаржника на не використання позивачем права на вилучення предмета лізингу та розірвання договору, визначене п.16.3.2. договору, у випадку порушення зобов’язання з сплати лізингових платежів в установлений графіком строк. Так, розірвання договору та вилучення предмета лізингу у випадку наявності обставин, визначених договором, є правом, а не обов’язком позивача. При цьому, факт не використання такого права ніяким чином не впливає на правильність висновків судів щодо обґрунтованості заявлених у даній справі вимог.

З урахуванням наведеного підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.07.2009р. у справі №18/77-09 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-будівельна компанія "Валган" –без задоволення.