Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

За участю представників:

- позивача: не з'явилися;

- відповідача: не з'явилися.

У грудні 2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська продовольча компанія "Вайз" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-маркетингова фірма "Гудвін" про стягнення основного боргу на суму 34587,3грн., штрафних санкцій на суму 15627,05грн. (14157,21грн. пені та 419,95грн. 3% річних та 1049,89грн. інфляційних).

У лютому 2009р. позивачем подано до господарського суду міста Києва доповнення до позовної заяви, в якому позивач просить змінити суму основного боргу, яка була заявлена та підлягає стягненню з відповідача з 34587,3грн. на 33867,3грн., змінити пеню з 14157,21грн. на 19198,79грн., а також стягнути з відповідача витрати на довідку про включення до ЄДРПОУ на суму 31,13грн., на відрядження для присутності на судових засіданнях на суму 750,12грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2009р. у справі №27/48 (суддя Дідиченко М.А.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009р. у справі №27/48 (колегія суддів у складі головуючого судді Ропій Л.М., суддів Кондратової І.Д., Попікової О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2009р. у справі №27/48 змінено, виклавши резолютивну частину в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-маркетингова фірма "Гудвін" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 28, 03083, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 34, 01024, м.Київ, вул. Лютеранська, б. 24, кв.9, р/р260080007701001 філія ВАТИ КБ "Надра" МФО 320564, ОКПО 35076466 ІНН 350764626507) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська продовольча компанія "ВАЙЗ" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 10, р/р 26008900696234 в ДФ ПУМБ м. Дніпропетровська МФО 305813 код ОКПО 14354983 ІНН 143549804626) –33867,3грн. основного боргу, 1049,89грн. інфляційних втрат, 419,95грн. 3% річних, 353,37грн. державного мита, 83,04грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовити." Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-маркетингова фірма "Гудвін" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська продовольча компанія "ВАЙЗ" –176,88грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить частково скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009р. у справі №27/48, якою частково змінено рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2009р. у справі №27/48, залишити в силі і без змін рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2009р. у справі №27/48.

Позивач не скористався правом, наданим статтею 1112 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційні скарги, що не перешкоджає перегляду в касаційному порядку оскарженого судового акту.

В судове засідання представники сторін не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, а ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2009р. явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційні скарги за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги відповідача, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання укладеного 01.06.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська продовольча компанія "ВАЙЗ" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-маркетингова фірма "Гудвін" (покупець) договором №1/ВГ, позивач поставив відповідачу продукцію власного виробництва на загальну суму 540287,3грн. по наступним накладним: №49 від 13.06.2007р. на суму 9387грн.; №62 від 16.06.2007р. на суму 29491,6грн.; №32 від 10.07.2007р. на суму 3283грн.; №33 від 10.07.2007р. на суму 30796грн.; №68 від 23.07.2007р. на суму 29301грн.; №41 від 09.08.2007р. на суму 30274,6грн.; №78 від 21.08.2007р. на суму 5028грн.; №100 від 23.08.2007р. на суму 20029,6грн.; №121 від 31.08.2007р. на суму 19887,5грн.; №72 від 19.09.2007р. на суму 20897,2грн.; №102 від 27.09.2007р. на суму 33837,6грн.; №24 від 11.10.2007р. на суму 30391,6грн.; №91 від 28.10.2007р. на суму 35200грн.; №24 від 12.11.2007р. на суму 38472грн.; №58 від 21.11.2007р. на суму 41494,6грн.; №13 від 05.12.2007р. на суму 43214,6грн.; №74 від 24.12.2007р. на суму 39276,6грн.; №83 від 29.12.2007р. на суму 31016,2грн.; №38 від 18.02.2008р. на суму 34150грн.; №53 від 18.02.2008р. на суму 14858,6грн.

Судом першої інстанції зазначено, що за умовами п.4.2 даного договору оплата продукції здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Покупець сплачує вартість товару через 45 після отримання товару.

З наявних в матеріалах справи банківських виписок місцевим господарським судом з’ясовано, що відповідач частково розрахувався за отриману продукцію на суму 506420грн.

Водночас місцевим господарським судом з доданих до позовної заяви копій накладних №38 від 18.02.2008р., №74 від 24.12.2007р., №83 від 29.12.2007р. та №53 від 18.02.2008р., було з’ясовано, що вони не підписані та не скріплені печаткою уповноваженого на отримання продукції представника відповідача, а з наданих позивачем оригіналів накладних №38 від 18.02.2008р. на суму 34150грн., №83 від 29.12.2007р. на суму 31016,2грн. та №53 від 18.02.2008р. на суму 14858,6грн. встановлено наявність на них підпису та печатки відповідача, із зазначенням про ненадання позивачем оригіналу накладної №74 від 24.12.2007р. на суму 39276,6грн.

Разом з тим, місцевим господарським судом з наданого відповідачем листа від 25.12.2007р. встановлено, що директор позивача Козлова С.І. пропонувала повернути весь неякісний товар, який був поставлений 24.12.2007р. та обіцяла не пізніше 28 грудня поставити іншу продукцію.

Водночас судом першої інстанції з матеріалів справи з’ясовано, що товар, який поставлявся за накладною №74 від 24.12.2007р. на суму 39276,6грн., був одразу ж повернутий позивачу у зв’язку із його неякісністю, із зазначенням про ненадання позивачем доказів, які б підтверджували прийняття відповідачем даного товару, а саме оригінал накладної №74 від 24.12.2007р., довіреність на отримання товару, а також доказів того, що позивачем була здійснена заміна неякісного товару на якісний.

Врахувавши вищевикладене, пославшись на положення п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.202, ч.1 та ч.2 ст. 509, ч.2 ст. 625, ч.1 ст. 626, ст.ст. 655, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, зазначив, що внаслідок непередання позивачем відповідачу продукції, для відповідача не настав строк виконання зобов’язань по їх оплаті, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості у сумі 33867,3грн., 19198,79грн. –пені, 1049,89грн. –індексу інфляції, та 419,95грн. –3% річних.

Водночас керуючись положеннями ч.5 ст. 49 ГПК України, врахував відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на отримання довідки з ЄДРПОУ, витрати на відрядження, по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

При здійсненні апеляційного провадження у даній справі судом апеляційної інстанції з наданої позивачем до матеріалів справи копії договору №1/ВГ від 01.06.2007р. встановлено, що за умовами п.1.1 цього договору позивач (продавець) на умовах даного договору виробляє і передає у власність відповідачу (покупцю) каші швидкого приготування ТМ "Кроха" надалі –"Продукція", а відповідач зобов’язується прийняти продукцію і оплатити згідно з умовами даного договору.

З наданих позивачем та відповідачем копій факсограм договору №1/ВГ від 01.06.2007р., на вимогу цього суду викладену в ухвалі від 12.05.2009р. надати сторонам оригінал цього договору зі всіма додатками до нього, судом апеляційної інстанції з’ясовано, що примірник договору позивача має оригінальні лише підпис його директора та відтиск печатки, а з наданої позивачем копії протоколу розбіжностей №1 від 01.06.2007р. до цього договору з’ясовано, що він підписаний лише директором позивача та скріплений відтиском його печатки.

Водночас встановив, що примірники наданих сторонами факсокопій договорів не є ідентичними щодо тексту п.4.2 договору та наявності відтиску печатки позивача, із зазначенням, що кожна із сторін стверджувала про укладення договору саме у редакції її факсокопії, належним чином погодженій сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не надав доказів укладення між сторонами договору №1/ВГ від 01.06.2007р. в редакції доданій позивачем до позовної заяви копії цього договору. При цьому, апеляційним господарським судом зазначено, що внаслідок наявності неузгоджених сторонами розбіжностей до договору, відсутні підстави вважати укладеним договір №1/ВГ від 01.06.2007р. в редакції копії наданої суду відповідачем.

Врахував вищевикладене, положення ч.1 ст. 626, ч.1 ст. 640, ч.1 ст. 642 Цивільного кодексу України, ч.ч.1, 6, 8 ст. 181 Господарського кодексу України, вказав, що за відсутності оригіналу цих договорів, які є двосторонніми документами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що засвідчення їх копій у різній редакції лише однією із сторін є неналежним, що не надає юридичної сили доказу таким письмовим документам.

Разом з тим, з'ясував з 20-ти доданих до позовної заяви накладних про наведення в них підстави передання продукції –договір, без зазначення його дати, номеру, назви, апеляційний господарський суд зазначив, що за цими накладними, через відповідних посадових осіб, позивач передавав, а відповідач приймав продукцію, вказану у накладних, дійшов висновку, що позивачем не доведено поставку позивачем відповідачу продукції за цими накладними на виконання договору №1/ВГ від 01.06.2007р., фактично сторонами виконувались договори купівлі-продажу за умовами зазначених накладних.

Водночас, апеляційним господарським судом встановлено, що на копіях доданих до позовної заяви накладних №№74, 83, 38, 53 у графі: "Прийняв" відсутні підписи посадової особи відповідача, а на факсограмах цих накладних є підписи посадової особи відповідача про прийняття продукції, скріплений відтиском печатки відповідача, із зазначенням, що наявність на накладних №32 від 10.07.2007р. та №72 від 19.09.2007р. відтиску печатки відповідача за відсутності підпису посадової особи не дає підстав для сумнівів у одержанні продукції за цими накладними, вказуючи, що відповідачем не заперечується одержання цієї продукції.

Крім того, судом апеляційної інстанції з наданої відповідачем таблиці постачання товарів і взаєморозрахунків з’ясовано, що відповідачем включено постачання продукції за 19-ма накладними, зазначеними позивачем у позовній заяві, за винятком поставки по накладній №74 від 24.12.2007р. на суму 39276,6грн.

Встановив з факсограми накладної №74 від 24.12.2007р., що позивач передав, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 39276,6грн., про що свідчить підпис посадової особи відповідача, скріпленої відтиском печатки відповідача, приймання відповідачем продукції за накладною №74 оформлене так само, як за іншими, за якими відповідач одержання продукції визнає, зазначивши, що накладна №74 оформлена із практикою, що склалася між сторонами, належне оформлення якої покладено на особу, яка здійснює приймання продукції –відповідача, пославшись на відсутність заперечень відповідача щодо отримання ним від позивача продукції за цією накладною внаслідок ненадання ним на вимогу суду письмової довідки за підписом керівника та головного бухгалтера про неодержання та не оприбуткування ним за накладною №74 від 24.12.2007р. товару; вказав, що за даними відповідача в акті звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2008р. в прибутку обліковується за 24.12.2007р. сума 39276,6грн., апеляційний господарський суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено одержання відповідачем від позивача продукції за накладною №74 від 24.12.2007р. на загальну суму 39276,6грн., зазначивши про відсутність доказів її оплати.

Врахував вищевикладене, направлення позивачем відповідачу претензії від 13.06.2008р. №0370 з вимогою сплатити заборгованість, пославшись на положення ч.1 ст. 193 ГК України, ст. 526, ч.1 ст. 692 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу.

Водночас пославшись на положення ч.1 ст. 547 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", стверджуючи про неукладення сторонами договору з погодженням у ньому умов про застосування пені за прострочку платежу та її розмір, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені на суму 19198,79грн.

Разом з тим, з’ясувавши з матеріалів справи –витягів з особового рахунку позивача про перерахування грошових коштів відповідачем, наданої відповідачем таблиці постачання і взаєморозрахунків між сторонами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем здійснювалась оплата поставленої позивачем продукції з порушенням строків, передбачених ч.1 ст. 692 ЦК України, здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, пославшись на ч.2 ст. 625 ЦК України та на лист Верховного Суду України та дійшов висновку з урахуванням заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних на суму 1049,89грн. та 3% річних на суму 419,95грн.

Керуючись положеннями ст.ст. 44, 49 ГПК України, зазначив, що оскільки витрати на відрядження представника сторони не є такими, що пов’язані із розглядом справи судом, та не відносяться до судових витрат, а також непідтвердження позивачем на вимогу суду розміру плати за витяг з ЄДРПОУ, апеляційний господарський суд відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог у цій частині, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Разом з тим, посилаючись на відсутність в матеріалах справи документів, підтверджуючих прийняття відповідачем продукції за накладною №74 від 24.12.2007р. на відповідальне зберігання, впослідуючому повернутої позивачу як неякісної, та з копії листа позивача від 25.12.2007р. (за відсутності оригіналу цього документа) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про одержання продукції відповідачем 24.12.2007р. та наявність пропозиції позивача щодо дій у подальшому, із зазначенням, що такий лист за змістом не може бути навіть побіжним доказом повернення продукції позивачу.

При цьому, вказав, що оскільки податкові накладні та реєстри обліку податкових накладних є документами, складеними лише позивачем, в односторонньому порядку, законодавством не закріплено за цими документами доказової сили одержання продукції покупцем, суд апеляційної інстанції погодився з неврахуванням судом першої інстанції цих документів як доказів передання-прийняття продукції.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не може частково погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з наступних підстав.

Розглядаючи даний спір по суті суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо отримання відповідачем від позивача товару за накладною №74 від 24.12.2007р. на загальну суму 39276,6грн.

Так, пославшись на надісланий директором позивача Козловою С.І. відповідачу лист від 25.12.2007р. з пропозицією повернути весь неякісний товар, який був поставлений 24.12.2007р., з обіцянкою не пізніше 28 грудня поставити іншу продукцію, місцевий господарський суд з'ясував, що товар, який поставлявся за накладною №74 від 24.12.2007р. на суму 39276,6грн., був одразу ж повернутий позивачу у зв’язку із його неякісністю, із зазначенням про ненадання позивачем доказів, які б підтверджували прийняття відповідачем даного товару, а саме оригінал накладної №74 від 24.12.2007р., довіреність на отримання товару, а також доказів того, що позивачем була здійснена заміна неякісного товару на якісний. Проте місцевий господарський суд всупереч положень ст.ст. 38, 43 ГПК України не витребував у відповідача належних доказів повернення даного товару позивачу як неякісного.

Тоді як суд апеляційної інстанції із зазначенням про відсутність заперечень відповідача щодо отримання ним від позивача продукції за цією накладною внаслідок ненадання ним на вимогу суду письмової довідки за підписом керівника та головного бухгалтера про неодержання та не оприбуткування ним за накладною №74 від 24.12.2007р. товару, стверджує про отримання відповідачем товару від позивача за накладною №74 від 24.12.2007р. на загальну суму 39276,6грн.

Натомість суди попередніх інстанцій не врахували, що повернення товару від покупця–юридичної особи оформлюється накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів типової форми №М-11, встановленої наказом Мінстату України "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів" №193 від 21.06.1996р.

У відповідності до положень Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996р., зареєстрованого Мінюстом України 12.06.1996р. за №293/1318 (z0293-96) (зі змінами та доп.) потрібна й довіреність постачальника на одержання повернутого товару.

Проте суди попередніх інстанцій всупереч положень ст.ст. 38, 43 ГПК України не витребували у відповідача довіреність постачальника на одержання повернутого товару за накладною №74 від 24.12.2007р.

Водночас відповідно до п.5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону України від 22.05.97р. (283/97-ВР) , зі змінами та доповненнями) у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Балансова вартість повернутого товару бере участь у перерахунку приросту (убутку) товарів згідно з п.5.9 ст.5 даного Закону і у продавця, і у покупця в загальновстановленому порядку.

Відповідно до п.4.5 ст. 4 Закону України " Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями) якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно п.п.4.5.1 п.4.5 ст.4 цього Закону якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Відповідно до п.20, 27 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 (z0233-97) , зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за N233/2037, у разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону України " Про податок на додану вартість" постачальник товарів (послуг) виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної.

Згідно з пунктами 9.7 і 9.8 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005р., зареєстрованим в Мінюсті України 18.07.2005р. за N770/11050 (z0770-05) (зі змінами та доповненнями) покупець на підставі розрахунку коригування кількісних і вартісних показників відображає в розділі І Реєстру отриманих і виданих податкових накладних вартість повернутого товару без ПДВ і суму ПДВ за таким товаром зі знаком "–". Згідно з пунктами 10.3 і 11.4 цього Порядку у постачальника розрахунок коригування кількісних і вартісних показників є підставою для заповнення розділу II Реєстру отриманих і виданих податкових накладних, дані заносяться зі знаком "–".

Натомість суди попередніх інстанцій всупереч положень ст.ст. 38, 43 ГПК України не витребували у позивача розрахунку коригування кількісних і вартісних показників за податковою накладною №74 від 24.12.2007р., та відповідно не з'ясували, чи заповнено позивачем розділ II Реєстру отриманих і виданих податкових накладних за спірний період зі знаком "–", не витребували у відповідача Реєстру отриманих і виданих податкових накладних за спірний період та не з'ясували чи відображено відповідачем в розділі І Реєстру отриманих і виданих податкових накладних вартість повернутого товару за накладною №74 від 24.12.2007р. без ПДВ і суму ПДВ за таким товаром зі знаком "–".

Отже, наведені норми залишені поза увагою судів попередніх інстанцій, які при розгляді даного спору не з'ясували всупереч положень ст. 43 ГПК України, виклавши суперечливі твердження щодо повернення/неповернення відповідачем товару за вказаною накладною, дотримання сторонами наведених норм матеріального права з посиланням на докази, які про це свідчать.

Вищенаведене, приписи ст.ст. 32- 34 ГПК України спростовують твердження суду апеляційної інстанції про відсутність необхідності враховувати при розгляді даного спору надані суду позивачем податкові накладні (т.1 а.с.69-88) та реєстри отриманих та виданих податкових накладних (т.1 а.с.97-131), що свідчить про неповноту розгляду спору та ненадання належної правової оцінки всупереч ст. 43 ГПК України доказам, наданим позивачем.

Поряд з цим, незважаючи на ненадання позивачем довіреностей, витребуваних ухвалою суду від 30.12.2008р., суд першої інстанції не витребував ці докази та журнали реєстрації довіреностей у відповідача, всупереч положень ст. 38 ГПК України, тоді як довіреності на одержання цінностей є первинними документами, які фіксують факти отримання покупцем від продавця цінностей (товару), згідно Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 (z0293-96) , та не з’ясував, чи відповідачем видана довіреність на отримання ТМЦ по накладній №74 від 24.12.2007р. та чи була ця довіреність (при її наявності) зареєстрована ним в журналі реєстрації довіреностей у відповідності до п.6 цієї Інструкції.

Поряд з цим, судами всупереч положень ст.ст. 38, 43 ГПК України не з'ясовано наявності у відповідача податкових накладних позивача на ТМЦ вказані в наявних в матеріалах справи накладних позивача, не витребувано у відповідача реєстри отриманих податкових накладних, не з’ясовано відображення в них податкових накладних позивача по спірним правовідносинам та не надано їм належної правової оцінки.

Враховуючи вищевикладене, неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст. 47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст. 43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі в частині стягнення основного боргу на суму 33867,3грн., інфляційних втрат на суму 1049,89грн., 3% річних на суму 419,95грн., державного мита на суму 353,37грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 83,04грн. підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду, з залишенням без змін в решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009р. у справі №27/48.

Під час нового розгляду справи у вказаній частині господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Відповідно до ст.11112 ГПК України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-маркетингова фірма "Гудвін" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009р. та рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2009р. у справі №27/48 скасувати в частині стягнення основного боргу на суму 33867,3грн., інфляційних втрат на суму 1049,89грн., 3% річних на суму 419,95грн., державного мита на суму 353,37грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 83,04грн., в цій частині справу №27/48 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду, в решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009р. у справі №27/48 залишити без змін.