Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

За участю представників:

- позивача: не з'явилися;

- відповідача: Совершений Р.П., дов. №09-32/524 від 11.09.2009р.

У травні 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марс" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення Промінвестбанку у м. Алчевську" про стягнення пені у сумі 21288,18грн., інфляційних нарахувань у сумі 23670,61грн., 3% річних у сумі 2434,18грн., нанесених матеріальних збитків у сумі 18037,92грн., а також судових витрат.

Під час розгляду справи позивачем подано уточнення позовних вимог, в якому останній просив стягнути з відповідача пеню у сумі 32376грн., нанесених матеріальних збитків у сумі 18037,92грн., а також судові витрати.

Рішенням господарського суду Луганської області від 24.06.2009р. у справі №9/153 (суддя Ворожцов А.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача, Закритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення Промінвестбанку" у м.Алчевську, на користь позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марс", пеню у розмірі 32376грн. та витрати зі сплати держмита – 323,76грн., інформаційно-технічні витрати –154,63грн., у задоволенні вимог про стягнення збитків у розмірі 18037,92грн. –відмовлено. Стягнуто з позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марс", на користь державного бюджету держмито у розмірі 0,01грн.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. у справі 9/153 (колегія суддів у складі головуючого судді Лазненко Л.Л., суддів Перлова Д.Ю., Якушенко Р.Є.) апеляційну скаргу №1/1080 від 07.07.2009р. Закритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення Промінвестбанку у м.Алчевську" на рішення господарського суду Луганської області від 24.06.2009р. у справі №9/153 залишено без задоволення, рішення господарського суду Луганської області від 24.06.2009р. у справі №9/153 –без змін.

Не погодившись з прийнятими у справі постановою та рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та неповне з'ясування судами обставин справи, просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 24.06.2009р. та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. у справі №9/153, та витрати по сплаті державного мита за розгляд справи покласти на позивача.

Позивач не скористався правом, наданим статтею 111-2 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду в касаційному порядку оскаржених судових актів.

В судове засідання представники позивача не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників позивача.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.12.2004р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про інкасацію коштів №38, за умовами якого банк зобов'язався своїми силами і засобами в погоджені дні та години здійснювати інкасацію грошових коштів у позивача та проводити приймання грошових коштів і здійснювати своєчасне зарахування коштів на рахунки позивача.

Попередніми судовими інстанціями також з’ясовано, що 10.12.2004р. між позивачем та відповідачем було укладено й договір на приймання торгівельної виручки, за умовами якого банк прийняв зобов'язання здійснювати приймання торгівельної виручки та своєчасне перерахування її на користь позивача.

Пославшись на положення п.1 ч.2 ст. 11, ч.1 ст. 14, ч.2 ст. 15, ст. 526 ЦК України, ч.3 ст. 174 ГК України, місцевий господарський суд зазначив, що інтерес позивача у спірних правовідносинах полягає в отриманні з відповідача понесених збитків та штрафних санкцій за порушення відповідачем договірних зобов'язань, прав і охоронюваних інтересів позивача.

Місцевим господарським судом встановлено, що за умовами цих договорів позивач за період з 3-го по 6-те жовтня 2008р. надав банку грошові кошти на суму 356700грн., проте банк в порушення умов договорів не виконав своїх зобов'язань щодо приймання торговельної виручки та перерахування до іншої кредитної установи отриманих грошових коштів на вказану суму.

Як з’ясовано попередніми судовими інстанціями, рішенням господарського суду Луганської області від 18.12.2008р. у справі №6/220пн, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції від 27.01.2009р., зазначені грошові кошти були стягнуті з банку, та в послідуючому 05.01.2009р. були повернуті ним позивачу у сумі 356700грн.

Пославшись помилково на ч.2 ст. 85 ГПК України, місцевим господарським судом зазначено, що даним рішенням господарського суду Луганської області з посиланням на положення ст. 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність", встановлено, що у спірних правовідносинах позивач не є кредитором, оскільки фактично не було договору про банківський вклад і дія мораторію на здійснення операцій щодо наданню послуг по перерахуванню відповідних коштів не поширюється.

На підставі викладеного, стверджуючи, що спірні відносини ґрунтуються на нормах Цивільного законодавства України, Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) (ст. 32), а не регулюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , місцевий та апеляційний господарські суди не погодилися з твердженнями відповідача про відсутність у позивача права нараховувати штрафні санкції протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 07.10.2008р. до 06.04.2009р., із зазначенням, що офіційне опублікування введення мораторію Постановою Правління Національного Банку України від 07.10.2008р. згідно ст. 79 Закону України "Про банки та банківську діяльність" відбулося лише в газеті "Урядовий Кур’єр" №189 від 10.10.2008р., та підстави для його введення (мораторію) є порушення вимог банківського законодавства України з боку відповідача. На підставі зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені за порушення банком негрошових зобов'язань за укладеними сторонами договорами про надання послуг.

Поряд з цим, відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків, керуючись положеннями ст. 22, п.4 ст. 611, ст. 623 ЦК України, зазначивши, що позивачем не надано доказів виникнення збитків у сумі 18037,92грн. внаслідок протиправної поведінки банку, оскільки вказані кредитні угоди між ним та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" були укладені задовго до виникнення спірних правовідносин з відповідачем, а договори овердрафту з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладалися не через порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність вини банку та відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою банку та збитками, з чим підставно погодився суд апеляційної інстанції.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені на суму 32376грн., та відповідно державного мита на суму 323,76грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 154,63грн., та вважає їх передчасними з наступних підстав.

Дійшов висновку, що за спірними договірними відносинами відповідач зобов’язався надати позивачу послуги щодо інкасування грошових коштів і зарахування таких коштів на рахунки позивача, що фактично відповідачем здійснено не було, що є порушенням умов договору та прав і охоронюваних інтересів позивача, суди попередніх інстанцій, всупереч положень ст. 43 ГПК України, на підставі належних та допустимих доказів не з'ясували дати отримання відповідачем коштів позивача, переданих по вказаним договорам про інкасацію коштів №38 від 10.12.2004р. та на приймання торгівельної виручки від 10.12.2004р., не надали належної правової оцінки наявним в матеріалах справи квитанціям та супровідній відомості до сумки з грошовою виручкою (т.1 а.с.53-54), а також не з'ясували обумовленої вказаними договорами дати зарахування інкасованих грошових коштів та торгівельної виручки банком на рахунки позивача, обмежившись лише твердженням, що за умовами договорів позивач надав банку грошові кошти за період з 3-го по 6-те жовтня 2008р. на загальну суму 356700грн.

Поряд з цим, суд першої інстанції, дійшов передчасного висновку, що банк в порушення договору, без зазначення якого саме, не виконав зобов’язання щодо приймання торгівельної виручки та перерахування до іншої кредитної установи отриманих грошових коштів на вказану суму, всупереч ст.ст. 33, 43 ГПК України не вказав доказів, на підставі яких він дійшов цього висновку.

Водночас, суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями ст. 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність", в контексті спірних правовідносин сторін не врахували приписи, запроваджені ч.5 даної норми, що після закінчення дії мораторію неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які банк був зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, неповне встановлення судами обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України (1798-12) , яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права, здійснив розподіл господарських витрат.

Згідно ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення Промінвестбанку у м. Алчевську" задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. та рішення господарського суду Луганської області від 24.06.2009р. у справі №9/153 скасувати в частині стягнення пені на суму 32376грн., державного мита на суму 323,76грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 154,63грн., в цій частині справу №3/153 передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області в іншому складі суду, в решті постанову Луганського апеляційного господарського суду від 04.08.2009р. та рішення господарського суду Луганської області від 24.06.2009р. у справі №9/153 залишити без змін.