38/139 Про визнання права власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на нерухоме майно, що знаходиться в оперативному управлінні Державного закладу - 03.03.2011 Прийняття

Київська транспортна прокуратура звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації" про: 1) визнання права власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на нерухоме майно, що знаходиться в оперативному управлінні Державного закладу "Вузлова лікарня №1 ст. Дарниця ДТГО "Південно-Західна залізниця" та розташоване в місті Києві на вулиці Сімферопольській, 8, а саме: поліклініку площею 2913,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1950, інвентарний №1030001, літера "Б"; терапевтичний корпус з переходом площею 7641,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030006, літера "В"; харчоблок площею 452,0 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030012, літера "Г"; киснева підстанція (сховище рентгенограм) площею 43,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030010, літера "Д"; господарчий блок (гараж на 3 бокси) площею 106, 3 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030011, літера "Е"; господарчий блок (гараж на 2 бокси) площею 41,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030019, літера "Е"; господарчий блок (гараж) площею 34,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030020, літера "Е"; патологоанатомічний корпус площею 273,5 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030008, літера "Ж"; котельня площею 87,0 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030009, літера "З"; пральня з гаражем площею 572,4 кв. м, рік введення в експл6н7еуатацію 1976, інвентарний №1030007, літера "И-К"; гараж площею 177,1 кв. м, рік введення в експлуатацію 1950, інвентарний №1030003, літера "О"; пральня площею 144,2 кв. м, рік введення в експлуатацію 1950, інвентарний №1030002, літера "Л"; будинок охорони площею 10,1 кв. м, рік введення в експлуатацію 2005, інвентарний №10310024, літера "Н"; 2) зобов’язання Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації" здійснити державну реєстрацію права державної власності на вказане нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою відповідача-1 у оформленні права державної власності на спірне майно та видачі відповідного свідоцтва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.10 (суддя Власов Ю.Л.), позовні вимоги задоволено частково. Визнано право власності за державою на нерухоме майно, розташоване в місті Києві на вулиці Сімферопольській, 8, а саме: поліклініку площею 2913,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1950, інвентарний №1030001, літера "Б"; терапевтичний корпус з переходом площею 7641,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030006, літера "В"; харчоблок площею 452,0 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030012, літера "Г"; киснева підстанція (сховище рентгенограм) площею 43,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030010, літера "Д"; господарчий блок (гараж на 3 бокси) площею 106, 3 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030011, літера "Е"; господарчий блок (гараж на 2 бокси) площею 41,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030019, літера "Е"; господарчий блок (гараж) площею 34,6 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030020, літера "Е"; патологоанатомічний корпус площею 273,5 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030008, літера "Ж"; котельня площею 87,0 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030009, літера "З"; пральня з гаражем площею 572,4 кв. м, рік введення в експлуатацію 1976, інвентарний №1030007, літера "И-К"; гараж площею 177,1 кв. м, рік введення в експлуатацію 1950, інвентарний №1030003, літера "О"; пральня площею 144,2 кв. м, рік введення в експлуатацію 1950, інвентарний №1030002, літера "Л". Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставну відмову відповідача-1 у оформленні права власності на спірне майно. При цьому, суд визнав, що позивачем були втрачені документи, що підтверджують побудову спірних об'єктів та введення їх в експлуатацію. В позові про визнання права державної власності на будинок охорони площею 10,1 кв. м, суд відмовив з огляду на те, що цей об'єкт був збудований у 2005 році, документів, підтверджуючих дотримання передбаченого законом порядку його будівництва позивачем на надано. В позові про зобов'язання відповідача-2 зареєструвати право державної власності відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.10 (судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Вербицька О.В.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якій просить скасувати судові акти у справі, та відмовити у позові. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, заявник посилається на порушення судами приписів статей 15, 16, 182, 31, 392 Цивільного кодексу України, статей 1, 27, 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (z0157-02) . Скаржник вказує на те, що між сторонами відсутній спір про право власності та посилається на те, що головне управління не може бути належним відповідачем у такому спорі. На думку, заявника Головне управління комунальної власності м. Києва, здійснюючи оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтв про право власності, виступає як суб'єкт владних повноважень. Водночас скаржник вважає, що судами помилково не було залучено до участі у справі Київську міську раду та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві.

Від відповідачів та третіх осіб відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Від Міністерства транспорту та зв'язку України судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому міністерство просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти у справі –без змін з мотивів у них викладених.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх у судовому засіданні учасників процесу, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Київської транспортної прокуратури заявлена в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації" про: 1) визнання права власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на нерухоме майно, що знаходиться в оперативному управлінні Державного закладу "Вузлова лікарня №1 ст. Дарниця ДТГО "Південно-Західна залізниця" та розташоване в місті Києві на вулиці Сімферопольській, 8, згідно з переліком у позовній заяві; та 2) зобов’язання Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації" здійснити державну реєстрацію права державної власності на вказане нерухоме майно. Як на підставу позову, прокурор посилався на безпідставну відмову відповідача-1 в оформленні права державної власності на спірне майно та видачі відповідного свідоцтва, що, на його думку, свідчить про невизнання останнім права державної власності на спірний об'єкт та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача. Ухвалюючи судові акти у справі, та задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відмова відповідача-1 у оформленні права власності на спірне нерухоме майно та видачі свідоцтва про право власності свідчить про невизнання та оспорювання відповідачем-1 права державної власності на спірне майно. Втім, такі висновки господарських судів визнаються передчасними, такими, що зроблені без урахування правової природи спірних правовідносин та приписів законодавства, яке їх регулює. Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У відповідності до приписів статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами. За приписами частини 5 статті 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Згідно з приписами статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його. Приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Упродовж розгляду спору відповідач-1 наголошував на тому, що він не оспорює, не претендує та не заперечує право власності позивача на спірний об’єкт, а відтак він не може бути і відповідачем у даній справі. Між тим, оцінка цим доводам скаржника судами не надавалась. Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Отже, як вже зазначалося, суди не дослідили усі обставини справи, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, а відтак ухвалені господарськими судами судові акти в частині задоволення позову не можна вважати законними та обґрунтованими. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню в частині задоволення позову, а справа в цій частині –направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Водночас, визнається правомірною і відмова судів у задоволенні позову про визнання права державної власності на будинок охорони та зобов'язанні зареєструвати право державної власності на спірні об'єкти. Так, відмовляючи у позові в цій частині господарські суди вірно виходили з відсутності правовстановлюючих документів на спірне майно.