34/346-33/60 Про стягнення заборгованості з лізингових платежів - 08.10.2009 Прийняття

У липні 2007р. Підприємство з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс" про стягнення 107111,66грн. заборгованості з лізингових платежів на підставі угоди з оперативного лізингу №505 від 12.04.2002р., лізингових угод від 29.08.2003р. №№959-966, 13429,86грн. - інфляційних втрат, 4121,78грн. - 3% річних, 9950,1грн. - пені.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.02.2009р. у справі №34/346-33/60 (суддя Мудрий С.М.) позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс" на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "ВІП-РЕНТ" 107111,66грн. боргу, 4121,78грн. 3% річних, 13429,86грн. інфляційних втрат, 9950,1грн. пені, а також 1346,13грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009р. у справі №34/346-33/60 (колегія суддів у складі головуючого судді Григоровича О.М., суддів Гольцової Л.А., Рябухи В.І.) рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2009р. у справі №34/346-33/60 залишено без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Софт Сервіс" –без задоволення.

Не погодившись з прийнятими у справі постановою та рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009р. у справі №34/346-33/60.

Позивач не скористався правом, наданим статтею 111-2 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду в касаційному порядку оскаржених судових актів.

В судове засідання представники відповідача не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників відповідача.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.04.2002р. позивачем (лізингодавцем) та відповідачем (лізингоодержувачем) було погоджено та підписано угоду "Загальні умови угоди з оперативного лізингу №505", за умовами преамбули якої лізингодавець уповноважує лізингоодержувача користуватися автомобілем впродовж певного терміну і за певну платню та після закінчення або скасування цієї угоди лізингоодержувач повертає автомобіль лізингодавцеві. Автомобіль –це легковий автомобіль, мікроавтобус або вантажний мікроавтобус, що його орендує лізингоодержувач відповідно до умов та вимог, які наведені в цій угоді, і який лізингоодержувач використовує згідно з умовами та вимогами загальної угоди.

Місцевим та апеляційним господарськими судами також вказано, що за умовами пунктів 3.1, 3.2, 3.3 даної угоди внески здійснюються згідно з цією угодою і з графіком, на основі рахунків-фактур, які лізингодавець надає лізингоодержувачу. Ці рахунки-фактури надаються лізингодавцем не пізніше ніж за три дні до дати оплати, наведеної в графіку. Внесок вважається сплаченим, коли сума, передбачена графіком, одержана на банківському рахунку лізингодавця. Якщо рахунок-фактура лізингодавця надійде до лізингоодержувача пізніше встановленої дати, це не звільняє лізингоодержувача від сплати внеску згідно дати оплати, вказаної в графіку. Крім внеску лізингоодержувач зобов’язаний сплачувати всі витрати, податки та платежі, передбачені Угодою та чинним законодавством. В разі затримки внеску лізингодавець має право на компенсацію від лізингоодержувача в сумі, що дорівнює подвійній обліковій ставці, встановленій НБУ, і яка обчислюється з несплаченої суми за кожний день затримки; спочатку повинна бути сплачена затримана сума, потім можлива компенсація, і після цього внески, які не були сплачені.

Пунктами 5.2, 6.1, 11.2, 12.1-12.3 цієї угоди сторони погодили, що ризик щодо автомобіля переходить до лізингоодержувача з моменту передачі автомобіля, і лізингоодержувач з цього моменту несе встановлену законом відповідальність перед третіми особами за завдання їм будь-якої шкоди при використанні автомобіля. Автомобіль належить лізингодавцеві або фінансуючому банку, якого використовує лізингодавець. Після надання автомобіля лізингоодержувачу сторони підпишуть акт про передачу автомобіля. Лізингоодержувач повертає автомобіль в дату повернення, передбачену цією угодою, на лізинговому майданчику разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані лізингоодержувачу згідно акту прийому-передачі. В разі якщо умови, передбачені пунктом 12.4 даної угоди, не порушені, угода вважається припиненою. В разі припинення угоди раніше ніж дата її закінчення, лізингоодержувач повертає автомобіль на лізинговий майданчик разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані лізингоодержувачу. Незважаючи на передчасне припинення угоди, лізингоодержувач зобов’язаний виконати вимоги пункту 12.4 цієї угоди. Автомобіль повертається в чистому і вимитому вигляді, і в такому стані і з таким обладнанням як під час надання, беручи до уваги нормальний знос передбачений в додатку 4. Якщо автомобіль повертається лізингодавцю в такому стані, який не відповідає вимогам, передбаченим в пункті 12.3 цієї угоди (пошкодженим), то лізингодавець має право виконати ремонт з метою відновлення стану автомобіля і має право на одержання компенсації від лізингоодержувача на покриття витрат на ремонт. При цьому акт повернення автомобіля підписується на дату завершення ремонту і лізингоодержувач зобов’язаний продовжувати сплачувати лізингову плату протягом всього періоду ремонту автомобіля.

Разом з тим, місцевим та апеляційним господарськими судами зазначено, що за умовами п.14.3 даної угоди документ про повернення автомобіля, який підписаний сторонами і містить опис технічного стану і обладнання автомобіля, дату передачі і місце передачі, назву виробника автомобіля, модель автомобіля, державний реєстраційний номер і номер автомобіля; цей документ становить невід’ємну частину цієї угоди у вигляді додатка 3. В цей документ також повинні вписуватися відомості про можливі пошкодження і відсутнє обладнання.

Як з’ясовано судами попередніх інстанцій, на виконання цієї угоди позивач та відповідач уклали лізингові угоди від 29.08.2003р. №№ 959, 960, 961, 962, 963, 964, 965, 966 про передачу в лізинг автомобілів КІА К2700 державні реєстраційні номери 524-82КА, 524-83КА, 524-84КА, 524-88КА, 524-85КА, 524-86КА, 524-87КА, 524-90КА, зі строком дії з 19.09.2003р. до 18.09.2006р.

Врахував положення п.1 ч.2 ст.11, ч.1, ч.2 ст. 509, ч.1 ст. 626, ч.1 ст. 806 Цивільного кодексу України, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку, що лізингові угоди від 29.08.2003р. №№ 959-966 є договорами лізингу, оскільки вони відповідають вимогам статті 806 Цивільного кодексу України.

Водночас судами попередніх інстанцій з’ясовано, що 17.10.2003р. на виконання п.11.2 вищевказаної угоди сторони підписали акти передачі-приймання на вищевказані автомобілі.

Місцевим та апеляційним господарськими судами також з'ясовано, що на виконання п.3.1 вищезазначеної угоди позивач виставив відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 107111,66грн., а саме: №0000003614 від 12.10.2005р. на суму 20626,8грн., №0000004020 від 07.11.2005р. на суму 20754,47грн., №0000004451 від 07.12.2005р. на суму 20860,72грн., №1765 від 12.01.2006р. на суму 22803,23грн., №2244 від 10.02.2006р. на суму 22066,44грн., які відповідач у відповідності до положень ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, повинен оплатити відповідно у сумі 20626,8грн. до 17.10.2005р., у сумі 20754,47грн. до 15.11.2005р., у сумі 20860,72грн. до 07.12.2005р., у сумі 22803,23грн. до 19.01.2006р., у сумі 22066,44грн. до 21.02.2006р., які всупереч вищенаведеним договірним умовам, положень, запроваджених ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, відповідач не оплатив позивачу.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зазначено, що 27.03.2006р. позивач направив відповідачу листа №45 про розірвання відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України лізингових угод від 29.08.2003р. №№959-966 внаслідок несплати відповідачем лізингових платежів за вказаними рахунками-фактурами та з вимогою повернути автомобілі і сплатити рахунки-фактури за лізинговими платежами.

Водночас суди попередніх інстанцій на підставі п.2 ст. 35 ГПК України з рішення господарського суду м.Києва від 09.12.2005р. у справі №16/582 за участю цих самих сторін про стягнення заборгованості за цими ж самими угодами встановили, що цим судовим рішенням не було визнано факту розірвання зазначених лізингових угод 28.09.2004р., а також було стягнуто 236009,86грн., з яких 137218,4грн. –заборгованість з лізингових платежів за лізинговими угодами від 29.08.2003р. №№959-966 по несплаченим рахункам-фактурам, виставленим позивачем відповідачу, 28322,56грн. вартість компенсації ремонтних робіт та технічного обслуговування, 33602,66грн. сума компенсації франшизи; 36866,24грн. –сума збільшення лізингових платежів. З цього судового акту суди попередніх інстанцій з'ясували, що відповідач пошкодив автомобілі КІА К2700 державні реєстраційні номери 524-82КА, 524-87КА, 524-90КА, про що свідчать довідки Управління Державтоінспекції Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 17.02.2004р., від 29.01.2005р., а також довідки Державтоінспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 12.10.2004р. та від 26.11.2005р.

Наданий відповідачем суду акт прийому-передачі автомобілів від 28.09.2004р. судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнятий до уваги як доказ розірвання вказаних лізингових угод та повернення автомобілів лізингодавцю з урахуванням вищевикладеного та з зазначенням, що він підписаний лише представником відповідача –президентом Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс", зі сторони позивача-лізингодавця підпис відсутній, при цьому, вказано, що даний "акт буде підписано після технічного огляду автомобілів.".

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вірно не прийнято до уваги твердження відповідача про сплату лізингових платежів у повному обсязі та наявність переплати з лізингових платежів, із зазначенням, що надані ним копії платіжних доручень підтверджують оплату ним лізингових платежів за іншими лізинговими угодами, укладеними цими сторонами, які не є предметом дослідження у даній справі і не підтверджують внесення відповідачем лізингових платежів за лізинговими угодами від 29.08.2003р. №№ 959-966 за спірний період.

Водночас доводи відповідача з посиланням на довідки ДАІ про дорожньо-транспортні пригоди в обґрунтування користування з жовтня 2004р. автомобілями за лізинговими угодами іншими суб’єктами господарської діяльності, суд апеляційної інстанції спростував листом відповідача позивачу від 29.11.2004р. №04/11-82 щодо надання згоди на передачу в суборенду легкових автомобілів КІА К2700, які були передані відповідачу позивачем за договорами лізингу №№959-966.

Врахував вищевикладене, визначені угодами договірні умови, пославшись на невиконання відповідачем ані у встановлений угодою строк, ані на дату судового розгляду свого зобов’язання по оплаті лізингових платежів у сумі 107111,66 грн. за період з листопада 2005р. по березень 2006р., керуючись приписами, запровадженими ст.ст. 546, 549, 610, 611, ч.1 ст. 612, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 193, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 107111,66грн. боргу, інфляційних втрат у сумі 13429,86грн., 3% річних у сумі 4121,78грн. та пені у сумі 9950,1грн., з чим підставно погодився суд апеляційної інстанції та залишив без змін прийняте у справі рішення суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені скаржником доводи в касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції у відповідності до положень ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, натомість обґрунтованих доводів про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та/або матеріального права позивачем суду касаційної інстанції не наведено.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009р. та рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2009р. у даній справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржених судових актів.