8/617/07 Про визнання права власності на нерухоме майно - 07.10.2009 Прийняття

У жовтні 2007 році Закрите акціонерне товариство "Актон" (далі –ЗАТ "Актон") звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації", у якій просило визнати за ним право власності на самовільно побудовану нежитлову прибудову (навіс) за літ. "Л", розміром 16.10 х 8.70, загальною висотою 1,70 м., розташовану за адресою: вул. Будівельників, 15/4 у м. Миколаєві (а.с.2-3).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач відмовився в надані документа, який засвідчує право власності на самовільно побудовану нежитлову прибудову (навіс) за літ. "Л", розташовану за адресою: вул. Будівельників, 15/4 у м. Миколаєві, а на підставі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.11.2007 р. (суддя Гриньова Т.В.) за ЗАТ "Актон" визнано право власності на самовільно збудований навіс літ. "Л", розміром 16.10 х 8.70, загальною висотою 1,70 м., розташований за адресою: вул. Будівельників, 15/4 у м. Миколаєві (а.с.64-65).

Рішення мотивовано тим, що позивачем отримано узгодження на оформлення нежитлових приміщень від санітарно-епідеміологічної станції, головного управління містобудування та архітектури, Ленінського РВ УМНС України в Миколаївській області, тому зважаючи на положення ст.ст. 376, 392 Цивільного кодексу України позовні вимоги підлягають задоволенню.

Перший заступник Прокурора Миколаївської області звернувся в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, у якому просить рішення господарського суду Миколаївської області від 13.11.2007 р. скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити, посилаючись на те, що спірне рішення прийнято за участю неналежного відповідача і без участі Миколаївської міської ради, чим порушено її право, та з порушенням ст. ст. 375 і 376 Цивільного кодексу України, ст. 12 Земельного кодексу України та ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".

Миколаївська міська рада касаційне подання Першого заступника прокурора Миколаївської області підтримує.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в касаційному поданні доводи колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Відповідно до частини першої ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи встановлено, що ЗАТ "Актон" здійснило самочинне будівництво навісу розміром 16.10 х 8.70, загальною висотою 1,70 м., розташовану за адресою: вул. Будівельників, 15/4 у м. Миколаєві, не одержавши при цьому дозволу на будівництво.

Згідно з частинами другою –четвертою ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З вказаних положень ст. 376 Цивільного кодексу України випливає, що спір про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно зачіпає права та охоронювані законом інтереси власника (користувача) земельної ділянки, на якій збудовано таке майно та має розглядатись за його участю, про що зазначає перший заступник Прокурора Миколаївської області у касаційному поданні.

Викладене свідчить про те, що місцевий господарський суд, вирішуючи спір, прийняв рішення, яке стосується прав та обов'язків особи, яку не було залучено до участі у справі, саме –прав та обов'язків Миколаївської міської ради.

Крім того, суд першої інстанції не врахував положення ч.2 ст. 331 ЦК України, згідно якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як і не врахував положення ч.1 ст. 182 ЦК України відповідно до якої право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.

Таким чином, до державної реєстрації право власності на вказані об'єкти нерухомого майна, не виникає.

"Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", діючий на час прийняття оскаржуваного рішення суду, було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. №1243 (1243-2004-п) , в якому вказано, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Згідно п. 1.6. "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 №6/5 (z0066-03) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 р. за №66/7387 (z0066-03) , реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Також судова колегія Вищого господарського суду України наголошує на тому, що відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 та пункт 1 частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм Цивільного кодексу України (435-15) випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до передчасного висновку про наявність між ЗАТ "Актон" та КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" спору, з огляду на те, що КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" не оспорювало право власності ЗАТ "Актон" та не могло його оспорювати, оскільки воно є органом реєстрації і взагалі не може бути відповідачем по даній справі.

Зазначеного суд першої інстанції не врахував, а тому при таких обставинах рішення суду першої інстанції не може бути залишеним в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки суд не встановив дійсних обставин справи та не застосував Закон, який регулює правовідносини щодо зазначеного спору.

Згідно вимог статті 11112 ГПК України (1798-12) при новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене в даній постанові, оскільки вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, прийняти міри щодо об'єктивного, всебічного та повного встановлення і з'ясування всіх обставин справи, надати їм правильну юридичну оцінку і, в залежності від встановленого та чинного законодавства, постановити обґрунтоване та законне рішення.

З цих підстав касаційне подання підлягає частковому задоволенню, оскільки за невстановленими обставинами справи судом першої інстанції суд касаційної інстанції не може прийняти нове рішення.