Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідач: не з'явився,

третьої особи-1 : не з'явився,

третьої особи-2: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ливадийская инвестиционная компания" (далі за текстом –ТОВ "Ливадийская инвестиционная компания") звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Севастопольської міської ради та комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради про визнання права власності.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було надано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просив визнати право власності на 71/100 частки в об'єкті нерухомості –магазині непродовольчих товарів, загальною площею 171,70 кв. м. з ганком, що розташований за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, буд. 4

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.09.2010 року позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, визнано за ТОВ "Ливадийская инвестиционная компания" право власності на 71/100 частки об'єкту нерухомості – магазина непродовольчих товарів, загальною площею 171,70 кв. м, що складається з частки коридору пл. 4 кв. м, частки санвузла пл. 9 кв. м, частки складового приміщення пл. 1,6 кв. м, частки кімнати персоналу пл. 10,5 кв. м, частки торгівельного залу пл. 25,5 кв. м, частки торгівельного залу пл. 19,7 кв. м, частки торгівельного залу пл. 25,1 кв. м, частки торгівельного залу пл. 20,9 кв. м, частки підсобного приміщення пл. 11,1 кв. м, частки складового приміщення пл. 0,6 кв. м, частки складового приміщення пл. 0,6 кв. м, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Велика Морська, буд. 4.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що скаржник здійснив поліпшення вбудованих нежилих приміщень за погодженням з Фондом комунального майна Севастопольської міської ради на підставі наказу від 15.10.2007 року № 985, розташованих за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, буд. 4, внаслідок чого було створену нову річ –магазин непродовольчих товарів загальною площею 171,70 кв. м. з ганком, у зв'язку з чим позивач у відповідності до положень статті 778 Цивільного кодексу України є співвласником нової речі з розміром частки 71/100.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року рішення суду першої інстанції було скасовано та в задоволенні позовних вимог –відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що умовами договору оренди, укладеного між сторонами, не передбачено виникнення права власності внаслідок реконструкції орендованого приміщення, а навпаки –договір містить умови, які забезпечують збереження права орендодавця на спірне майно, а саме пунктом 2.1 договору оренди нерухомого майна визначено, що передача майна в оренду не надає орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати від 28.02.2011 року № 03.08-05/157 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Божок В.С. у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя –О.М. Сибіга, судді –Т.Ф. Костенко, А.Г. Полянський.

Представником позивача було подано до суду касаційної інстанції письмове клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, яке колегією суддів було залишено без задоволення, з огляду на те, що його участь у судовому засіданні не є обов’язковою.

Відповідачем відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Позивача, відповідача та третіх осіб згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористалися передбаченим процесуальним законом правом на участь в розгляді справи судом касаційної інстанції.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.04.2007 року між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради та ТОВ "Ливадийская инвестиционная компания" було укладено договір оренди нерухомого майна –вбудованих нежилих приміщень підвалу ВЕК № 515667 (з I-1 по № 9), загальною площею 171,70 кв. м. з ганком, що розташовані за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, буд. 4, які знаходяться на балансі РЕП-17.

Вбудовані нежилі приміщення належать територіальній громаді міста Севастополя в особі Севастопольської міської ради на праві комунальної власності (пункт 1.2 договору), що підтверджується Свідоцтвом про право власності на вбудовані нежилі приміщення, виданим Фондом комунального майна Севастопольської міської ради 16.02.2007 року на підставі Рішення сесії Севастопольської міської ради № 339 від 12.11.2002 року та Наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 102 від 08.02.2007 року.

З матеріалів справи вбачається, що довідкою-характеристикою за № 133, виданої комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради від 28.02.2007 року, вартість об’єкту оренди становить 34 392 грн. (пункт 1.3 договору).

В пункті 7.1 договору оренди нерухомого майна сторони погодили, що цей договір діє з моменту підписання акту прийому-передачі майна, нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору строком до 20 липня 2011 року.

Також, пунктом 5.2 договору передбачено, що за згодою орендодавця орендатор має право робити реконструкцію, розширення, технічне переустаткування орендованого майна.

Господарськими судами було встановлено, що у зв'язку з відсутністю умов для нормального використання нерухомого майна за цільовим призначенням ТОВ "Ливадийская инвестиционная компания" було подано заяву на проведення реконструкції вбудованих нежилих приміщень підвалу, розташованих за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, буд. 4.

Наказом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради від 15.10.2007 року № 985 наймодавцем була надана згода на проведення ТОВ "Ливадийская инвестиционная компания" реконструкції нерухомого майна, що було орендовано під магазин непродовольчих товарів, за рахунок власних коштів на суму 342 661,00 грн.

15.11.2007 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю позивачу було надано Дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції вбудованих нежилих приміщень, розташованих за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, буд. 4 під магазин непродовольчих товарів за № 1274.

Вартість невід'ємних поліпшень, виконаних ТОВ "Ливадийская инвестиционная компания" в ході реконструкції орендованих приміщень, згідно аудиторського висновку від 04.04.2008 року за № 05-08 складає 342 661,40 грн.

Також відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20.07.2010 року за № 294 частка невідокремлених поліпшень, зроблених ТОВ "Ливадийская инвестиционная компания" у ринковій вартості об’єкту, розташованого за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, буд. 4, складає 71% і технічно не можливо розділити у натурі об’єкт –вбудовані нежилі приміщення (після проведеної реконструкції) без проведення додаткової реконструкції на частки 71/100 та 29/100.

Таким чином, ТОВ "Ливадийская инвестиционная компания" стверджує, що товариством було створено нову річ –магазин непродовольчих товарів, а, отже, позивач має право на визнання за ним права власності на частину цього приміщення, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом даного спору є визнання права власності, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором (найму) оренди.

Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму і при розгляді таких справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , так і норми Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) .

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Статтею 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з пунктом 2.6 договору оренди нерухомого майна усі поліпшення об’єкта оренди, віддільні без шкоди об’єкту оренди, є власністю орендаря. Якщо невіддільні поліпшення об’єкта оренди здійснені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат чи на зарахування їхньої вартості в рахунок плати за користування об’єктом оренди. Якщо орендар без згоди орендодавця здійснив поліпшення, які не можна відокремити без збитку для об’єкта оренди, він не має права на відшкодування їхньої вартості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що, застосовуючи до спірних правовідносин положення частини 4 статті 778 Цивільного кодексу України місцевим господарським судом не було враховано, що якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку умови договору оренди, укладеного між сторонами, не передбачають виникнення права власності внаслідок реконструкції орендованого приміщення, натомість, цей договір містить умови, які забезпечують збереження права орендодавця на спірне майно.

Так, пунктом 2.1 договору оренди нерухомого майна визначено, що передача майна в оренду не надає орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" право власності є непорушним, а передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

До того ж, на спірне майно поширюються норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , за приписами яких придбання орендованого державного чи комунального майна у власність можливе лише шляхом застосування процедур приватизації.

Отже, вартість невід’ємних поліпшень, зроблених орендарем, може бути компенсована лише у випадку приватизації майна.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що наказ Фонду комунального майна Севастопольської міської ради від 15.10.2007 року за № 985 та Дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції вбудованих нежилих приміщень від 15.11.2007 року за № 1274 не можна розцінювати як автоматичну згоду на проведення невід’ємних поліпшень, які можуть сприяти створенню нової речі.

Заперечення позивача, викладені в касаційній скарзі, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу –без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з’ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв’язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ливадийская инвестиционная компания" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року у справі № 5020-5/036 –залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року у справі № 5020-5/036 –залишити без змін.