44/203пн Про визнання права власності на будівлі та споруди - 01.03.2011 Прийняття

Фізична особа –підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Макіївської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване в АДРЕСА_1 –будівлі та споруди загальною площею 3 833 кв.м., у тому числі збудований охолоджувальний термінал літ.Р1 площею 1 609,4 кв.м., на реконструйовані адміністративну будівлю літ.А-1, будівлю АБК та мийки літ.В’і літ.В1, на переплановану виробничу споруду літ. З-1 з тамбуром літ.з21, на переплановану виробничу споруду літ.И-1, на переплановану виробничу споруду літ.К-1, на виробничу споруду літ.М-1, на виробничу споруду літ.М-1, на вбиральню літ.Л-1 та на вольєр літ.С-1.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.11.2010р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2010р. у справі №44/203пн позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, заступник прокурора Донецької області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом попередніх інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу №1473 від 10.06.2004р. фізична особа-підприємець ОСОБА_4 належить право власності на нерухоме майно в АДРЕСА_1 - адміністративна будівля 1-А 141,5 кв. м., вбиральня 1-Б 5,0 кв. м., мийка 50,4 кв. м., насосна 1-В' 7,1 кв. м., резервуар для води 1-В'' 79,6 кв. м., відкритий склад 1-Г 56,0 кв. м., бокс 1-Д 106,4 кв. м., АЗС 1-Е 8,6 кв. м., насосна 1-Ж 77,4 кв. м., ТО-2 1-З 159,4 кв. м., котельна 1-І 60,2 кв. м., будівля компресорної 1-К 14,2 кв. м., щитова 1-Л 3,3 кв. м., зварювальний цех 1-М 189,7 кв. м., бокс поточних ремонтів 1-Н 329,8 кв. м., склад-токарний цех 1-О 1 241,6 кв. м. та огорожа 1.

23.05.2007р. між Макіївською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_4 (Орендар) укладено договір оренди, згідно якого Орендодавець надає, а Оренда приймає в строкове (49 років) платне користування земельну ділянку загальною площею 1,1158га несільськогосподарського призначення –землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення для реконструкції будівель та споруд і функціонування закритої стоянки автомобілів та холодного терміналу для оптової торгівлі продуктами харчування, яка знаходиться на території Макіївської міської ради по АДРЕСА_1

Позивачем в процесі господарської діяльності здійснено реконструкцію та ремонт вищезазначених споруд в межах виділеної для цієї мети земельної ділянки. Ця обставина безпідставно не враховується заявником апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на реконструйовані та відремонтовані будівлі і споруди, суд попередніх інстанцій керувався положеннями ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 321, 328, 375, 376 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 5 Закону України "Про оренду землі" та виходив з того, що позивач в період здійснення будівельних робіт був орендарем земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, і ця земельна ділянка була надана саме для проведення робіт з реконструкції наявного і належного на праві власності Орендареві ділянки нерухомого майна, а також, що шляхом укладання договору оренди земельної ділянки від 23.05.2007р. особа, яка здійснює в силу Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) функції власника земельної ділянки, надала позивачу статус користувача ділянки і погодилась на її використання саме для проведення останнім реконструкційних будівельних робіт, факт здійснення яких саме позивачем (на його замовлення) підтверджується проектною та погоджувальною документацією, як-то: - затверджене архітектурно-планове завдання №39 видане на підставі рішення Виконкому про реконструкцію об’єкта від 21.03.2005 р. №292/5; - узгодження Управління АПК, торгівлі і побутового обслуговування населення Виконавчого комітету Макіївської міської ради від 24.02.2005р.; - згода Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області від 24.01.2005р. №60; - технічні умови КП "Макіївський міськводоканал"; - технічні умови Управління МНС в м. Макіївки №1511 від 25.07.2005р.; - погодження Макіївськиї електричних мереж №09-13/1683 від 22.07.2005р.; - дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю №07/29 від 19.06.2007р.; - висновок МПП "Виробнича фірма "Научтехпроект" №08/109 від 15.10.2008р.; - висновок будівельно-технічної експертизи від 30.09.2010р.

Окрім положень національного законодавства, як-то ст. 41 Конституції України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна, та ст. 321, 328 ЦК України, відповідно до яких право власності є непорушним, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена в судовому порядку, суд попередніх інстанцій застосував також норми міжнародного права, а саме Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (995_004) (ратифікованих Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР (475/97-ВР) ), згідно ст. 1 Першого протоколу якої, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Однак при цьому судом попередніх інстанцій залишено поза увагою вимоги ст. 1 ГПК України, згідно якої підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених прав або охоронюваний законом інтересів, та приписи ст. 2 ГПК України, відповідно до якої господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

З тексту позовної заяви, матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається факт порушення чи невизнання з боку відповідачів у справі прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що свідчить про відсутність спору між сторонами та є підставою для припинення провадження у даній справі.

Судом 1-ї та 2-ї інстанції наявність чи відсутність такого факту не встановлювалась всупереч вимогам ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням чого колегія вважає рішення та постанову такими, що підлягають скасуванню з передачею справи до господарського суду 1-ї інстанції на новий розгляд.