Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

Згідно розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 06.10.2009р. розгляд касаційної скарги здійснюється у складі колегії суддів: Кривда Д.С. (головуючий), Волковицька Н.О., Уліцький А.М.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009р. (суддя Мельниченко І.Ф.) стягнуто з Приватного підприємства "Таврія" на користь Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000" 6193,50грн. пені, 4068,20грн. річних, 5196,96грн. інфляції, 10330грн. штрафу, 946,57грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з ПП "Таврія" в доход Державного бюджету України 1700грн. штрафу; в частині стягнення 68868грн. провадження у справі припинено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.06.2009р. (судді Чоха Л.В. –головуючий, Тищик І.В., Чимбар Л.О.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009р. в частині стягнення штрафу в сумі 10330грн. скасовано і в цій частині в позові відмовлено; в частині стягнення судових витрат змінено і викладено в новій редакції; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита у сумі 843,27грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 116,57грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги у сумі 51,65грн.; в іншій частині рішення залишено без змін.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду –залишити в силі. Викладені у касаційній скарзі вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувану постанову прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить скаргу залишити без задоволення, а постанову –без змін.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 03.09.2008р між приватним підприємством " Хімагромаркетинг 2000" та приватним підприємством " Таврія " було укладено договір №Х2-04-0208 поставки засобів захисту рослин, а саме: Диквант в кількості 900 літрів на суму 37620грн.

Додатковою угодою № Х2-04-0208ДС1 від 29.09.2008р. до договору, сторони доповнили договір поставки додатковими засобами захисту рослин, а саме: Зеніт у кількості 20 літрів на суму 5298 грн.; додатковою угодою № Х2-04-0208ДС2 від 02.10.2008р. до договору, сторони доповнили договір поставки додатковими засобами захисту рослин, а саме: Практик у кількості 150 літрів на суму 7350грн.; додатковою угодою № Х2-04-0208ДС3 від 06.10.2008р. до договору, сторони доповнили договір поставки додатковими засобами захисту рослин, а саме: Бетамаг у кількості 100 літрів, Магніт до бетамагу в кількості 300 літрів на суму 18600грн.

На виконання умов договору та додаткових угод, позивачем було поставлено на адресу відповідача товар за видатковими накладними №Х2-04-0249 від 04.09.2008р., №Х2-04-0277 від 29.09.2008р., №Х2-04-0291 від 03.10.2008р., №Х2-04-0299 від 09.10.2008р. на загальну суму 68868грн.

Оплата товару відповідно до умов договору та додаткових угод повинна була здійснюватися в наступні строки: на суму 37620грн. повинна бути здійснена не пізніше 15.09.2008р (п.2.1 договору); на суму 5298грн. не пізніше 10.10.2008р. (п.2.1 угоди № Х2-04-0208ДС1); на суму 7350грн. не пізніше 15.10.2008р. (п.2.1 угоди Х2-04-0208ДС2); на суму 18600грн. не пізніше 15.10.2008р. (п.2.1 угоди Х2-04-0208ДС2).

Однак, відповідач зобов'язання по оплаті виконав неналежним чином, здійснивши розрахунки за отриманий товар в сумі 68868грн., після звернення позивача з позовом до суду, про що свідчить платіжне доручення №223 від 08.04.2009р.

При цьому провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 68868грн. правомірно припинено у зв’язку з погашенням боргу.

Відповідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

В силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Врахувавши зазначені норми, місцевий господарський суд, встановивши прострочку відповідачем виконання своїх зобов’язань щодо сплати позивачу основного боргу та врахувавши, що пунктом 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, зазначеної в ч.2 статті 625 ЦК України, а саме передбачивши 15%, дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Приватного підприємства "Таврія" на користь Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000" 5196,96грн. інфляційних та 4068,20 річних від простроченої суми.

Також предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності за порушення взятих на себе зобов’язань з оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення пені та штрафу правильним з огляду на наступне.

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені, розмір якої рівний подвійній обліковій ставці НБУ за кожен день прострочення.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення пені.

Вищий господарський суд України вважає, що Дніпропетровський апеляційний господарський суд у вирішенні питання про стягнення з відповідача суми штрафу не застосував норми матеріального права, які підлягали б застосуванню, а тому дійшов неправильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У частині четвертій статті 231 ГК України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, місцевим господарським судом встановлено, що п.5.4 договору передбачено сплату штрафу у випадку прострочення платежу більш ніж на 30 календарних днів.

Отже, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми штрафу, господарський суд апеляційної інстанції не врахував наведених законодавчих приписів, а тому дійшов неправильного висновку щодо неможливості стягнути з відповідача суму штрафу. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а рішення господарського суду першої інстанції –залишенню в силі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.6 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 року у справі №11/78-09 скасувати, залишивши без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009 року у даній справі.

Стягнути з Приватного підприємства "Таврія" на користь Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000" державне мито в сумі 128,95грн. за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.