Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

представники сторін в судове засідання не з'явилися.

У квітні 2009 р. ДПІ у м. Краматорську Донецької області (далі - кредитор) звернулася до господарського суду Донецької області з заявою про порушення справи про банкрутство фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі - боржник) в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27.04.2009 р. (суддя Тарапата С.С.) в прийнятті заяви відмовлено на підставі п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2009 р. (судді: М'ясищев А.М. –головуючий, Алєєва І.В., Москальова І.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а вказану ухвалу –без змін.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 52 Закону про банкрутство.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 52 Закону про банкрутство заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Окрім визначених у вказаній статті особливостей, обов'язковою умовою порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є визначена ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство наявність безспірних вимог до боржника.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, кредитором у якості грошових зобов'язань боржника визначений податковий борг у сумі 5 646 грн. який складається із сум штрафних санкцій та пені.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про систему оподаткування" ( далі - Закон) визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються Законами України про оподаткування.

Відповідно до ст. 1 Закону будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Згідно зі статтею 13 Закону в Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), вичерпний перелік яких міститься у статтях 14 і 15 цього Закону.

Таким чином, Закон не відносить суми неустойки (штрафу, пені) і фінансових санкцій, що стягуються до бюджетів за порушення податкового законодавства, до категорії податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з положеннями Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) пеня, штраф, інші фінансові санкції є публічно-правовими санкціями, які застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство до складу грошового зобов'язання, що складає кредиторські вимоги до боржника (у тому числі безспірні), не зараховуються недоїмка (пеня та штраф) .

Отже, оскільки визначені кредитором грошові вимоги до боржника складаються лише з сум штрафних санкцій та пені за порушення податкового законодавства, судами попередніх інстанцій зроблений правомірний висновок, що такі вимоги не зараховуються до складу грошових зобов'язань, що покладаються в основу кредиторських вимог відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство.

У зв'язку з чим у даному випадку відсутні підстави для порушення справи про банкрутство боржника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин справи оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 1, 6, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу ДПІ у м. Краматорську Донецької області залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Донецької області від 27.04.2009 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2009 р. у справі №04-05/27-25-8б залишити без змін.