Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників: державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Корнелюк М.П.,

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13 березня 2009 року за правилами ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Коламбус трейд лімітед" (далі –ТОВ "Коламбус трейд лімітед") порушено провадження у справі № 15/167-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "СІС Логістик" (далі –ТОВ "СІС Логістик").

Постановою господарського суду міста Києва від 24 березня 2009 року (суддя Хоменко М.Г.) ТОВ "СІС Логістик" визнано банкрутом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19 травня 2009 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ТОВ "СІС Логістик" ліквідовано припинено провадження у справі про банкрутство.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати і провадження у справі припинити.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови норм матеріального права, а саме ст. 52 Закону.

Уточнивши вимоги касаційної скарги ДПІ, з тих же підстав, просила також скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 19 травня 2009 року, справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У відзиві на касаційну скаргу ДПІ кредитор ТОВ "Коламбус трейд лімітед" послалося на законність прийнятої судом першої інстанції постанови і відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Безпідставне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникає податкових зобов'язань.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою як уповноважений державою орган щодо справляння податків та ведення обліку платників податків і зборів. З доводами про можливість порушення прав податкового органу в процедурах банкрутства, як такого, що веде облік платників податків, погодився Верховний Суд України у постанові від 6 червня 2006 року у справі № Б48/12-05.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанови про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ), як судового акту за наслідком прийняття якого змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 52 Закону була наявність у боржника заборгованості перед ініціюючим кредитором у розмірі 234 000 грн., що підтверджується визнаною претензією, однак, у зв'язку з тим, що боржник відсутній за своїм місцезнаходженням, кредитор не має можливості отримати борг (а.с. 35).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 52 Закону у разі, якщо громадянин-підприємець –боржник або керівні органи боржника –юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України та до положень п. 5 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

В обгрунтування відсутності боржника за його місцезнаходженням ініціюючий кредитор додав до заяви про порушення провадження акти складені у присутності представників орендодавця та ТОВ "Коламбус трейд лімітед" та надав суду 15 травня 2009 року поштовий конверт з відміткою органу зв'язку про відсутність боржника за його місцем знаходження (а.с. 29, 30, 88, 89).

Мотивуючи постанову господарський суд першої інстанції визнав належними додані до заяви докази в підтвердження відсутності боржника за його місцем знаходження. При цьому місцевий господарський суд послався на ч. 8 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців".

Однак, матеріали справи не містять витягу з довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (далі –Єдиний державний реєстр) з відомостями про відсутність боржника за його місцем знаходження, як того вимагають приписи вказаної норми Закону. Крім того, з прийнятої судом постанови вбачається, що установчі документи боржника з метою з'ясування юридичної адреси, судом не досліджувались.

Згідно із ч. 8 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" у разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця, з дати направлення їй відповідного повідомлення, реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до вимог ст. 38 ГПК України вказані відомості судом першої інстанції були витребувані ухвалою від 13 березня 2009 року, однак заявником вони не надані. Таким чином, матеріали справи не містять підтвердження наявності в реєстрі запису про відсутність юридичної особи за її місцем знаходження.

Суд першої інстанції, визнаючи боржника банкрутом, застосував положення ст. 52 Закону виходячи з того, що боржник має заборгованість перед кредитором, однак у порушення норм процесуального права не дослідив всіх обставин справи та доказів в підтвердження відсутності боржника та його керівних органів за їх місцем знаходження.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскільки справа про банкрутство ТОВ "СІС Логістик" порушена за відсутності належних доказів у підтвердження підстав передбачених ст. 52 Закону, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою, у зв'язку з чим оскаржувані постанова господарського суду міста Києва від 24 березня 2009 року та ухвала від 19 травня 2009 року підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до господарського суду першої інстанції.

При розгляді справи № 15/167-б суду першої інстанції слід врахувати наведене, більш повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку доказам, зібраним у підтвердження підстав для порушення провадження у справі за приписами ст. 52 Закону, і в залежності від встановленого прийняти законне рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11113 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову господарського суду міста Києва від 24 березня 2009 року у справі № 15/167-б та ухвалу господарського суду міста Києва від 19 травня 2009 року у справі № 15/167-б скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.