Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Фесюнова В.І.,

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20 березня 2009 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Тшекай" (далі –ТОВ "Тшекай") порушено провадження у справі № 44/189-б про банкрутство відсутнього боржника товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт" (далі –ТОВ "Профіт") на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон) .

Постановою від 3 квітня 2009 року (суддя Чеберяк П.П.) ТОВ "Профіт" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ТОВ "Тшекай".

Ухвалою від 4 червня 2009 року затверджено звіт ліквідатора, боржника ліквідовано, провадження у справі № 44/189-б припинено.

В касаційних скаргах Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва (далі –ДПІ) просить скасувати вказані вище постанову та ухвалу обґрунтовуючи їх доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційних скарг виходячи з наступного.

ДПІ, звертаючись до Вищого господарського суду України у порядку ст. 107 ГПК України, зазначила, що для порушення справи про банкрутство за правилами ст. 52 Закону необхідна наявність декількох ознак, як то, відсутність боржника за місцезнаходженням та неподання боржником протягом року до органу державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій. В підтвердження вказаного зазначає про те, що ТОВ "Профіт" за 11 місяців 2008 року відзвітувало до ДПІ з показниками фінаносово-господарської діяльності у розмірі понад 36 000 000 грн.

Також, в обґрунтування вимог ДПІ вказано, що про порушення у справі суд має повідомити орган державної податкової служби, однак суд першої інстанції при винесенні оскаржуваних судових рішень на це уваги не звернув, чим порушив права та законні інтереси заявника.

З матеріалів справи вбачається, що Державна податкова адміністрація у м. Києві була обізнана про порушення справи про банкрутство ТОВ "Профіт", оскільки було ухвалено про направлення на її адресу копії ухвали від 20 березня 2009 року. Крім того, про визнання ТОВ "Профіт" банкрутом в газеті "Голос України" від 14 квітня 2009 року № 67 опубліковано оголошення (а.с. 1, 60). Однак, даних про проведення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва перевірки боржника, та про заявлення коредиторських вимог матеріали касаційної скарги не містять.

Також у матеріалах справи відсутні докази чинення ліквідатором перешкод у проведенні податковими органами перевірки боржника. ДПІ не позбавлена можливості проводити позапланові перевірки своєчасності, достовірності і повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що права та законні інтереси заявника касаційної скарги при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та ухвали про ліквідацію ТОВ "Профіт" порушені не були.

Підставою для порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 52 Закону була наявність у боржника заборгованості перед ініціюючим кредитором у розмірі 155 543 грн., однак, у зв'язку з тим, що боржник відсутній за своїм місцезнаходженням, кредитор не має можливості отримати борг.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 52 Закону у разі, якщо громадянин-підприємець –боржник або керівні органи боржника –юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України та до положень п. 5 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб –підприємців (далі –Єдиний державний реєстр), що міститься в матеріалах справи, вбачається, що боржник зареєстрований за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 14, відомості про боржника не підтверджено –відсутній за місцезнаходженням (а.с. 19).

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Факт внесення до реєстру відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням є доказом відсутності боржника.

Таким чином, матеріали справи містять підтвердження наявності в реєстрі запису про відсутність юридичної особи за її місцем знаходження та дані про заборгованість перед ініціюючим кредитором.

Суд першої інстанції, визнаючи боржника банкрутом, застосував положення ст. 52 Закону виходячи з того, що боржник має заборгованість перед кредитором у розмірі 155 340 грн., за юридичною адресою не знаходиться та майнових активів у нього не виявлено, у зв'язку з чим боржник неспроможний виконати перед кредитором свої зобов'язання.

За правилами ст. 52 Закону підстави для подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у випадку наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і у випадку їх сукупності. Тому доводи касаційних скарг ДПІ про необхідність сукупності ознак неплатоспроможності, передбачених ст. 52 Закону, ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником касаційної скарги положень вказаної норми.

Крім того, касаційні скарги не містять доводів, які б спростовували висновок суду першої інстанції про наявність ознак неспроможності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури, а за таких обставин у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування постанови про визнання боржника банкрутом від 3 квітня 2009 року та ухвали суду першої інстанції від 4 червня 2009 року у справі № 44/189-б.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України, –

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову господарського суду міста Києва від 3 квітня 2009 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 4 червня 2009 року у справі № 44/189-б залишити без змін.