Вищий господарський суд України в складі колегії

за участю представників:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2009 (суддя: Фанда О.М.) в позові про стягнення шкоди, завданої незаконною вирубкою лісу відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не підтверджено факт проведення перевірки огляду місць заготівлі деревини, належне фіксування її результатів, не надано акт огляду місць заготівлі деревини, необхідні його додатки, протокол про порушення правил відпуску деревини на пні в лісах України, а відтак, завдання відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу не доведено. Позивачем не доведено також наявність суб'єктивного матеріального права або інтересу на захист якого подано позов.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2009 (судді: О.Дубник, Т.Процик, О.Скрипчук) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2009 залишено без змін.

Прокурор в касаційному поданні просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Прокурор зазначає про те, що порушення природоохоронного законодавства, внаслідок яких заподіяно шкоду, вчинені на території Гузіївської сільської ради, яка є розпорядником коштів фонду охорони навколишнього природного середовища, тому висновок про наявність права на звернення до суду з позовом лише в органів екології не відповідає ст.ст. 17, 19, 21, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Факт незаконної порубки лісу виявлено самим відповідачем, про що свідчать наказ, яким встановлено посадових осіб лісової охорони відповідача, внаслідок бездіяльності яких допущена незаконна вирубка. Разом з тим відповідач невірно провів розрахунок завданої шкоди, що виявлено державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області, про що складено акт та проведено новий розрахунок.

Відповідно до ст.ст. 440, 442 Цивільного кодексу України відповідач вважається винним, якщо не доведе свою невинуватість у заподіянні шкоди.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання, заслухавши прокурора та представника відповідача, вважає, що подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою лісу.

Статтею 22 Цивільного кодексу України відповідно до якої особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу, завдання збитків, причинний зв'язок між порушенням права та збитками, а також вина особи, яка завдана збитків.

З огляду на викладене вище, касаційна інстанція зазначає, що суб'єктом цивільно-правової відповідальності може бути відповідач у разі встановлення належними та допустимими доказами усіх необхідних елементів –складових такої відповідальності: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між допущеним порушенням та шкодою, вини.

Таким чином, позивач повинен довести наявну протиправну поведінку заподіювача шкоди, шкоду, причинний зв'язок між ними.

Як встановлено судами попередніх інстанцій матеріалами справи не підтверджено факт проведення перевірки лісогосподарським підприємством огляду місць заготівлі деревини, належне фіксування її результатів відповідно до встановленого порядку, інших доказів як то акту огляду місць заготівлі деревини з відповідними додатками, протоколу про порушення правил відпуску деревини.

Також встановлено, що на території Гузіївської сільської ради не має земель лісового фонду відповідача, тому підстави вважати права позивача порушеними відсутні.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин доводи прокурора про неврахування судами обставин, встановлених наказами відповідача є намаганням опосередкованими засобами доказування встановити інші обставини, ніж ті, що встановлені судом, довести неправильне застосування норм матеріального права на підставі іншої оцінки доказів у справі, що суперечить визначеним ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України межам перегляду справи касаційною інстанцією.

З огляду на межі перегляду справи касаційна інстанція вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій, що доведенню підлягає здійснення передбачених порушень безпосередньо самим відповідачем, що матеріалами справи не доведено, тому підстави притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди відсутні.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2009 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2009 у справі № П-9/16 господарського суду Івано-Франківської області залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.