Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в засіданні взяли участь представники:

У вересні 2007 року ВАТ "Банк народний капітал" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Іршики-Агроінвест", ТОВ "Енвілан", ТОВ "Сингента" про визнання позивача законним держателем простого векселя №3000564329 від 24.03.2004 року на суму 175 326, 90 грн., визнання відповідачів солідарно зобов’язаними особами за простим векселем №3000564329 від 24.03.2004 року, стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 175 326, 90 грн. номінальної вартості векселя, 20 310, 37 грн. відсотків.

У квітні 2010 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати за позивачем право регресу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іршики-Агроінвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Енвілан", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сингента" за простим векселем № 3000564329 від 24.03.2004 року та стягнути солідарно з відповідачів 175326,90 грн. основного боргу та 20310,37 грн. відсотків.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2010 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іршики-Агроінвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Енвілан", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сингента" 175326,90 грн. номінальної вартості за простим векселем № 3000564329 від 24.03.2004 року; 20310,37 грн. відсотків, 1956,37 грн. державного мита та 118,00 грн.. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 року рішення місцевого господарського суду від 12.07.2010 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "Сингента" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2010 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2006 року у справі № 22/50 позов ТОВ "Агро Аптека" в частині стягнення з ВАТ "Фермерський земельний акціонерний банк" 314 862,90 грн. заборгованості, 36 024,13 грн. відсотків, 3 513,31 грн. витрат по сплаті держмита та 104,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу задоволено та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ВАТ "Фермерський земельний акціонерний банк" про визнання недійсними простих векселів: №3000564329 від 24.03.2004 на суму 175 326,90 грн. та № 3000564328 від 08.04.2004 на суму 139 536,00 грн.

Судом при прийнятті рішення від 17.05.2006 року встановлено, що 24.03.2004 року ТОВ "Іршики-Агроінвест" емітувало на користь ТОВ "Енвілан" простий вексель № 3000564329, номінальною вартістю 175326,90 грн., з терміном платежу 15.10.2004. Цей вексель був авальований ВАТ "Фермерський земельний акціонерний банк".

Простий вексель № 3000564329 був індосований: ТОВ "Енвілан", ТОВ "Агро Аптека" та ТОВ "Сингента".

Судом також встановлено, що 18.10.2004 року АППБ "Аваль", як векселедержатель простого векселя, пред'явив до ТОВ "Іршики-Агроінвест" вимогу про оплату 18.10.2004 простого векселя № 3000564329, який останнім оплачений не був, у зв'язку з чим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу складений акт протесту векселя про несплату від 19.10.2004 року.

09.11.2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу був вчинений виконавчий напис, згідно з яким запропоновано стягнути з аваліста простого векселя № 3000564329 - ВАТ "Фермерський земельний акціонерний банк", на користь АППБ "Аваль" несплачену за векселем суму у розмірі 175326,90 грн.

Судом встановлено, що ТОВ "Агро Аптека" оплатило зазначений вище простий вексель та прийняло по акту прийому-передачі погашеного векселя від 20.10.2005 року від ТОВ "Сингента" оплачений простий авальований вексель № 3000564329.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку, що у ТОВ "Агро Аптека"виникло право регресу до зобов'язаних осіб за векселем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ВАТ "Фермерський земельний акціонерний банк", правонаступником якого є ВАТ "Банк народний капітал", на виконання рішення господарського суду від 17.05.2006 року перерахувало по платіжним дорученням №1101 від 14.09.2007, №1102 від 14.09.2007, №1103 від 14.09.20070, №1104 від 14.09.2007 із призначенням платежу: "оплата відсотків по векселям №3000564328 від 08.04.04р. та №3000564329 від 24.03.04р. зг. рішення господарського суду м.Києва від 17.05.2006р. №22/50", "оплата по векселям №3000564328 від 08.04.04р. та №3000564329 від 24.03.04р. зг. рішення господарського суду м. Києва від 17.05.2006 р. №22/50" на користь ТОВ "Агро Аптека" 354 504,50 грн.

За векселем № 3000564329 позивачем було сплачено на користь ТОВ "Агро Аптека" 175 326, 90 грн. номінальної вартості векселя та 20 310, 37 грн. відсотків.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" законодавство України про обіг векселів складається, зокрема, із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (995_009) , з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону (далі УВЗ) до простого векселя застосовуються, оскільки вони не є несумісними з природою цього документа, положення, що відносяться до переказного векселя, зокрема, які стосуються строку платежу (статті 33 - 37), давності (статті 70 та 71).

Згідно з приписами ст. 39 Уніфікованого закону, трасат, здійснюючи платіж за переказним векселем, може вимагати, аби він був вручений йому держателем разом із розпискою про отримання платежу.

Таким чином, фактичне володіння векселем примусово може бути припинено, якщо держатель векселя пред'явив вексель до оплати та отримав за ним платіж у повному обсязі. Платник, який здійснює платіж, має право вимагати вручення йому самого векселя.

Статтею 49 Уніфікованого закону передбачено, що особа, яка сплатила суму, пред'явлену їй векселедержателем, має право стягнути її з інших зобов'язаних перед нею осіб (зазначених раніше неї у безперервному ряді індосаментів, їх авалістів, а також векселедавця та акцептанта за переказним векселем). При цьому, Уніфікований закон (995_009) не покладає на особу, яка оплатила вексель, обов'язку доводити правомірність сплати зазначеної суми. Вона зобов'язана лише надати докази самого факту сплати.

Отже, враховуючи приписи зазначених вище статей, а також те, що позивач сплатив ТОВ "Агро Аптека" вартість векселя та відсотки по ньому, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про виникнення у позивача права регресу до зобов'язаних осіб за векселем.

На підставі ст. 32 Уніфікованого закону, аваліст відповідає так само, як і та особа, зобов'язання якої він забезпечив. Його зобов'язання є дійсним, навіть у тому разі, якщо те зобов'язання, яке він забезпечував, виявиться недійсним з будь-якої іншої причини, ніж дефект форми. Здійснюючи платіж за переказним векселем, аваліст набуває прав, що випливають з переказного векселя, проти особи, зобов'язання якої він забезпечив, і проти тих осіб, які зобов'язані перед останньою за переказним векселем.

Статтею 47 Уніфікованого закону передбачено, що здійснювати регрес мають право векселеутримувач і будь-який підписант (якщо він сплатив за векселем) –до попередніх векселеутримувачів, векселедавця та їх авалістів незалежно від черговості, з якою вони зобов’язалися за векселем.

Підстави для звернення векселеутримувача з регресним позовом до солідарно зобов’язаних за векселем осіб встановлено ст. 43 УВЗ та п. 4 ст. 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні", з врахуванням строків позовної давності, зазначених в ст.ст.70,71 Уніфікованого закону.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що підставою регресного позову до зобов'язаних осіб за векселем є не лише володіння векселем, а й сплата визначеної суми за ним, то колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів, як солідарно зобов"язаних осіб по векселю 175 326, 90 грн. номінальної вартості векселя та 20 310, 37 грн. відсотків.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обгрунтованими, прийнятими при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами і не спростовують висновків суду, покладених в основу судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2010 року у справі №18/479-34/155 залишити без змін.