Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

представники сторін в судове засідання не з'явились

в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Арт-Трейд"(далі –боржника), яку було порушено ухвалою суду від 22.05.2009 року за заявою фізичної особи підприємця ОСОБА_1., з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі –Закону).

Постановою господарського суду міста Києва від 04.06.2009 року боржника визнано банкрутом за процедурою, передбаченою статтею 52 Закону, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, визнано розмір вимог кредитора фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. на суму 3000 грн., ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов’язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів боржника, зобов’язано за результатами проведеної роботи у строк до 04.06.2010 року подати до господарського суду звіт про свою діяльність та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, державна податкова адміністрація у місті Києві звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та припинити провадження у справі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 1, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків .

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, процедура банкрутства передбачена статтею 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) . З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за процедурою передбаченою статтею 52 Закону унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не можуть виникати податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом (2343-12) , Господарським процесуальним кодексом (1798-12) та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов’язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, для порушення провадження у справі про банкрутство ініціюючий кредитор повинен довести суду безспірність своїх вимог не тільки за загальними процедурами банкрутства, але й тоді, коли провадження у справі здійснюється з врахуванням особливостей, передбачених положеннями статті 52 Закону, оскільки положення зазначеної норми виключають обов'язок доведення базового розміру (не менше 300мінімальних розмірів заробітних плат) та строку настання зобов'язань (не менше трьох місяців невиконання), але не виключають "безспірності" таких зобов'язань в розумінні статті Закону (2343-12) .

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців"передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін . Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон (755-15) також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою фізичної особи підприємця ОСОБА_1.. Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору про надання інформаційно-консультаційних послуг та відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 03.03.2008 року має заборгованість у розмірі 3000 гривень (том 1 а.с. 13). Безспірність своїх вимог ініціюючий кредитор обґрунтовував визнанням боржником суми боргу відповідно до претензії № 1 від 26.03.2008 року, згідно відповіді від 24.04.2008 року (том 1 а.с.14-15), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до акту ініціюючого кредитора від 02.02.2009 року боржник відсутній за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 16).

Постановою суду від 04.06.2009 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (том 1 а.с. 27-29).

Матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки витягам з ЄДРПОУ від 17.04.2009 року № 3379892 (том 1 а.с. 17) та від 01.06.2009р.№ 3579962 (том 1 а.с. 25) про реєстрацію боржника, за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1.

постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою є судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 (v0011700-76) із змінами на даний час).

Оскаржувана постанова суду не містить жодних висновків про встановлені обставини щодо місцезнаходження боржника та їх правові наслідки .

У зв’язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження відповідно до запису в ЄДРПОУ, провадження у справі про його банкрутство за процедурою передбаченою статтею 52 Закону було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 04.06.2009 року є незаконним. З огляду на зазначене, провадження у справі про банкрутство боржника належить припинити, як таке, що порушено необґрунтовано, відповідно до частини 1 статті 80 Закону України, положення якої можуть застосовуватися субсидіарно, оскільки законодавством про банкрутство не врегульовано порядок припинення необґрунтовано порушених справ про банкрутство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 04.06.2009 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню.

На підставі викладеного, керуючись частиною 1 статті 80 ГПК України, статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

1.Касаційну скаргу державної податкової адміністрації у місті Києві задовольнити.

2.Постанову господарського суду міста Києва від 04.06.2009 року у справі № 44/296-б скасувати, провадження у справі припинити.

3.Державному реєстратору внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 04.06.2009 року та припинення провадження у справі №44/296-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Арт-Трейд"(код ЄДРПОУ 35557662).