Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до Державного підприємства "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" про стягнення 31278,11грн. заборгованості за отримані послуги з водопостачання.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.03.2009 позов задоволено.

За апеляційною скаргою Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно –Західна залізниця" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову у позові.

Державне територіально - галузеве об'єднання "Південно –Західна залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 року, а рішення господарського суду Хмельницької області від 18.03.2009 року залишити без змін.

На думку заявника суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не врахував письмові докази позивача, а саме калькуляції, які є в матеріалах справи і є суттєвими доказами для даного спору.

Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції порушив приписи статті 6, 629, 632, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України.

Заслухавши суддю –доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи 18.07.2006 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (підприємство) та Державним підприємством "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" (споживач) укладено договір № 224-ю про надання послуг з холодного водопостачання (т.1, 5-6).

Відповідно до пункту 1.1 договору підприємство зобов'язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з постачання холодної води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Згідно пункту 4.1 договору тарифи на послуги з централізованого постачання води становлять 4,79 грн. за 1 куб. м.

Пунктом 4.4 договору сторони передбачили, що у випадку зміни ціни на воду підприємство повинно повідомити про це споживача письмово.

Судами встановлено, що позивач листом № 774 від 27.03.2007 року повідомив відповідача про те, що з квітня місяця 2007 року тариф на послуги водопостачання для відповідача буде розраховуватись щомісячно з фактичних витрат за попередній місяць та реалізації води за поточний місяць. У даному листі не зазначено калькуляцію тарифу за куб. м.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що на виконання умов договору пункт 4.4 позивач письмово повідомив відповідача про зміну цін на воду, а відповідач в порушення умов укладеного договору взяті на себе зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, внаслідок чого у нього існує борг у сумі 31278,11 грн.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із того, що відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Одностороння зміна умов договору не допускається.

Стаття 525 Цивільного кодексу України також передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміни до пункту 4.1 договору з квітня 2007 року сторонами не вносились, тому позивачем неправомірно нараховано різницю по необумовлених в договорі тарифах на суму 31278,11 грн. за вказаний період.

Посилання позивача на пункт 4.4 договору та лист №774 від 27.03.2007 року апеляційним судом не прийнято до уваги, оскільки у пункті 4.1 договору сторони обумовили тариф у сумі 4,79грн. за 1 куб. м., а не порядок його визначення, як це зазначено у листі №774.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що позивачем в листі № 774 від 27.03.2007 року, на який він посилається як на правомірність внесення цінових змін до договору, було зазначено лише про порядок розрахунку тарифу відповідно до наказу Укрзалізниці, як на адміністративний акт, який не був обов'язковим для сторін даного господарського договору, оскільки в самому договорі відсутнє посилання на наказ Укрзалізниці, який на дату укладання договору діяв, без зазначення конкретного розміру ціни тарифу, як того вимагали умови договору.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Щодо регульованих тарифів, тобто тих, які не залежать від волі сторін договору, то такі тарифи (ціни, ставки, тощо) застосовуються у випадках встановлених законом та регулюються уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений лист не є доказом зміни ціни (тарифу), оскільки не містить тієї суми, яка підлягає сплаті з квітня 2007 року.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 року у справі № 21/111 господарського суду Хмельницької області залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно –Західна залізниця" залишити без задоволення.