Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

За участю представників учасників судового провадження:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.12.2008 порушено провадження у справі за № 15/83-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Груп " за особливостями, передбаченими ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду міста Києва від 29.12.2008 року визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс Груп ", припинено процедуру розпорядження майном боржника, відкрито ліквідаційну процедуру у справі №15/83-б та призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоніс Реклама".

Ліквідатором подано до суду звіт та ліквідаційний баланс підприємства - банкрута в порядку ст. 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Господарський суд міста Києва в судовому засіданні розглянув поданий ліквідатором звіт та ліквідаційний баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Груп ", який ухвалою від 14.04.2009 року затвердив звіт та ліквідаційний баланс підприємства банкрута станом на 13.02.2009 року та припинив провадження по справі керуючись ст. 32, п. 6 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Державна податкова адміністрація звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу та про припинення провадження у справі, аргументуючи порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 7, 14, 23, 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.08.2009 року прийнято касаційну скаргу Державної податкової адміністрації ухвалу господарського суду міста Києва від 14.04.2009 року до провадження та призначено скаргу до розгляду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Відповідно до ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, у контекст вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

В порядку ст. 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатором було подано звіт по ліквідації підприємства банкрута та ліквідаційний баланс.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2009 року затверджено вищезазначений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Люкс груп" та припинено провадження у справі №15/83-б.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їх процесуальних прав підчас розгляду їх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, доведення неможливості задоволення визначених ліквідатором вимог кредиторів з наслідками його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 (v0011700-76) ).

Звіт ліквідатора та поданий ним ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій по виявленню кредиторів та активів боржника, за результатом розгляду яких суд приймає рішення про можливість відновлення платоспроможності боржника або встановлює неможливість задоволення вимог конкретних кредиторів та приймає рішення про його ліквідацію та припинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вбачається, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу.

Як вбачається з вимог ст. 25 Закону ліквідатор зобов'язаний вчинити всі можливі дії щодо з'ясування активу та пасиву боржника шляхом запитів до відповідних органів, у тому числі державної виконавчої служби, банківських установ, бюро технічної інвентаризації, реєстраційних відділень МВС України тощо.

Частиною 5 ст. 52 вказаного вище Закону передбачено особливий порядок виявлення кредиторів відсутнього боржника, відповідно до якого кредиторів боржника виявляє ліквідатор, який письмово повідомляє усіх відомих йому кредиторів про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом.

Ліквідатором не належним чином виконано вимоги ч. 5 ст. 52 Закону, оскільки в матеріалах справи відсутні докази письмового повідомлення усіх відомих йому кредиторів про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом.

Відповідно ст. 31 ГПК при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

В звіті ліквідатора зазначено, що печатки ліквідатору не передавались, робота по аналізу документації та стягненню дебіторської заборгованості не проводилась.

Проте в матеріалах справи відсутня інформація щодо звернення ліквідатора до керівних органів банкрута за адресою вказаною в установчих документах та з приводу передання бухгалтерської та іншої документації банкрута, печатки та штампи відповідно до вимог ст. 25 Закону.

Відповідно ст. 32 Закону після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Отже, законодавцем передбачено обов’язковий перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Судом першої інстанції неналежно досліджено здійснення ліквідатором передбачених чинним законодавством заходів з ліквідації боржника та виконання ним своїх обов’язків під час ліквідаційної процедури, у зв'язку з чим суд дійшов передчасного висновку про відповідність звіту ліквідатора вимогам Закону (2343-12) .

Ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, відповідей на запити до відповідних органів, у тому числі державної виконавчої служби, даних інвентаризації майна боржника та не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

Тобто, при винесенні оскаржуваної ухвали господарський суд не з’ясував дійсних обставин справи, прав і обов’язків учасників спірних правовідносин, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушення судами вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 111 -7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В контексті викладеного, Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне ухвалу господарського суду міста Києва від 14.04.2009 року у справі №15/83-б скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.04.2009 року у справі №15/83-б задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.04.2009 року у справі №15/83-б скасувати.

3. Справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.