Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін: не з'явились;

У квітні 2009 року позивач –Приватний підприємець ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до відповідача –СТОВ "Черкаси" (з урахування пояснення до позовної заяви (а.с. 42-44) про визнання недійсною відмови у погодженні меж земельної ділянки, надати дозвіл на надання в користування приватному підприємцеві ОСОБА_1. земельної ділянки по вул. Пацаєва, 85 в м. Черкаси, площею 1940 м2, без згоди суміжного землекористувача СТОВ "Черкаси" в особі арбітражного керуючого –ліквідатора Новосельцева В.В., стягнення з відповідача понесених судових витрат.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 05.05.2009 (суддя Скиба Г.М.) позов задоволено повністю.

Визнано відмову СТОВ "Черкаси" у погодженні акту встановлення та погодження приватному підприємцю ОСОБА_1 меж земельної ділянки в натурі загальною площею 1940 кв.м. в м. Черкаси, вул. Пацаєва, 85. –незаконною.

Визнано акт визнання та погодження меж земельної ділянки позивача –приватного підприємця ОСОБА_1. чинним без підпису уповноваженої особи – арбітражного керуючого –ліквідатора Новосельцева В.П.

Стягнуто з відповідача на користь позивача державне мито та витрати на інформаційне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.06.2009 (колегія суддів у складі: Чорногуз М.Г. –головуючий, Разіна Т.І., Фаловська І.М.) рішення господарського суду Черкаської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що законодавство України надає право позивачу отримати необхідні йому дозволи та погодження на землекористування, а тому відмова відповідача від погодження акта встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі є незаконною.

Крім того, в рішенні першої інстанції вказано, що суд не дає дозволу на надання в користування земельної ділянки, а тому, керуючись ст. 16 ЦК України, від захистив порушене право позивача в іншій спосіб –визнав акт визначення та погодження меж земельної ділянки чинним без підпису уповноваженої особи –арбітражного керуючого ліквідатора Новосельцева В.П.

В касаційній скарзі ліквідатор СТОВ арбітражний керуючий Новосельцев В.П. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення. В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 77, 101 ГПК України, ст. 106 Земельного кодексу України.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Романій Н.В., приватний підприємець ОСОБА_1. придбала у приватних осіб склад літ "Ц-1" площею 337,6 кв.м. та склад літ. "Ф-1" площею 339,7 кв.м., що розташовані у м. Черкаси по вул. Пацієва, 85.

Відповідно до приписів ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Ч. 2 цієї статті визначено, що при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Ст. 125 визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Зі змісту частини 3 цієї статті вбачається, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Як було встановлено судами, відповідно до рішення Черкаської міської ради від 27.09.2006 № 2-104 приватному підприємцю ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 1940 кв.м. по вул. Пацієва, 85 у м. Черкаси під виробництво металевих виробів.

З метою узгодження меж земельної ділянки, що відводиться, був складний акт встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо підписання якого позивач звернувся до ліквідатора СТОВ "Черкаси" –арбітражного керуючого Новосельцева В.П., який відмовився від підписання зазначеного акту.

Відповідно до п. 6 ст. 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Ст. 56 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що до складу технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включається матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки.

Погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст. 198 Земельного кодексу України при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів, місцевий господарський суд, визнаючи незаконною відмову СТОВ "Черкаси" у погодження акту встановлення та погодження меж земельної ділянки, виходив з того, що відповідач є власником сусідньої земельної ділянки, а його необґрунтована відмова підписувати вищезазначений акт унеможливлює укладення позивачем договору оренди земельної ділянки по вул. Пацаєва, а тому він правомірно звинувся до суду із зазначеним позовом.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, залишивши рішення без змін.

Колегія суддів вважає, що дані висновки місцевого та апеляційного судів не ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Визнаючи незаконною відмову ліквідатора СТОВ "Черкаси" погоджувати Акт встановлення та погодження Приватному підприємцю ОСОБА_1 меж земельної ділянки в натурі загальною площею 1940 кв.м. в м. Черкаси по вул. Пацієва, 85, суди попередніх інстанцій виходили з того, що СТОВ "Черкаси" є власником сусідньої земельної ділянки, посилаючись на Державний акт на право постійного користування землею від 03.11.1998 № 935.

Однак, вказаний акт або будь-які інші докази на підтвердження права власності чи постійного користування СТОВ "Черкаси" на земельну ділянку, ні позивачем, ні третьою особо –Управлінням земельних ресурсів у м. Черкаси суду надані не були.

Відповідно до ст. 33 ГПК України обов’язок доказування розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти та обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Разом з тим, Черкаський міський відділ Черкаської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах" листом від 10.06.2008 № 82 повідомив, що дані щодо реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та договору оренди земельної ділянки на СТОВ "Черкаси" відсутні (а.с. 66).

Крім того, господарський суд Черкаської області порушив норми процесуального права, оскільки вийшов за межі позовних вимог, вирішивши визнати Акт визначення та погодження меж земельної ділянки позивача –Приватного підприємця ОСОБА_1. чинним без підпису уповноваженої особи –арбітражного керуючого –ліквідатора Новосельцева В.П.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, з клопотанням про визнання недійсним Акту визначення та погодження меж земельної ділянки ні позивач, ні третя особа у справі не звертались.

Зважаючи на вищенаведене, судова колегія вважає, що приймаючи судові рішення господарські суди як першої, так і апеляційної інстанції не з’ясували дійсних обставин справи, прав і обов’язків учасників спірних правовідносин, що вливає на правильність застосування норм матеріального права, у зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, постанова та рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права і відповідно до встановленого та вимог закону вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси" –арбітражного керуючого Новосельцева В.П. задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.06.2009 та рішення господарського суду Черкаської області від 05.05.2009 у справі № 13/1147 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.