Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Грица Ю.І.) від 25.12.2008 року у справі № 6/89 позов задоволено частково; визнано за позивачем право на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва групи багатоповерхових житлових будинків (№№ 1, 2, 3, 4 по генплану) з приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні № 4 біля ЗОШ №24 орієнтованою площею 2,1000га за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Хіміків-Тролейбусна; стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову провадження у справі припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Кравчук Н.М., судді –Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) від 02.04.2009 року у справі №6/89 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2008 року скасовано в частині припинення провадження у справі; в цій частині в позові відмовлено; в решті рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі Івано-Франківська міська рада просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 13, 41, 142- 145 Конституції України, п.34 ст. 26, ч.ч.1, 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 12, п.2 ч.2 ст. 124, ч.2 ст. 134, ст. 152 Земельного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідачів про визнання погодженими поданих ТОВ "Перко" матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки для будівництва групи багатоповерхових житлових будинків (№№1, 2, 3, 4 по генплану) з приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні №4 біля ЗОШ №24 орієнтовною площею 2,1000га за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Хіміків-Тролейбусна та про визнання за ТОВ "Перко" права на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва групи багатоповерхових житлових будинків (№№1, 2, 3, 4 по генплану) з приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні №4 біля ЗОШ №24 орієнтовною площею 2,1000га за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Хіміків-Тролейбусна.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що після прийняття Івано-Франківською міською радою рішення №559 від 22.12.2006 року, яким ТОВ "Перко" надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для будівництва групи багатоповерхових житлових будинків (№№1, 2, 3, 4 по генплану) з приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні №4 біля ЗОШ №24, при умові перенесення боксів гаражного кооперативу за власні кошти та при умові укладення угоди з виконавчим комітетом міської ради про участь у соціально-економічному розвитку міста, позивач провів проектно-пошукові роботи, отримав встановлені законом висновки і заключення компетентних органів, уклав необхідні договори на виконання рішення та, 10.08.2007 року, з повним пакетом документів, звернувся через дозвільний центр до Івано-Франківської міської ради із заявою про затвердження матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки. Проте, Івано-Франківським міським управлінням земельних ресурсів листом №03-04-18/357 від 26.09.2008 року відмовлено в подачі на розгляд сесії міської ради матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки в мікрорайоні №4 біля ЗОШ №24, обґрунтовуючи відмову тим, що відповідно до змін, внесених Законом України від 03.06.2008 року (309-17) за №309-17 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" передача вільних земельних ділянок в оренду здійснюється виключно на умовах аукціону. Не погоджуючись з такою відмовою та з огляду на те, що станом на день подання позову до суду, Івано-Франківська міська рада не прийняла жодних рішень стосовно заяви позивача від 10.08.2007 року, позивач звернувся до суду з вищезазначеними вимогами. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на: ст.ст. 19, 58, 124 Конституції України, ч.6 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", п.34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.ст. 12, 116, 118, 122, 123, 124, 151 Земельного кодексу України, ст. 70 Закону України "Про землеустрій".

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права на складення проекту землеустрою суди виходили із того, що оскільки зібрані по справі як докази свідчать, що ТОВ "Перко" зобов’язання покладені на нього відповідно до рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та вимоги ст.ст. 118, 123, 124, 151 Земельного Кодексу України виконав в повному обсязі, відмовою відповідача порушено його право на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва групи багатоповерхових будинків; порушене право підлягає захисту способом, встановленим ст. 152 Земельного кодексу України.

Щодо позовних вимог в частині визнання погодженими поданих позивачем матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки, то відповідно до ст. 151 Земельного кодексу України погодження місць розташування об’єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться відповідними сільськими, селищними, міськими радами тощо, тобто, визнання таких матеріалів погодженими є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, тому в цій частині позовних вимог апеляційний суд відмовив, скасувавши рішення місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верхового Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Колегія суддів вважає, що ухвалені по справі судові акти цим вимогам не відповідають, з огляду на таке.

Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав, передбачених ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України та п."а" ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб’єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб’єктивного права особою.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Оскільки позивач звернувся до відповідачів з позовом про визнання суб’єктивного права на складання проекту землеустрою з підстав незаконної відмови у затвердженні матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки відповідачем-2 та невинесення відповідачем-1 питання про затвердження матеріалів та про надання дозволу на складання проекту землеустрою на сесію, суди мали з’ясувати з яких підстав, встановлених у ст. 11 Цивільного кодексу України, у позивача виникло суб’єктивне цивільне право за захистом якого він звернувся до суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що прийняття Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення №559 від 22.12.2006 року, яким ТОВ "Перко" надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для будівництва групи багатоповерхових житлових будинків, виконання зобов’язань за цим рішенням та подання пакету документів до компетентного органу не є ані діями, ані юридичними фактами, які породжують право на розробку проекта відведення земельної ділянки, оскільки у статті 151 Земельного кодексу України встановлено, що таке право виникає виключно внаслідок прийняття на сесії ради рішення про погодження місця розташування земельної ділянки на яку претендує зацікавлена особа, в даному випадку позивач. Такий законодавчий порядок повністю кореспондує законодавчім нормам, які встановлюють виключну компетенцію рад, як розпорядків землі на кожній із стадій процедури розпорядження.

Щодо виникнення права, за захистом якого звернувся позивач, з рішення суду або безпосередньо з нормативного акта, то колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи відсутні будь-які судові акти, які є правопороджуючими для позивача, а також позивач не посилається на норми земельного або будь-якого іншого законодавства, яке надає йому певні суб’єктивні права до прийняття радою відповідного процедурі рішення.

В позовній заяві позивач посилається на те, що проект відведення земельної ділянки може розроблятись на підставі рішення суду, однак на момент звернення з даними позовом, у листопаді 2008 року, була змінена редакція статті 151 Земельного кодексу України із зазначенням, що спори, пов’язані з вилученням (викупом) та вибором земельних ділянок, вирішуються в судовому порядку. Але і діюча, і змінена редакція, відповідно до якої у разі задоволення позову щодо оскарження відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об’єкта рішення суду є підставою для розробки проекту відведення земельної ділянки, надавали позивачу право на захист від неправомірних дій або бездіяльності лише у адміністративному судочинстві саме в силу відсутності до прийняття позитивного рішення ради у зацікавленої особи відповідного процедурі суб’єктивного права.

Стосовно позовних вимог в частині визнання погодженими поданих позивачем матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки, то колегія суддів вважає вірним висновок апеляційної інстанції щодо відмови в цій частині позовних вимог у зв’язку з їх неправомірністю, проте вважає, що апеляційний суд припустився процесуальної помилки розглянувши вперше ту частину позовних вимог, яка фактично не була розглянута судом першої інстанції, який незаконно припинив провадження у справі.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а застосування норм матеріального права цілковито залежить від повноти та правильності встановлення обставин справи, судові рішення не можна визнати законними, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до Господарського суду Івано-франківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.3 ч.1 ст. 111-9, ч.1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2009 року у справі № 6/89 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2009 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.12.2008 року у справі № 6/89 –скасувати.

Справу № 6/89 направити до Господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд.