Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

У лютому 2009 року позивач звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 41 500, 00 грн.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 06.04.2009 у даній справі позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ален" суму заборгованості в розмірі 41 500, 00 грн..

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 у справі № 5020-3/119 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Севастополя від 06.04.2009 у даній справі - без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права: ст. ст. 180, 181, 283 та 284 ГК України; порушення норм процесуального права: ст. ст. 38, 43, 47 ГПК України, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішеннях судів попередніх судових інстанцій, обставинам справи.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Ален" просить рішення господарського суду м. Севастополя від 06.04.2009 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій :

- 27.03.2007 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, за договорами суборендар, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ален", за договорами орендар, був укладений договір суборенди № 219/с, за умов якого орендодавець передав, а суборендар прийняв в оренду нежиле приміщення площею 7 кв.м. в ТК "Ален", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для торгівлі сувенірною продукцією;

- факт передачі в оренду майна підтверджується актом приймання –передачі майна №1 від 15.04.2007, який підписаний сторонами;

- пунктом 10.1 договору суборенди № 219/с встановлено, що він діє до 31.01.2008, а в частині розрахунків –до повного виконання зобов'язань сторонами по даному договору;

- статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором;

- згідно з пунктом 6.2 договору № 219/с майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди; оскільки сторонами такого акта не надано, то апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір № 219/с вважається продовженим до 31.01.2009;

- п. 5.2 договору суборенди передбачено обов'язок орендаря своєчасно вносити орендодавцю орендну плату за користування майном;

- відповідач доказів сплати орендних платежів не надав; до господарського суду першої інстанції надав заяву про визнання боргу в розмірі 41500 грн., а відтак суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вищий господарський суд України погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами статті 762 названого Кодексу:

- за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму;

- договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 ЦК України).

Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно із статтею 785 названого Кодексу у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що строк дії договору суборенди продовжено до 31.01.2009. Крім того, пунктом 10.1 договору суборенди № 219/с передбачено, що він діє до 31.01.2008, а в частині розрахунків –до повного виконання зобов'язань сторонами по даному договору.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5.2 договору суборенди орендар зобов’язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату за користування майном.

Згідно із ст. 32 ГПК України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів –фактичних даних.

За приписами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень .

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій доказів сплати орендних платежів відповідачем не надано.

Натомість, у матеріалах справи містяться заява позивача про визнання позову (арк. с. 39) та акт звірки взаєморозрахунків (підписаний позивачем та відповідачем) .

Таким чином, судами обох інстанцій зроблено правильний висновок про те, що відповідачем не виконувались зобов’язання з оплати орендної плати у встановлений договором строк, внаслідок чого утворилась заборгованість у відповідача в розмірі 41500 грн.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, що договір суборенди є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо його істотних умов: вартості майна та орендної плати з урахуванням індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань, складу об'єкту оренди, а також положень про забезпечення пожежної безпеки об'єкту, не знайшли свого підтвердження, враховуючи наступне.

За умовами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина З вищезазначеної статті).

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами . (Таку ж позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 10.02.2009 у справі № 10/33/08).

Посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції його процесуального права на належне повідомлення про час та місце судового засідання не приймається Вищим господарським судом України до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що:

- скаржником 22.05.2009 отримано ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.05.2009 у справі № 5020-3/119 про прийняття апеляційної скарги до провадження (повідомлення про вручення поштового відправлення №10152795 долучено до матеріалів справи);

- ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 у справі № 5020-3/119 про відкладення розгляду справи на 02.06.2009 доставлено за адресою скаржника 29.05.2009, але не вручено скаржнику, в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не було дома, залишено поштове повідомлення (лист Севастопольської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 16.06.2009 № 357).

Отже, суд апеляційної інстанції вчинив усі залежні від нього дії спрямовані на належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

З огляду на викладене, застосування господарським судом м. Севастополя та Севастопольським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових актів.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Севастополя від 06.04.2009 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 у справі № 5020-3/119 –без змін.