9/152 Про стягнення заборгованості за договором субпідряду - 16.02.2011 Прийняття

Комунальне підприємство "Міськоформлення" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю будівельної фірми "Центр ЛТД" 147 370,23 грн., у т.ч. 111 592,00 грн. основної заборгованості, 21 291,14 грн. пені, 11 717,16 грн. збитків від інфляції 2 769,93 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання за умовами договору субпідряду № 205/2 від 14.10.2008 р. в частині оплати виконаних та прийнятих робіт за актом приймання-передачі від 17.11.2008 р. (т.1 а.с.2).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.12.2009 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області (т.1 а.с.44).

До прийняття рішення по суті позовних вимог позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 163 572,13 грн., у т.ч. 111 592,00 грн. основної заборгованості, 24 051,39 грн. пені, 23 434,32 грн. збитків від інфляції 4 494,42 грн. процентів річних (т.1 а.с.84-85).

Відповідач у справі – ТОВ будівельна фірма "Центр ЛТД" проти задоволення заявлених позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що:

- умовою оплати виконаних робіт є перерахування замовником коштів відповідачу, відповідні кошти відповідачу не перераховувались, у зв’язку з чим відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем зобов’язання;

- розмір штрафних санкцій розрахований позивачем без урахування обмежень, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України (т.1 а.с.105).

Третя особа –Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області позовні вимоги вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню (т.1 а.с.107).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.09.2010 р. з урахуванням змін, внесених ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.09.2010 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з ТОВ будівельної фірми "Центр ЛТД" на користь КП "Міськоформлення" стягнуто 111 592,00 грн. основної заборгованості, 4 182,41 грн. пені, 119,08 грн. процентів річних, 21 147,01 грн. збитків від інфляції. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.93-95).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 111 592,00 грн.;

- за порушення виконання грошових зобов’язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов’язання сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних, у зв’язку з чим вимоги позивача у цій частині мотивовані;

- договором встановлена відповідальність за порушення взятих на себе зобов’язань з оплати виконаних робіт у вигляді пені, вимоги про стягнення якої обґрунтовано заявлені позивачем. При цьому, суд обмежив період нарахування пені шестимісячним строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України.

Вимоги в частині стягнення процентів задоволені судом першої інстанції лише у розмірі 119,08 грн., а вимоги про стягнення збитків від інфляції у розмірі 21 147,01 грн., враховуючи помилковий розрахунок позивача.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 р. рішення Господарського суду Полтавської області від 21.09.2010 р. залишено без змін (т.2 а.с.123-127).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ будівельна фірма "Центр ЛТД" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права (т.2 а.с.133-135).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

14.10.2008 р. між сторонами у справі –ТОВ будівельною фірмою "Центр ЛТД" та КП "Міськоформлення" укладено договір субпідряду № 205/2.

За умовами зазначеного договору, позивач взяв на себе зобов’язання власними силами та засобами виконати комплекс робіт, передбачений договором і проектно-кошторисною документацією з реконструкції існуючого інформаційного майданчика в сквері Жовтневому; реконструкції, виготовленню та монтажу спеціальних конструкцій та конструктивних елементів для розміщення техніки та спецобладнання; впровадження прикладного програмного забезпечення для кожного автоматизованого робочого місця; редагування картографічного матеріалу у відповідності з діючими нормами і правилами, а відповідач - прийняти такі роботи та оплатити їх вартість.

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою вірно віднесений судами до договору підряду.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов’язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором, а також застосування до нього відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України та умовами договору, за порушення такого зобов’язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором передбачено, що розрахунки за фактично та якісно виконані роботи здійснюються протягом 5 днів з моменту отримання відповідачем коштів від замовника, після підписання акта приймання-передачі виконаних робіт (п. 8.1.).

Посилання скаржника на те, що зобов’язання щодо оплати виконаних робіт виникає у відповідача виключно за умови надходження коштів від замовника, не приймаються до уваги.

Так, в силу ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, ч. 1 ст. 530 ЦК України визначає, що строк виконання зобов’язання може визначатись подією, яка неминуче настане.

Разом з тим, вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, враховуючи, що подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).

Фактично договір містить умову, відповідно до якої виконання зобов’язання з оплати коштів за виконані роботи пов’язано з дією особи, яка не є стороною такого договору.

Однак, за змістом ст. 511 ЦК України, зобов’язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Крім того, згідно з ч.2 ст. 528 ЦК України, навіть у випадку покладення виконання обов’язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов’язання залишається боржник, а не така особа.

Також, згідно ч. 2 ст. 838 ЦК України, генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду.

Судами встановлено, що позивачем виконані роботи за договором на суму 251 600,00 грн., які здані ним та прийняті відповідачем без зауважень, про що підписано акт від 17.11.2008 р. приймання-передачі виконаних робіт.

Відхиляючи заявлені позовні вимоги, відповідач посилався на те, що відповідний акт підписаний, однак, роботи позивачем не виконані. Разом з тим, відповідні твердження обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанції, враховуючи встановлені ними наступні обставини.

Акт приймання-передачі виконаних підрядних робіт є первинним документом, що відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (996-14) , який підтверджує факт здійснення господарської операції. Крім того, факт виконання позивачем робіт підтверджується рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 222 від 19.03.2010 р., яким затверджено акт балансоутримувача про введення в експлуатацію об'єкта за проектом "Реконструкція центральної частини м. Кременчука", в склад якого входив інформаційний майданчик на площі Незалежності, інформаційний майданчик у сквері Жовтневий. При цьому, уповноваженими представниками сторін підписаний та скріплений печатками акт звірки розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 111 592,00 грн.

Оскільки судами встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання з оплати виконаних робіт у встановлений строк, допустивши заборгованість у розмірі 111 592,00 грн., ними зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у вказаному розмірі.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, про мотивованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 21 147,01 грн. та процентів річних в розмірі 119,08 грн.

Також касаційна інстанція погоджується з правильністю висновків судів щодо частково задоволення вимог позивача про стягнення пені.

Так, в силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 10.2.).

Розмір пені, встановлений сторонами у договорі, не перевищує максимальний розмір пені, визначений ст. 3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов’язань".

Однак, згідно п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що не взято до уваги позивачем.

Отже, відповідні вимоги мали бути задоволені з урахуванням вимог вищевказаної норми, що виконано судом.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

рішення Господарського суду Полтавської області від 21.09.2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 р. у справі № 9/152 Господарського суду Полтавської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю будівельної фірми "Центр ЛТД" –без задоволення.