Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про розірвання укладеного сторонами договору оренди № 1554 від 21.12.2004р. в частині переданого майна згідно вказаного в позові переліку відповідно до статті 784 Цивільного кодексу України, оскільки вказане майно є непридатним для його використання за цільовим призначенням, а відповідач не надав відповіді на направлену йому пропозицію розірвати договір у вказаній частині.

Відповідач відхилив позовні вимоги, вказавши про відсутність порушень з його сторони при укладенні договору оренди; спірне майно прийняте позивачем за актом приймання-передачі, за умовами договору оренди спірне майно визначене як непридатне для використання, відтак якість майна відповідає умовам договору.

Рішенням господарського суду від 23.03.2009р. (суддя Ломовцева Н.В.) позов задоволено; розірвано укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Закритим акціонерним товариством "Орендне підприємство "Шахта "Жданівська" договір оренди № 1554 від 21.12.2004р. в частині переданого майна згідно викладеного переліку; стягнуто з відповідача на користь позивача 202грн. судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2007 року (судді: Калантай М.В.–головуючий, Запорощенко М.Д., Старовойтова Г.Я.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його відповідність матеріалам справи та нормам чинного законодавства; доводи апеляційної скарги відхилено, як такі, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу вмотивовано невірним встановленням судами фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування статей 768 та 784 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує, що мова йде про передачу в оренду державного майна, інформація про стан якого повинна надаватися інвентаризаційною комісією, а члени комісії несуть відповідальність за внесення до описів завідомо неправдивих даних; судами не враховано, що орендодавець не відповідає за недоліки зданого в оренду майна, що були заздалегідь відомі орендарю чи повинні були бути виявлені орендарем під час передачі майна в оренду.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав; сторони не скористалися правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 21.12.2004р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Закритим акціонерним товариством "Шахта "Жданівська" був укладений договір оренди № 1554, за умовами якого позивач (орендар) приймає в строкове платне користування майно, що належить до державної власності –цілісний майновий комплекс "Відособлений підрозділ "Шахта "Жданівська" державного підприємства "Шахтарськантрацит", склад і вартість якого визначено в додатках № 1, 2, 3 до договору, протоколом про результати інвентаризації та передавальним балансом, вартістю 147747521,65грн. Орендар вступає в користування майном у термін, вказаний у договорі, однак не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі.

01.05.2005р. на виконання умов договору був складений акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу "Відособлений підрозділ "Шахта "Ждпнівська" державного підприємства "Шахтарськантрацит" вартістю 147747521,65грн..

Також судами встановлено, що 19.04.2005р. сторонами був укладений договір № 1 про внесення змін до договору оренди від 21.12.2004р., згідно з яким вартість переданого об'єкта оренди складає 158351668,65грн.; 19.05.2005р. був складений акт приймання-передачі державного майна, невідображеного у матеріалах інвентаризації станом на 31.10.2004р. вартістю 10662493грн.

10.09.2008р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати договір оренди в частині певної складової об'єкта оренди, посилаючись на те, що це майно є непридатним для використання за цільовим призначенням; відповідь на звернення не отримана.

На підставі актів обстеження завалів та списання матеріальних цінностей суди дійшли висновків, що спірне майно, яке є складовою об'єкта оренди, в період 2003-2004р.р. опинилось в зоні гірничо-геологічних (тектонічних) зрушень та є заваленим; на думку судів наслідком аварійної ситуації є фактична неможливість використання майна за цільовим призначенням та його якісна непридатність, а вилучення майна з завалів є неприпустимим внаслідок неможливості дотримання безпеки при проведенні робіт.

На підставі викладеного місцевим господарським судом визнано встановленими обставини, що безумовно доводять факт непридатності спірного майна умовам договору та призначенню речі; неможливість користування річчю, що є визначальним у орендних правовідносинах.

Відхиляючи доводи відповідача, суд вказав, що договір оренди не містить опис стану об'єкта оренди, зміст договору оренди визначає лише вартісні (а не якісні) показники майна за даними оцінки; навіть знання позивачем обставин щодо стану майна на момент укладення не позбавляє останнього вимагати розірвання договору, якщо позивач пересвідчиться у неможливості його фактичного використання за призначенням.

Залишаючи рішення господарського суду першої інстанції без змін, апеляційний господарський суд, повторно встановивши вищезазначені факти, погодився з правовою кваліфікацією спірних правовідносин.

Судова колегія Вищого господарського суду України приймає до уваги таке.

За статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів у односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; при цьому зацікавлена у зміні договору сторона повинна надіслати відповідні пропозиції іній стороні, а інша сторона, одержавши пропозицію про зміну договору, у двадцяти денний строк повідомляє другу сторону про результати розгляду цієї пропозиції.

Якщо сторони не досягли згоди, або відповіді у встановлений строк (з урахуванням часу поштового обігу) не одержано, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін, а на вимогу однієї з сторін –з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму; правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та у разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність зі істотно зміненими обставинами, договір може бути розірваний, а з підстав, передбачених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін та позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім загальних підстав розірвання договору, статтею 784 Цивільного кодексу України передбачено право наймача вимагати розірвання договору найму, якщо наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі.

Питання якості речі, переданої в найм, регулюються статтями 767 та 768 Цивільного кодексу України, за якими наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті та у стані, що відповідає умовам договору найму та її призначенню; наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, а наймач зобов'язаний у присутності орендодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконався у її справності, річ вважається переданою йому в належному стані.

Якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати, в тому числі, розірвання договору.

Відтак, визначаючи додержання орендодавцем договірних зобов'язань щодо якості переданої речі, слід враховувати, що при дотриманні орендарем правил частини 3 статті 767 Цивільного кодексу України у нього не може опинитися річ неналежної якості, а право наймача вимагати розірвання договору найму за підстав, вказаних у пункті 1 статті 784 Цивільного кодексу України, визначається з врахуванням частини 2 статті 768 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій, визначаючи якість спірних речей, переданих в оренду, вказаних приписів не врахували, в зв'язку з чим поклали на відповідача –орендодавця необхідність доводити якість переданої орендарю в оренду речі, посилаючись на відсутність доказів, що підтверджують її належну якість.

Висновки судів щодо природи правовідносин, в яких можливе застосування статті 784 Цивільного кодексу України (в будь-якому разі, навіть коли орендарю на момент передачі речі було відомо про її неналежний стан) суперечать визначеним у законодавстві підставам застосування статті 784 Цивільного кодексу України, як негативного наслідку для орендодавця у разі його неправомірної поведінки, порушення ним відповідних зобов'язань.

Натомість судові рішення не містять досліджених обставин справи щодо викладених істотних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 -5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не з’ясували в судовому процесі всебічно, повно та об’єктивно всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, невірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини відтак їх висновок в частині задоволення позовних вимог є передчасним.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2009 року у справі № 24/13пд Господарського суду Донецької області та рішення Господарського суду Донецької області від 23.03.2009 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.