10/175/06 Про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за договором на користування електричною енергією - 22.09.2009 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" в особі Кам'янко-Дніпровського РЕМ звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Національної атомної енергогенеруючої компанії Державного підприємства "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" і просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.72-73 т.3), стягнути з останнього 7 810 523,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням першим відповідачем зобов'язань за договором №42 від 01.01.2001р. щодо оплати спожитої у період з вересня 2002 року по квітень 2004 року включно електричної енергії. Одночасно позивач заявив клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності (а.с.44-45 т.3).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.08.2006р. за клопотанням першого відповідача залучено до участі у справі в якості співвідповідача КП "Підприємство комунальної власності" (а.с.41 т.3).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.12.2006р. (суддя Алейникова Т.Г.) позов задоволено за рахунок першого відповідача: присуджено до стягнення з останнього 7 810 523,61 грн. основного боргу. В позові до другого відповідача відмовлено.

При цьому суд першої інстанції керувався ст. 525 ЦК України, ст. 193 ГК України, п.1.2, п.п.7.1.2 п.7.1 Правил користування електричною енергією (z0417-96) та виходив з того, що за спірний період перший відповідач спожив електричну енергію на загальну суму 21 176 059,04 грн., проте за неї розрахувався частково, у зв'язку з чим за першим відповідачем рахується заборгованість у сумі 7 810 523,61 грн. Одночасно суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску строку позовної давності і дійшов висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту, незважаючи на пропущення цього строку.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2009р. (головуючий, суддя Мойсеєнко Т.В., судді Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А.) рішення суду першої інстанції скасовано частково. Відповідно до постанови позов задоволено частково: присуджено до стягнення з першого відповідача 7 637 446,55 грн. основного боргу. В задоволенні іншої частини позовних вимог до першого відповідача відмовлено. В позові до другого відповідача відмовлено.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що за спірний період відповідач фактично спожив електричну енергію на загальну суму 17 064 742,33 грн., а не на суму 21 176 059,04 грн., як помилково встановлено судом першої інстанції. Враховуючи часткову оплату спожитої електричної енергії у сумі 9 427 295,78 грн., з яких 8 223 185,89 грн. сплачено грошовими коштами, а 1 240 109,89 грн. зараховано позивачем в оплату першого відповідача за факсограмами та іншими заліками і сумами, то несплачена сума вартості спожитої першим відповідачем електричної енергії складає 7 637 446,55 грн.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, перший відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом апеляційної інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі.

Так, судами встановлено, що між позивачем та першим відповідачем укладено договір №42 від 01.01.2001р., дату укладання якого погоджено сторонами згідно з протоколом розбіжностей (а.с.25-32 т.1).

За умовами цього договору позивач зобов'язався постачати першому відповідачу електричну енергію згідно з визначеними цим договором умовами та обсягами постачання електроенергії відповідно до режимів споживання та тарифами, які розраховуються в порядку, встановленому НКРЕ (п.2.1. договору), а останній –сплачувати на розподільний рахунок позивача повну вартість всієї спожитої в розрахунковий період електричної енергії на підставі виставлених йому рахунків (платіжних вимог-доручень) у термін 5 діб з моменту одержання платіжного документа позивача (п.3.1. договору).

Пунктом 3.2. договору передбачено, що для визначення обсягів спожитої електроенергії за розрахунковий період перший відповідач зобов'язується до 1 числа щомісячно знімати та 2-го числа до 14-00 годин надавати за встановленою згідно з додатком 1 формою звіт позивачу з показаннями розрахункових приладів за всіма точками обліку, у тому числі показаннями приладів обліку транзиту електроенергії до споживачів.

Матеріалами справи доведено, що перший відповідач щомісячно складав звіт про спожиту електроенергію об'єктами, що відносяться до господарських потреб останнього, та акт про складання балансу електроенергії, отриманої від позивача, які щомісяця надавалися позивачу разом з довідкою про транзит електричної енергії через мережі першого відповідача. Покази розрахункових приладів обліку, що розташовані у точках обліку, які необхідно надавати відповідно до п.3.2. договору, зазначались першим відповідачем в акті про складання балансу електроенергії. Додаток №6 до договору, який є невід'ємною його частиною, містить перелік місць встановлення електролічильників, за якими проводяться розрахунки за поставлену електроенергію. Саме за цими лічильниками перший відповідач звітував в акті, а позивач здійснював визначення обсягів спожитої електроенергії та нарахування її вартості.

Оцінивши зібрані у матеріалах справи докази, а саме: звіти першого відповідача про спожиту електроенергію, акти про складання балансу електроенергії, які складалися першим відповідачем та підписувалися ним та позивачем, довідки про транзит електроенергії, акти про споживання електроенергії постами радіаційного контролю, малоповерхівками в с.Приморське в межах договору №42 від 01.01.2001р., а також врахувавши висновок судово-економічної експертизи №23 від 18.03.2009р. (а.с.101-116 т.15), призначеної апеляційним судом у даній справі, письмові пояснення судового експерта від 18.05.2009р, суд апеляційної інстанції встановив, що фактичний обсяг спожитої першим відповідачем електроенергії у період з вересня 2002 року по квітень 2004 року включно становить 136 119 093 кВт/г на загальну суму 17 064 742,33 грн., сплачену першим відповідачем частково.

В силу ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи встановлений судом апеляційної інстанцій факт споживання першим відповідачем електроенергії, яка постачалася йому позивачем, а також наявність заборгованості першого відповідача перед позивачем на суму 7 637 446,55 грн., колегія суддів вважає мотивованим та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення з першого відповідача вказаної заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань щодо оплати спожитої у період з вересня 2002 року по квітень 2004 року включно електроенергії.

Посилання скаржника на те, що електроенергія в обсязі 136 119 093 кВт/г була спожита, крім першого відповідача, й другим відповідачем та КП "Тепловодоканал", тобто відбувалось солідарне споживання електроенергії на заявлену до стягнення суму, колегія суддів відхиляє, погоджуючись з висновком судів про їх безпідставність.

Згідно ст.ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договорів, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першої статті 188 ГК України також передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Так, судами встановлено, що житлові будинки, база ПКВ, об'єкти КП "Тепловодоканал" зазначені як об'єкти споживання першого відповідача у договорі №42 від 01.01.2001р, який є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним.

Хоча частина об'єктів, визначених у додатку №5 до договору, була передана до комунальної власності міста, проте зміни до договору в частині розподілу відповідальності першого відповідача та споживачів, не вносилися, проект договору з цього питання сторонами не узгоджувався, відповідні позовні вимоги першим відповідачем не висувалися.

Натомість, всі рахунки на суму вартості електроенергії, спожитої у спірний період, в тому числі спожитої житловим фондом, об'єктами КП "ПКС" і КП "Тепловодоканал", позивачем виставлялися саме першому відповідачу, які він не повертав, а визначав і передавав позивачу обсяги споживання електроенергії, у т.ч. і частинами об'єктів, що були передані до комунальної власності.

На підставі правового аналізу усіх обставин справи та пунктів 1.2, 1.3, 1.6 Правил користування електричною енергією (z0417-96) , ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", ст. 275 ГК України суди двох інстанцій дійшли мотивованого висновку про відсутність правових підстав для звільнення першого відповідача, який є стороною і споживачем за договором, від відповідальності за даним позовом, оскільки сторони договору не вносили відповідних змін до нього щодо розподілу об'єктів першого відповідача та субспоживачів та механізму проведення розрахунків за поставлену позивачем електричну енергію, який регулював би правовідносини щодо споживання електроенергії першим відповідачем та іншими субспоживачами.

Що ж до доводів скаржника відносно відсутності підстав для відновлення пропущеного строку позовної давності, то колегія суддів їх відхиляє з огляду на таке.

В силу частин 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред’явлення позовну неможливим або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за позовом, заявленому з пропуском строку позовної давності, не пред’явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності.

Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.

Отже, з огляду на те, що закон не наводить навіть приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв’язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи, колегія суддів вважає, що оскільки суди двох інстанцій зазначені причини з’ясували та визнали поважними причини пропуску строку позовної давності, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів та відмови в позові з підстав пропуску строку позовної давності, не вбачається.

Тим більше, що переоцінка обставин, які призвели до пропуску строку позовної давності, виходить за межі касаційної інстанції, визначені ст. 111-7 ГПК України.

Що ж до посилання скаржника на певні абзаци тексту в описовій частині експертного дослідження, то вони є безпідставними, оскільки не впливають на висновки апеляційного суду, які були ухвалені, як свідчить його постанова та вимагає ст. 43 ГПК України, на всебічному повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й прийняв постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу Національної атомної енергогенеруючої компанії Державного підприємства "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2009р. у справі №10/175/06 - без змін.